WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Від класичної децентралізації до регіонодецентралізації - Реферат

Від класичної децентралізації до регіонодецентралізації - Реферат

такого роду юридичних гарантій, які, усвідомлюючи дійсність децентралізації, разом з тим забезпечують тісний зв'язок органів місцевого державного управління з даною місцевістю та її населенням". Порівнюючи це твердження з визначенням Європейської хартії місцевого самоврядування, деякі дослідники доходять висновку, що в громадянському суспільстві та правовій державі місцеве самоврядування є умовою соціального прогресу [11, с. 33]. Досить переконливо у цьому контексті висловився Ю. Лебединський, що ступінь демократизації визначається не стільки рівнем парламентського механізму, скільки рівнем самоврядування [12, с. 52].
Таким чином можна зробити висновок, що необхідність децентралізації влади тісно пов'язана з пошуком більш ефективного управління. Однак, на думку Л. Шремфа, слова "самоврядування", "управління" іноді вживаються і в негативному контексті. Особливо, коли йдеться про відсутність керованості та вузькі рамки самоврядування, виходячи з того, що централізована адміністративно-командна система начебто відійшла в небуття, а нові методи управління ще й досі мають безсистемний характер [13, с. 8-9].
За останні роки місцева влада в Україні пережила принаймні чотири реформування своєї структури. Змінювалося законодавство, що регулювало питання організації місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій, запроваджувався і скасовувався інститут представників Президента для його нового відродження в особі голів місцевих державних адміністрацій. Разом з тим, акцентує С. Друзюк, жодне реформування зазначених структур управління та повноважень місцевої влади в Україні не здійснювалося одночасно із проведенням широкого соціологічного дослідження цієї проблеми [14, с. 46]. Погоджуючись з висловленою думкою, можна припустити, що скоріше за все, це і не надавало можливостей у виборі оптимальної структури державного управління. Окрім цього видається існували й інші, не менш об'єктивні обставини. Так, Б. Руснак вважає, що своєрідне гальмування процесу розвитку місцевого самоврядування в Україні значною мірою визначається психологічним аспектом, а саме: неготовністю значної частини депутатського корпусу, державних службовців та громадян до сприйняття основних положень місцевого самоврядування, його автономності від державного втручання і самостійності у вирішенні питань місцевого життя. Для подолання такого психологічного бар'єру, на його думку, потрібно не стільки нове законодавство, скільки систематична просвітницька робота та інформаційне забезпечення розвитку місцевого самоврядування, зменшення відстані між місцевою владою та місцевим населенням, тобто налагодження між ними постійного зворотного зв'язку [15, с. 28].
Пошук оптимальної моделі місцевого самоврядування та реформування його складових невиправдано затягнувся у новітній період самостійної України і тут ми "або тупцюємося на місті, або, щонайменше, значно запізнюємось", зауважує Б. Андресюк, у всякому разі - порівняно з багатьма країнами колишньої соціалістичної співдружності. Саме це запізнення, на його погляд, є джерелом різних суперечностей та напружень у регіонах, яке зумовлює виникнення конфліктів місцевих, регіональних і центральних інтересів. Як наслідок - зниження якості послуг, що надаються населенню державними структурами, непрозорість місцевої політики та втрата державного контролю за процесами регіоналізації [16, с. 41-42].
На думку М. Гордієнка, цьому етапу державотворення явно бракує ефективної, міцної політичної влади. Разом з тим, на його думку, Україні не підходить щось на кшталт диктаторського режиму тому, що ознаки авторитаризму не властиві політичній традиції українського народу [17, с. 33]. На переконання С. Друзюк, децентралізація влади на основі розвинутого демократичного самоврядування є важливим засобом запобігання тоталітаризму [14, с. 42]. У той же час, сприйняття регіонального та місцевого самоврядування як панацеї від усіх бід може призвести до порушення усіх рівнів управління. І хоча самоврядування активізувало діяльність органів управління, поряд з тим внесло й певну деструктивність, вважає Н. Нижник, адже необхідною умовою процесу реалізації державного управління є розумний прояв децентралізації як принципу та фактора управління на основі чіткого обліку об'єктивних закономірностей його розвитку [18, с. 17]. А. Некрич зазначає, що, напевно, немає потреби переконувати і в тому, що через систему місцевого самоврядування органи державного управління можуть підтримувати надійний прямий та зворотній зв'язок з населенням, що, власне кажучи, і є основним суб'єктом усіх здійснюваних перетворень [19, с. 40]. Інша річ, чи підтримується цей зв'язок на належному рівні за існуючої системи місцевого самоврядування в Україні та з урахуванням визначених на законодавчому рівні положень щодо таких взаємовідносин?
У Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження [20]. Необхідно зазначити, що в цьому законодавчому акті закладено певний паритет у взаємостосунках між сільськими, селищними, міськими, районними у містах радами і обласними та районними радами. Разом з тим, слід особливо звернути увагу, що в законодавчих положеннях, зокрема, ст. 8, 9, 13 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено доволі слабкий взаємозв'язок між відповідними територіальними громадами та сільськими, селищними, міськими радами через відсутність дієвого впливу громади на органи управління та посадових осіб органів місцевого самоврядування, а не навпаки. Фактично відсутній взаємозв'язок відповідних територіальних громад з обласними та районними радами з питань управління спільною власністю територіальних громад. Стосовно взаємовідносин місцевих рад, органів управління та сільських, селищних, міських голів з аналогічними структурами в районі і області в цьому плані ситуація виглядає не краще.
За останні роки в законодавчому плані здійснюються спроби посилити повноваження обласних і районних рад шляхом запровадження на цих рівнях управління виконавчих органів. На відміну від зазначеного, суттєвих змін в частині посилення ролі територіальних громад та можливостей безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування, дієвого впливу на органи управління, у тому числі й регіонального рівня, не сталося. Порівняльний аналіз прийнятих за останні роки законодавчих актів, що стосується розвитку місцевого самоврядування та практика роботи дозволяє зробити висновок, що основний акцент в державноуправлінських відносинах перемістився не на користь безпосередньої участі громадян в управлінні державними справами, а тяжіє до регіонального самоврядування. Оптимістично ставлячись до самої ідеї регіоналізації, якісного оновлення державної регіональної політики, Н.Нижник застерігає, чи не призведе домінування регіональнихінтересів до розпаду України [18, с. 17].
Розглядаючи потенційні можливості районних та обласних рад з точки зору подальших перспектив регіонального самоврядування, окреслимо два основних
Loading...

 
 

Цікаве