WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Від класичної децентралізації до регіонодецентралізації - Реферат

Від класичної децентралізації до регіонодецентралізації - Реферат


Реферат на тему:
Від класичної децентралізації до регіонодецентралізації
Ефективна організація влади вважається одним з найважливіших аспектів існування держави, а проблема організації ефективної влади актуальна як для держави в цілому, так і для окремих її регіонів та населених пунктів [1, с. 111], при цьому розуміння ролі держави мало б ґрунтуватися на усвідомленні того, що державне втручання повинно здійснюватися лише у випадку, коли воно абсолютно необхідне [2, с. 15].
Метою статті є аргументація необхідності збільшення повноважень обласним та районним радам для надання дієвої методично-практичної допомоги територіальним громадам та сільським, селищним, міським радам.
У жодній країні світу управління неможливо здійснювати виключно з центру, і, як зазначив відомий французький вчений та один із найвідоміших теоретиків місцевого самоврядування Алексіс де Токвіль [3, с. 6], "центральна влада, якою б освіченою та вправною вона не була, не в змозі одна охопити всі питання життя великого народу. Вона не може цього зробити тому, що подібне завдання перевищує всі межі людських можливостей. Коли така влада намагається виключно лише своїми силами створити та привести в дію безкінечну множину різних суспільних механізмів, вона змушена буде або задовольнити далеко неповними результатами, або її зусилля будуть просто марні"[4, с. 82-83]. Відомий французький фахівець з питань організації управлінської діяльності Б. Гурне у своїй книзі "Державне управління" відзначає, що навіть здійснення головних управлінських функцій, що завжди були монополією держави, зараз "доручається спільнотам, розселеним на певних локальних територіях, чиї керівні органи обираються населенням. Ці спільноти водночас наділяються правами, які дозволяють їм братися за ці функції, - наприклад, правом стягувати податок, - і повною владою за умови здійснення її в межах чинного закону" [5, с. 31-32].
За словами І. Франка, одному центральному урядові важко певною мірою вникати у "тисячні місцеві інтереси, дріб'язкові з погляду державного, але дуже важливі для загалу місцевого населення. Дороги і шляхи, мости і греблі, недороди і місцеві випадки, пошесті і хвороби, школи і лікарні - все це такі речі, що інакше залагоджуються в кожній губернії і вимагають окремого проводу й опіки не так уряду, як радше власних місцевих людей, зорганізованих для сього діла". На думку М.Грушевського, місцеві органи повинні мати "широку галузь устрою і нормування місцевих відносин з правом законодавчої і будь-якої іншої ініціативи" [6, с. 25-26].
Відомий учений ліберального напряму XIX століття М. Коркунов у книзі "Російське державне право" відзначав, що "громадівська теорія вбачає сутність самоврядування в наданні громадам можливості самим вирішувати свої громадівські інтереси та в збереженні за урядовими органами завідування одними лише державними справами. Громадівська теорія виходить, таким чином, з протиставлення місцевої громади державі, громадських інтересів - політичним, вимагаючи, аби громада та держава - кожна відала і відповідала лише за свої інтереси". На думку видатного правознавця і філософа Б. Чичеріна, перше й основне правило місцевого самоврядування полягає в тому, що місцеві установи повинні бути побудовані на тих основах, на яких будується саме суспільство, а органи управління при цьому виконують функції державного управління, але є органами не держави, а міської та сільської громади [7, с. 83].
"Майбутній устрій, - вказував І. Франко, - …буде базуватися на як-найширшому самоуправлінні общин, повітів і країн, складених з вільних людей і поєднаних між собою вільною федерацією, що ґрунтується на солідарності інтересів", аналогічної точки зори дотримувався і М. Грушевський [6, с. 25]. Вражає далекоглядність відомих науковців та громадських діячів, які внесли вагомий внесок у розвиток української державності, передбачаючи становлення місцевого самоврядування та розвиток територіальних громад в Україні.
Основоположним принципом організації сучасної системи державного управління іноді вважається засада субсидіарності, сутність якої полягає в тому, що кожна людина, сім'я, спільнота чи соціальна група повинні дбати про себе. Цей принцип передбачає децентралізацію та деконцентрацію повноважень від центрального рівня на місця. Тобто через процес децентралізації багато функцій держави передаються на виконання місцевим та регіональним органам самоврядування. Такий розподіл обов'язків зменшує вплив центрального уряду на щоденну діяльність у всіх сферах державного управління. Місцеві та регіональні органи місцевого самоврядування не підпорядковані центральному урядові діють самостійно, незалежно та підлягають лише державному правовому нагляду [8, с. 15].
Сучасна практика становлення та розвитку місцевого самоврядування у різних державах світу показала, що природа місцевого самоврядування не може бути визначена однозначно і досить важко виділити власне місцеві справи, які відрізнялися б від загальнодержавних, а функції місцевого самоврядування мають як приватно-правовий, так і публічний характер. Усе це свідчить про те, що місцеве самоврядування одночасно містить елементи як державницького, так і громадського утворення, яке відображено у сучасних тлумаченнях цього поняття. На користь цього твердження свідчить та обставина, що новітня правова теорія розглядає місцеве самоврядування у контексті з такими поняттями, як "деконцентрація" та "децентралізація" [9, с. 28]. Французькі науковці (зокрема, Ж. Ведель) під деконцентрацією розуміють організаційну техніку, що полягає у передачі владних повноважень від центру представникам центральної влади, які стоять на чолі адміністративних округів або державних служб [10, с. 30].
"Децентрализация государственного (публичного) управления является сложным комплексным понятием. В самом общем смысле можно говорить, что децентрализация в правовом демократическом государстве представляет собой передачу определенного объема властных полномочий компетентными субъектами управленческого воздействия иным структурным единицам, наделенным необходимыми правами, обязанностями и ресурсами. Конечной целью такого перераспределения управленческих функций является возможность принятия различных оптимальных управленческих решений на государственном, региональном и местном уровнях" [10, с. 23].
"Децентралізація", на відміну від деконцентрації, полягає у передачі владних повноважень не представникам центральної влади, а органам, які не перебувають в ієрархічному підпорядкуванні центральній владі і які, як правило, обираються зацікавленими громадянами. Таким чином при децентралізації відбувається відчуження повноважень держави як юридичної особи публічного права на користь іншої юридичної особи публічного права - територіальної громади, що саме і характеризує зміст місцевого самоврядування [9, с. 28]. Серед багатьох визначень місцевого самоврядування дослідники часто цитують визначення М. Лазаревського. "Місцеве самоврядування, - вважав він, - єдецентралізоване державне управління, де самостійність місцевих органів забезпечена системою
Loading...

 
 

Цікаве