WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Соціальний капітал та його роль у регіональному розвитку - Реферат

Соціальний капітал та його роль у регіональному розвитку - Реферат

процесу суспільного розвитку.
Теоретичний фундамент соціального капіталу складається з соціологічних, політичних і економічних теорій, однією з яких є теорія соціального прагматизму. Філософський рух соціального прагматизму відбитий в роботах Ч. С. Пірса, В. Джеймса, Дж. Дьюї та інших дослідників, які розробляли теорію значення і теорію істини, засновану на принципах так званого адекватного існування людини. Ці теорії культивують натуралістичний та еволюційний погляди на існування людини, надають особливу значущість її інтелектуальній діяльності, відносинам між людьми, демократичним змінам суспільства за допомогою освітніх та інших установ.
Сьогодні немає єдиного визначення соціального капіталу. Наведемо декілька його визначень, що найчастіше вживаються. Отже, соціальний капітал - це:
- інститути, відносини і норми, які формують якість ікількість соціальних зв'язків в суспільстві (визначення Світового банку, дане в 1999 р.);
- соціокультурний простір та інституційна інфраструктура;
- просторові відносини, взаємодії і мережі між групамі людей, а також рівень довіри (зобов'язання і норми) усередині групі або співтовариства.
Таким чином, поняття соціального капіталу включає формальні і неформальні зв'язки між індивідами, які базуються на нормах і цінностях, і характеризує здатність суспільства діяти спільно і досягати поставленої мети.
Значущість соціального капіталу очевидна при розробці політики, націленої на децентралізацію відповідальності за суспільний добробут на нижчі рівні. Розвиток соціального капіталу і посилення громадянського суспільства не означають тільки зміни суспільного добробуту, а включають також і розвиток відчуття цінності суспільства, участі і спілкування, які є необхідними для процесу суспільного єднання і демократії. Велика роль в теорії соціального капіталу відводиться й співпраці і взаємодії державних інституцій, підприємництва і некомерційних організацій. Виходячи з припущення, що кожний з цих суб'єктів суспільного розвитку має певні ресурси, можна стверджувати, що, об'єднуючись, вони здатні посилювати можливості розвитку місцевого співтовариства (соціальний, економічний, політичний).
Висока громадянська свідомість сприяє економічному розвитку, забезпечує вісокий рівень політичної участі громадськості, а також збільшує відповідальність влади. Соціальний капітал, як і фінансовнй капітал, є ресурсом, який створюється співтовариством з метою власного об'єднання та зміцнення. Патнем вважав, що розглядати соціальний капітал неможліво без таких елементів, як добровільність, некомерційні соціальні організації, залучення індивідів у життя співтовариства [17].
Вивчення концепції соціального прагматизму, на якій базується теорія соціального капіталу, дозволяє сформулюваті наступні важливі твердження [10]:
- соціальні умові можуть буті поліпшені завдяки взаємній довірі і кооперації;
- соціальна політика, яка заснована на співпраці, є стійкою;
- ефективність соціальної політики, зокрема програм розвитку, обумовлена вживанням методів, заснованих на взаємодопомозі й оцінці результатів;
- для розвитку і зміцнення соціального капіталу і демократії необхідні програми навчання місцевого населення.
Сучасне поняття соціального капіталу включає і соціальне планування, яке повинне ґрунтуватіся на загальніх цілях і оцінці, заснованій на відкритому діалозі і вільному обміні ідеями. Причому, на думку авторів теорії соціального капіталу, більше значення має сам процес взаємодії груп і індивідів у процесі розвитку громади, ніж досягнення кінцевого результату.
Але прогрес - це не неминучість, а завдання, яке стоїть перед людьми, Зміни можуть прийняти будь-який напрям - негативний чи позитивний, отже, завдання полягає в тому, щоб спрямувати їх у потрібний бік. Немає панацеї, політики або програми, які підходили б для врегулювання будь-якої ситуації. Успіх соціальних програм залежить від планування, проведення і оцінки результатів експериментів, які відповідають місцевим культурним, соціальним та економічним умовам. Але спроба планувати соціальну організацію без урахування ролі особистості й інтелекту суперечить самій ідеї соціального планування. Бо розвиток інтелекту - це шлях або вгору, до вищих ступенів розвитку, або униз - до деградації, знищення людства. Рушійною силою розвитку інтелекту завжди є прагнення до пізнання, але не воно визначає напрямок руху, а духовно-морально-етичні принципи кожної людини і людства в цілому.
Інтелектуальний потенціал суспільства обумовлює його здатність втілювати прогресивні ідеї у життя. А духовність людини обов'язково пов'язана з її відповідальністю не тільки за плоди власної праці, зусиль, але й за стан і розбудову спільноти, де людина мешкає. Без духовного аспекту будь-які удосконалення та відкриття можуть лише поглибити кризу. Тільки узгоджене удосконалення матеріальної та духовної сфер дозволять сподіватися на черговий крок на нескінченному шляху до досконалості. При цьому, в духовно-матеріальному розвитку пріоритет повинен бути завжди за духовністю.
Але у наш, так званий перехідний період, людину часто примушують змінювати ці пріоритети: не жити, а виживати. Однак при цьому не варто звинувачувати у всіх обставинах тільки владу. Насамперед держава - це ми, люди, людські спільноти. І кожен має зробити свій посильний внесок у розвиток суспільства і держави.
В Україні рівень розвитку інтелекту інтелігенції, зокрема, і народу в цілому, завжди був і залишається одним з найвищих у світі. А економічний потенціал країни є значно нижчим - десь на початку другої сотні в ієрархії країн світу. Причина - держава не створює умов для розвитку та реалізації інтелектуального потенціалу нації, слабо розвинений соціальний капітал.
Отже, ефективному "конструюванню" та розвитку власної інтелігенції, та взагалі інтелектуального потенціалу нації сприятимуть не тільки економічні, техніко-технологічні, організаційні та соціальні фактори, а й духовні, моральні, етичні цінності які ми мусимо усіляко створювати і підтримувати як головний пріоритет діяльності влади і соціуму. І починати належить з формування інтелекту і духовності юного покоління. А ці завдання вирішуються перш за все на місцевому, зокрема регіональному рівні і вимагають пріоритетного забезпечення всілякими матеріальними та нематеріальними ресурсами.
Варто також враховувати, що формування нового мислення за умов зміни технічних можливостей отримувати і обробляти інформацію та зменшення долі часу на логічне осмислення цієї інформації та вироблення нових знань. Ми
Loading...

 
 

Цікаве