WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Оцінка окремих факторів впливу на систему державних закупівель та тенденції її розвитку на регіональному рівні - Реферат

Оцінка окремих факторів впливу на систему державних закупівель та тенденції її розвитку на регіональному рівні - Реферат


Реферат на тему:
Підготовка державних службовців: деякі концептуальні положення
Різноманітні теорії підготовки державних службовців (управлінців, менеджерів, лідерів), як, правило зароджувалися на північно-американському континенті. Вони широко розповсюджувалися в усьому світі і дуже часто імплементувалися в навчальний процес без врахування специфічного культурного контексту тієї чи іншої країни.
Метою статті є аналіз основних загальновживаних концепцій щодо систем підготовки з державної служби. Зокрема, завданням є розглянути ці концепції з огляду на роль в їх визначенні таких понять, як-от "державні службовці", "підготовка державних службовців", "державна політика з державної служби", які уособлюють чіткі цілі й функції цих систем.
Можна стверджувати, що на сьогодні майже в усіх країнах світу система державної служби змінюється. Концепція державної служби завжди вибудовувалася на традиційній національно-державницькій філософії. Сьогодні концепції суверенності, національності та громадянства кардинальним чином змінюються. Державна влада реалізується новими структурами управління і багаточисленними акторами. Змінюється також контекст реформування державної служби. На сьогодні можна виділити дві основні моделі реформування державного управління: "вестмінстерську", яка була типовою для Нової Зеландії і Великобританії і пізніше реалізована іншими країнами з британським типом парламентського устрою і "американську", яка використовувалася тільки в США.
Вестмінстерська модель визначалася як "новий державний менеджмент/нове державне управління". У Новій Зеландії реформатори прагнули до "повної революції" у державному управлінні. Реформи реалізувалися, спираючись на чітку теоретичну основу - ретельно продуманий план, визначену мету і способи реалізації реформи. Реформатори - прихильники вестмінстерської моделі прагнули обмежити сферу впливу держави і почасти замінити традиційну бюрократію дією механізмів ринкової конкуренції, зробити прозорими цілі й результати управління, а також надати державним службовцям більше свободи у виборі засобів для досягнення поставлених цілей.
Говорячи про реформаторські дії, зауважимо, що відбувалася передача ряду функцій недержавним партнерам, або ж реалізувався принцип спільного управління "державного та приватного секторів". Головним принципом звітності повинна була стати орієнтація на результати та побажання громадян.
Науковці та практики висловлюють на сьогодні протилежні думки щодо того, чи можна зазначені характеристики вважати "новою парадигмою" державного управління. Натомість, якими б не були підсумки дискусії, "вестмінстерська модель" мала величезний вплив на хід реформ державного управління в багатьох країнах.
На відміну від "вестмінстерської", "американська модель" - це так звана модель "створення управління заново". В основному реформаторські дії в США полягали в зміні поведінки бюрократів. Щодо структури та процесів управління - вони майже не зазнали змін. З метою вдосконалення ефективності надання управлінських послуг здійснювалося делегування федеральних повноважень на більш низький рівень управління.
Найважливіший висновок, якого можна дійти із зазначеного, полягає в тому, що реформування державного управління - це справа, яка потребує висококваліфікованих суб'єктів його реалізації - державних службовців різного рівня.
Як правило, державна служба та державні службовці визначаються як "людський капітал", "людські ресурси національної системи державного управління". У свою чергу, національна система державного управління традиційно сприймається як бюрократична організація, яка реалізує урядові рішення та політику. Хоча природа державного управління та державної служби варіюється в залежності від політичної системи, ідея державної служби та державних службовців як людського капіталу та людських ресурсів є універсальною.
Підготовка державних службовців здійснюється задля підвищення їхньої цінності як людського капіталу та людського ресурсу. Реалізується це через процес викладання та навчання, в якому учасники навчальних програм набувають нових знань, навичок, вивчають закони, концепції, розглядають та практикують ситуації з правил взаємовідносин, які вдосконалюють їхню діяльність у виконанні управлінських професійних ролей.
У цьому сенсі підготовка, як правило, сприймається як відповідальність трьох партнерів: організації, в якій працює учасник навчального процесу; безпосередньо самого учасника; навчальної установи. Підготовка державних службовців також характеризується в залежності від цільових груп та мети. Тому розрізняють загальну підготовку та підготовку експертів; підготовку державних службовців різних рівнів державного управління (національний/державний/федеральний, регіональний та місцевий) та різних ієрархічних ешелонів (вищий, середній та нижчий рівні державних службовців) і підготовку державних службовців на різних стадіях їхньої кар'єри (підготовка до прийняття на державну службу, підготовка зі вступу (введення) на посаду, підготовка під час перебування на службі - як правило, це підготовка службовців середнього рівня в центрах підвищення кваліфікації).
Підготовка зі вступу (введення) на посаду надає новопризначеним (тим, хто щойно вступив на державну службу чи працює лише короткий період) основну інформацію щодо служби та нового оточення. Підготовка під час перебування на службі надає безперервне та таке, що періодично інтенсифікується, навчання з вдосконалення існуючого та встановлення нового розпорядку роботи службовця. Вона запроваджується задля введення нових адміністративних функцій та технологій.
Підвищення кваліфікації надається спеціальними агенціями чи установами державним службовцям, які вже мають кар'єрні досягнення. Воно проводиться періодично з метою орієнтації слухачів (державних службовців) у нових напрямках розвитку державних справ чи їх сфери компетенції, нових наукових чи технічних здобутках загалом та галузі управління (менеджменту) зокрема.
Варто розглянути національні (і міжнародні) політики підготовки державних службовців. Вони можуть бути складовою, по-перше, загальної освітньої політики, по-друге - політики розвитку людських ресурсів, по-третє - політики розвитку державного управління. У більшості високорозвинених та таких, що розвиваються країнах співвідношення між загальною системою освіти та системою підготовки державних службовців започатковувалося таким чином, що перша готує своєрідний потенційний "напівпродукт", тобто випускників старшої середньої школи, професійних училищ (шкіл), коледжів та університетів. Цей процес, у свою чергу, набуває подальшого розвитку через прийом на державну службу та підготовку державних службовців шляхом зазначених вище типів підготовки.
Кажучи більш технічно, "політика" - це поєднання заходів щодо досягнення більш чи менш чітко визначених цілей. Державна політика щодо підготовки державних службовців традиційно відноситься до розвитку людського капіталудержавного управління.
Державна політика з державної служби, як правило, розглядається як така, що визначається рішеннями політиків та реалізується кадровою системою державного управління. Натомість, таке визначення є обмеженим та однобоким. Державна політика з державної
Loading...

 
 

Цікаве