WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Методологічні проблеми управління стійким розвитком - Реферат

Методологічні проблеми управління стійким розвитком - Реферат

критерії для узгодження управлінських рішень щодо використання фінансових та матеріальних ресурсів із завданнями забезпечення стійкого розвитку. Орієнтована на них технологія виміру вартості забезпечує механізм розрахунків вигід від вкладень у розвиток не тільки сьогодні, але й у віддаленій перспективі.
В основу системи вимірювання покладено поняття мобільності та потужності системи, які об'єднують інші показники у єдину координатну ієрархічну мережу величин. До таких величин відносять чисельність населення, тривалість його життя та вік, коефіцієнт народжуваності (смертності), рівень життя та якість життя, трудовий ресурс, трудову активність, зайнятість, потенційні, реальна та реалізовані можливості розвитку на різних рівнях, потреби (цілі, інтереси) та міру їх задоволення, характер та рівень споживання, характеристики виробництваі його відходів і низку інших. Використання вказаної мережі величин дає можливість представляти соціальне середовище у вигляді моделей потокових мереж з розмірністю міри потужності, які мають вигляд математичних рівнянь і формульних співвідношень [3].
Принципова можливість вираження основних соціальних систем та процесів через мережу чітко верифікованих показників дає можливість створювати моделі управління стійким розвитком різного рівня та різної ефективності. Мінімальна модель, на думку низки фахівців, має описувати зв'язки у межах взаємодії конкретної людини та населення території із сектором його забезпечення.
Завданням соціального управління є забезпечення безперервного розвитку суспільства, яке досягається через підтримку темпу росту ефективності використання потенційних можливостей суспільства, що виражається у темпах росту продуктивності в соціальній системі. Цей процес і можна назвати стійким розвитком суспільства як цілісний і безперервний у часі процес задоволення зростаючих потреб суспільства і людей як сьогодні, так і у перспективі [5].
Безумовно, на сьогодні про такий розвиток можна говорити лише з багатьма обмеженнями. Стосовно і суспільства загалом, і окремих країн, скоріше можна говорити про ситуацію, коли протягом одного періоду розвиток зберігається, а протягом іншого - не зберігається, тобто про нестійкий розвиток. Зокрема, характеризуючи сьогоднішню ситуацію, ми можемо говорити, що має місце виконання умов розвитку в поточний час, але не виконуються умови збереження темпів росту ефективності в майбутньому.
Наслідком нестійкого розвитку є стагнація соціальної системи з наступною її деградацією й загибеллю. Невиконання умови збереження розвитку породжує ситуацію припинення росту й розвитку, що приводить до стагнації. Подальше зменшення ефективності використання повної потужності приводить до деградації. Причини, які перешкоджають стійкому розвитку суспільства, кореняться, як правило, у неврахуванні в управлінській діяльності різноманітних соціальних інтересів. Тому ключовим питанням для управління стійким розвитком є забезпечення адекватної оцінки довгострокових наслідків прийнятих рішень з боку органів державного управління [3, 6].
Важливим аспектом управління стійким розвитком є його місце в політиці державної влади. Найбільш суттєвим показником того, що запропонована модель управління реалізується державною владою, є її фінансове забезпечення. Органи державного управління, які фінансують ефективні управлінські рішення, забезпечують оптимальний розвиток суспільства і підтримуються населенням. Навпаки, ресурсне забезпечення неефективного управління призводить до погіршення ситуації у суспільстві і усунення його ініціаторів від механізму влади. На цьому механізмі схвалення перспективних управлінських ідей діє фінансовий механізм влади.
Управлінська парадигма сталого розвитку дає можливість владі отримати надійний критерій оцінки наслідків управлінських рішень, перевівши основні показники розвитку суспільства з грошових у ресурсні (наприклад, кіловат-годин, як це пропонує низка дослідників). Грошових знаків можна надрукувати багато, але конкретних ресурсів роздати більше, ніж виробляється, не вдасться ніякому політику. Він їх може тільки пообіцяти в майбутньому. Тому без об'єктивного вимірника оцінка ідей стає неможливої й особливо, якщо мова йде про довгострокові перспективи розвитку. Але саме з такою ситуацією ми й зіштовхуємося, коли розглядаємо політичні причини, що гальмують процес переходу до стійкого розвитку суспільства як цілого.
Усякий розвиток має приводити суспільство та людей до звільнення від нестатків і до зростання процвітання. У ресурсних термінах цей процес є верифікованим - як відсоток росту продуктивності суспільної життєдіяльності. Але, на відміну від росту ВВП у грошовому вимірі, влада отримує надійний критерій для схвалення або несхвалення ідей, результат яких обов'язково позначиться в майбутньому й виявиться в рості можливостей задовольняти потреби суспільства та людини [7].
Таким чином, управлінська парадигма стійкого розвитку є найбільш адекватною для адаптації управління розвитком країни до світових тенденцій. Однак її застосування в державному управлінні вимагає вирішення низки методологічних проблем, пов'язаних як з використанням концепції стійкого розвитку та її термінологічного апарату у теорії державного управління, так і зі змінами у змісті підготовки державних службовців та створенням організаційних засад використання вказаної концепції у практиці державного управління. Найбільш актуальним напрямом подальшого дослідження проблеми є розробка концептуальних засад моделі стійкого розвитку для України та окремих соціальних підсистем.
Література:
1. Большаков Б. Е., Полынцев Д. А. Методология моделирования устойчивого развития страны. - М.: Наука и промышленность России, ЗАО "Информационное агенство "Мобиле", 2005. - 344 с.
2. Моисеев Н. Н. Человек и ноосфера. М.: Молодая гвардия, 1990. - 352 с.
3. Сборник трудов кафедры устойчивого инновационного развития Международного университета природы, общества и человека "Дубна": М.: РАЕН, 2007. - 287 с.
4. Кузнецов О. Л., Большаков Б. Е. Устойчивое развитие: научные основы проектирования в системе природа-общество-человек. - СПб-М.- Дубна: РАГС, 2002. - 348 с.
5. Бобылев С. Н., Гирусов Э. В., Перелет Р. А. Экономика устойчивого развития. Учебное пособие. - М.: Изд-во Ступени, 2004. - 303 с.
6. Устойчивое экологобезопасное развитие: Курс лекций / Под ред. А. Д. Урсула. - М.: Издательство РАГС, 2001. - 387 с.
7. Гвишиани Д. М. Мосты в будущее. - Москва: Институт системного анализа, УРСС. - 2004. - 425 с.
Loading...

 
 

Цікаве