WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Методологічні проблеми управління стійким розвитком - Реферат

Методологічні проблеми управління стійким розвитком - Реферат


Реферат на тему:
Методологічні проблеми управління стійким розвитком
Розвиток суспільства знає багато критичних періодів, і кожний з них породжував нові управлінські ідеї, що прискорювали процес розвитку. Але ці критичні періоди стосувалися тієї або іншої частини людства, сьогодні під загрозою виявилося існування всієї цивілізації. Звідси й дуже висока відповідальність вибору узагальнюючої ідеї розвитку. Такою узагальнюючою ідеєю є концепція стійкого розвитку людства, схвалена ООН і практично всіма державами світу. При цьому інваріантом процесу розвитку виступає ріст можливостей суспільства та окремих країн.
Дослідження управлінських аспектів концепції стійкого розвитку здійснено у роботах Б. Є. Большакова, Р. А. Перельота, А. Д. Урсула, Д. М. Гвішіані та інших вітчизняних та зарубіжних авторів. Результатом досліджень стало визначення особливостей методології управління стійким розвитком, розробка математичного інструментарію управління, визначення соціального контексту управлінської діяльності в умовах глобалізації. Однак відносно малодослідженим аспектом залишилася проблема адаптації концепції стійкого розвитку для практичних потреб державного управління.
Мета дослідження - аналіз методологічних проблем управління стійким розвитком у контексті потреб модернізації вітчизняного державного управління.
Більшість міжнародних організацій системи ООН включило у свою діяльність складову, орієнтовану на перехід до стійкого розвитку. Експерти Всесвітнього банку визначили стійкий розвиток як процес керування сукупністю (портфелем) активів, спрямований на збереження й розширення можливостей, наявних у людей. Активи в даному визначенні включають не тільки традиційно підраховуваний фізичний капітал, але також природний і людський капітал. Щоб бути стійким, розвиток повинен забезпечити ріст - або принаймні не зменшення - у часі всіх цих активів. Для раціонального управління розвитком країни застосовується та ж логіка, що використовується для раціонального управління кожною людиною.
Власне термін "стійкий розвиток" є не зовсім точним перекладом прийнятого у світі поняття, оскільки насправді мається на увазі не просто стійкий, постійний ріст. У європейських мовах поняття sustaіnable development, nachhaltіge Entwіcklung, developement durable означають розвиток "триваючий", у більш вузькому розумінні його можна інтерпретувати як розвиток самодостатній, тобто такий, котрий не суперечить подальшому існуванню людства й розвитку його визначеного напрямку.
Концепція стійкого розвитку дає можливість забезпечити комплексність управління і об'єднати в ньому економічні, соціальні й екологічні цілі. Економічні цілі формуються на основі теорії максимального потоку сукупного доходу, що може бути зроблений за умови, принаймні, збереження сукупного капіталу, за допомогою якого й виробляється цей дохід. Вказаний підхід орієнтує на оптимальне використання обмежених ресурсів і використання й зберігаючих технологій, включаючи видобуток і переробку сировини, створення екологічно прийнятної продукції, мінімізацію, переробку й знищення відходів. У залежності від акцентування виду ресурсів (матеріальні чи людські) виділяють два види стійкості соціального розвитку. Стійкість вважається сильною, коли ресурси не лише не зменшуються, а й відбувається збільшення цінності ресурсів, які є відновлювальними.
Соціальні цілі стійкого розвитку орієнтовані на людину й спрямовані на збереження стабільності соціальних і культурних систем, у тому числі, на скорочення числа руйнівних конфліктів у суспільстві. Важливим аспектом цього підходу є справедливий поділ благ. Важливою метою управління стійким розвитком є також збереження культурного потенціалу й різноманіття в глобальних масштабах, а також більш повне використання практики стійкого розвитку, наявної в культурах, що не є домінуючими. Важливим аспектом є власне управлінський, який пов'язаний зі створенням більш ефективної системи прийняття рішень, що враховує історичний досвід і заохочує плюралізм. Спираючись на розширення варіантів вибору людини як головну цінність, управління стійким розвитком спирається на масову участь людей у процесах, які формують сферу їх життєдіяльності.
Екологічні цілі стійкого розвитку мають забезпечувати цілісність біологічних і фізичних природних систем, що є ресурсною основою розвитку суспільства. Особливе значення має життєздатність екосистем, від яких залежить глобальна стабільність всієї біосфери. У межах системи управління стійким розвитком соціальні та природні системи розглядаються як єдиний комплекс, до природних систем відноситься і створене людиною середовище (наприклад, міста). Основна увага приділяється збереженню здатностей до самовідновлення й динамічної адаптації таких систем до змін, а не збереження їх у деякому "ідеальному" статичному стані.
Узгодження різноманітних цілей в процесі управління стійким розвитком і їх переведення у конкретні управлінські рішення, що є засобами досягнення стійкого розвитку, є дуже складним завданням, оскільки всі елементи цілепокладання повинні розглядатися збалансовано. Важливі також і механізми взаємодії основних цілей. Економічні і соціальні цілі у процесі взаємодії породжують такі нові завдання соціального управління, як досягнення справедливості усередині одного покоління (наприклад, відносно розподілу доходів) і надання цілеспрямованої допомоги бідним верствам населення. Механізм взаємодії економічного й екологічного елементів цілей породжує нові ідеї щодо вартісної оцінки й інтерналізації (обліку в економічній звітності підприємств) зовнішніх впливів на навколишнє середовище. Нарешті, зв'язок соціального й екологічного елементів цілей включає до сфери управління такі проблеми, як соціальна рівність у забезпеченні якості життя, дотримання прав майбутніх поколінь, участь населення в процесі прийняття рішень тощо [1].
І. Кант раніше інших показав, що якщо немає закону розвитку, то з однаковим успіхом можна довести справедливість прямо протилежних точок зору. У цій суперечці немає неправих, як немає й просування до розуміння шляхів переходу до стійкого розвитку суспільства. Управлінські рішення стають вираженням "суб'єктивізму", оскільки випливають із нерозуміння того, що відбувається. Дороговказною ниткою є ідея про природничо-історичний процес розвитку. Загальною методологією управління стійким розвитком є вчення про ноосферу, в якому суспільство та його природне оточення розглядаються у єдиному нерозривному ланцюгу розвитку [2].
Першочерговою управлінською метою стійкого розвитку суспільства
Loading...

 
 

Цікаве