WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → До питання про виникнення вуличних та квартальних комітетів (1933-1937 роки) - Реферат

До питання про виникнення вуличних та квартальних комітетів (1933-1937 роки) - Реферат

таким самим порядком денним проводилося. Згадку про це автор знайшла в розповіді голови одного з квартальних комітетів про роботу цього комітету. У 1937 році він написав: "Ми дуже цінуємо роботу нашого радянського уряду. В січні місяці цього року на засіданні президії ЦВК УСРР було заслухано питання про роботу квартальних комітетів на Україні. На це засідання було викликано і мене, я також брав участі в обговоренні доповіді. Тепер не тільки я один, але і все населення кварталу почуває себе щасливим і гордим, бо про нашу роботу знають, її шанують. Ми стали працювати з ще більшим напруженням і доб'ємося ще кращих успіхів" [10, c. 75].
Необхідність комплексного нормативного акту, який би врегулював правовий статус вуличних та квартальних комітетів, підкреслюють як теоретики, так і практики. Так, представник Сталіногорської міськради на нараді оргвідділу Московської області зазначив: "без чіткого "положення" про роботу вуличних комітетів багато рад б'ються над питанням, "які функції треба передати комітетам, тільки благоустрою чи і інші, як, наприклад, розповсюдження позик тощо. Тут ми блукаємо" [3, c. 29-30]. С. Чугунов, автор першої монографії про вуличні комітети, яка вийшла у 1935 році, писав: "незважаючи на крайню барвистість організаційних форм, змісту і методів роботи, вуличні комітети себе цілком виправдали. Зараз стоїть задача організації їх у всіх без виключення містах і робочих селищах, а може бути і в районних центрах. Ми вже маємо величезний матеріал про роботу комітетів, і він надає можливість зайнятися вивченням досвіду кращих із цих комітетів для розробки положення про них обласного чи республіканського масштабу".
У тій же монографії С. Чугунов зазначає: "звісно, умови роботи комітетів в різних містах і навіть в різних частинах одного міста надзвичайно різні і "положення" не може повністю передбачити всього різноманіття умов. Але дуже багато чого із практики роботи кращих комітетів цілком може бути розповсюджено на всі інші" [3, c. 29]. Автор статті, однак, дотримується іншої точки зору, - різноманітність дійсно існує, але вона стосується таких сторін діяльності органів самоорганізації населення, які держава і не регулювала б. Відсутність же детального нормативно-правового акту на рівні держави (в СРСР - держави та / або суб'єкта федерації) призводить до різного розуміння природи органів самоорганізації населення, і як наслідок - до "надзвичайної барвистості" у локальних нормах, не всі з яких дозволяють органам самоорганізації виникати та розвиватися як повноцінним інститутам громадянського суспільства. Крім того, відсутність такого акту сприяє зловживанням, завдяки яким можна "загасити" відповідну ініціативу "знизу" і фактично позбутися "незручних" комітетів.
Вивчення періодичних видань дозволяє стверджувати, що в УСРР діяло щонайменше два локальних нормативних акта, які врегульовували правовий статус вуличних, квартальних тощо комітетів. У 1935 році існувала пам'ятка, що була видана дніпропетровською міськрадою "Про роботу вуличних квартальних комісій сприяння чистоті та благоустрою". "В пам'ятці були пункти постанови, якими зобов'язано весь апарат міліції брати участь і відповідати за стан благоустрою, чистоти і краси міста. Луганська міськрада теж видала інструкцію, що має плакатний формат і була розвішана по місту. Вона зветься: "Про дільничні вуличні комітети сприяння благоустрою міста Луганська". В цій інструкції теж перераховано функції та обов'язки квартальних комітетів [11, c. 16].
На етапі виникнення суперечки про природу вуличних, квартальних, дільничних тощо комітетів були вельми актуальними. Як і зараз, вони велися між прихильниками тієї точки зору, що ці комітети мають громадську природу, та між вченими та практиками, які визначали природу вуличних, квартальних тощо комітетів як державну. Вчені, які притримувались першої позиції, характеризували їх як:
- нову громадську форму боротьби за благоустрій [12, c. 6];
- громадські організації [13, c. 20];
- масові громадські організації [14, c. 105];
- місцеві громадські організації допомоги міської раді у справі благоустрою міст і підвищення культурного рівня трудящих (П. Газукіна);
- місцеві громадські організації допомоги міської раді у справі благоустрою міста, збереження і ремонту житлофонду, у боротьбі за чистоту житла, двору, вулиці, квартири і підвищення культурного рівня трудящих.
Дослідники другої групи вважали, що вуличні, квартальні, дільничні тощо комітети - це масові органи місцевих рад, разом із секціями і депутатськими групами (С. Чугунов, Г. Зеленко, М. Зекцер, тощо).
Спростовуючи такий підхід, дослідники першої групи зазначали: "вуличний комітет - це організація, що створена самими жителями одної вулиці для допомоги міським установам у справі благоустрою і наведення порядку як в будинках, так і на самої вулиці. Дільнична депутатська група - це масовий орган самої міської (районної) ради, який має більш широкі права та повноваження - вона як би є повпредом (уповноваженим представником. - Н. М.) ради на даної дільниці міста" [15]. Цілком вірними уявляються і зауваження з приводу просторової діяльності цих комітетів та груп: "Задачі вуличних комітетів багато в чому подібні до задач дільничних депутатських груп, все ж є більш вузькими і тому ставити між ними знак рівності не можна... однією з задач підрайонних та дільничних депутатських груп є "спостерігання за санітарним станом і покращанням роботи усіх житлово-комунальних, культурно-побутових і торгівельних одиниць дільниці; нагляд за благоустроєм всієї території своєї дільниці". Робота ж вуличних комітетів, звісно, обмежується тільки територією однієї вулиці. Таким чином, обсяг роботи дільничних депутатських груп і вуличних комітетів, безумовно, не збігається" [15, c.70].
Гостроту суперечкам надавала спочатку відсутність нормативно-правового регулювання, а потім - його фрагментарний характер. Виходячи із правового статусу цих комітетів у тому вигляді, у якому його було закріплено на цьому етапі, більше аргументів на користь своєї точки зору мали ті вчені, які вважали, що вуличні, дільничні та квартальні комітети мають державну природу.
Водночас, представники обох груп розглядали вуличний, дільничний або квартальний комітет як "організацію, яка повинна слугувати такою, що зв'язує, ланкою між жильцями вулиці і радянськими громадськими організаціями" [16, c. 28].
Не було єдності і стосовно того, завдяки кому виникли такіоргани самодіяльності. "Ініціатива створення цих груп належала домашнім господаркам - дружинам шахтарів" [2, c. 94]. Твердження щодо ініціативи створення вуличних комітетів є також дискусійним. У нормативних документах відповідної інформації не міститься, тому звернемося до доктринальних джерел. Деякі автори наполягають на тому, що вуличні комітети "виникають у порядку почину самих трудящих мас" [17, c. 20]. Інші дослідники зазначають: "Горлівка перша постановила організувати на всіх вулицях міста виборні вуличні комітети для керівництва всією роботою з благоустрою" [3, c. 5]. На сучасному етапі вже важко встановити, кому належала ініціатива створення вуличних, квартальних тощо комітетів - чи дійсно то була самоорганізація "знизу", чи вдалою виявилася модель, запропонована територіальним мікроколективам "зверху". Не викликає сумніву одне - у той період та пізніше, у кризових ситуаціях, державні органи використовували великі можливості, які "відкривають вміле використання активності трудящих мас міст" [18, с. 63].
Щоправда, навіть ті, хто вважав,
Loading...

 
 

Цікаве