WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Добровільна форма соціального страхування: питання правового регулювання - Реферат

Добровільна форма соціального страхування: питання правового регулювання - Реферат

соціального страхування, виконання функцій страховика навіть доцільно надати виконувати фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування. В подальшому ці функції мають перейти до недержавних соціальних страхових фондів - юридичних осіб, що утворюються і функціонують як результат спільних дій підприємців, працівників і осіб, які самостійнозабезпечують себе роботою, для здійснення добровільного соціального страхування, з метою підвищення рівня соціального забезпечення [4].
Існування добровільної форми у соціального страхування передбачено Концепцією соціального забезпечення населення. Соціальне страхування незалежно від сфери його застосування опирається на принципи забезпечення для деяких категорій осіб права вибору щодо участі в обов'язковому і добровільному чи лише добровільному страхуванні та добровільності страхування для осіб, які підлягають обов'язковому соціальному страхуванню з метою одержання додаткового чи підвищеного рівня матеріального забезпечення [5]. Таким чином, добровільне соціальне страхування може виконувати функції основної та додаткової форми соціального забезпечення.
Підставою для організації добровільного соціального страхування є соціальні ризики. Законодавче закріплення переліку соціальних ризиків, що визнаються державою як підстава для надання тих чи інших видів соціального забезпечення, відносять до суттєвих ознак системи соціального захисту. Однорідність страхових відносин добровільного та обов'язкового соціального страхування обумовлена соціальними ризиками. Основний зміст цих відносин - соціальне забезпечення в разі настання соціального ризику - є однаковим. Це особливо спостерігається в тих випадках, коли той самий об'єкт застрахований в обов'язковому та добровільному порядку, коли змінюється форма страхування відносно конкретних об'єктів страхування або умови страхування. У цих випадках змінюється не предмет, а метод правового регулювання суспільних відносин.
Не менш вагомим аргументом можливості існування добровільної форми соціального страхування є той факт, що до системи соціального захисту відносять системи соціального страхування, як встановлені державою, так і підконтрольні державним органам або такі, що функціонують відповідно до встановлених норм, як результат спільних дій підприємців і працівників [6]. Головними критеріями відмежування соціального захисту від інших систем матеріального забезпечення є правові гарантії, встановлені державою. Недержавні соціальні страхові фонди для здійснення добровільного соціального страхування можуть функціонувати на підставі принципів соціального партнерства - організаційно-правової основи державної системи соціального захисту [7]. На відміну від обов'язкового соціального страхування, роль соціальних партнерів дещо інша. Держава не бере участі у формуванні страхових коштів безпосередньо. Роль держави складається з відповідної соціальної, інвестиційної, податкової політики: інвестування коштів в державні цінні папери, ліцензування діяльності недержавних соціальних страхових фондів та контролі за їх діяльністю (забезпечення гарантій), стимулювання роботодавців щодо участі у добровільному соціальному страхуванні з метою підвищення рівня соціального забезпечення. Участь у добровільному соціальному страхуванні повинна стимулюватися державою за рахунок податкових пільг або звільнення цих коштів від оподаткування, зарахування їх до валових витрат.
Узагальнюючи вищесказане, зазначимо, що принципова відмінність між обов'язковим і добровільним соціальним страхуванням простежується в питанні про "автономію" суб'єктів права, порядку встановлення прав й обов'язків суб'єктів страхування (шляхом укладення договору про соціальне страхування) та ролі держави у здійсненні страхування.
Іншою підставою для ствердження того, що соціальне страхування може мати тільки обов'язкову форму, стало ототожнення добровільного соціального страхування з особистим добровільним цивільно-правовим страхуванням.
Ця позиція має об'єктивні підстави для існування. Особисте цивільне страхування в науковій літературі та в законодавстві розглядають як додаткову до державної форму соціального забезпечення: об'єктом обов'язкового державного особистого страхування є майнові інтереси, пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю конкретної особи [8].
Особисте страхування можна розділити на ризикове та накопичувальне (заощадне). Умови договору ризикового виду особистого страхування передбачають страхову виплату тільки в разі настання страхового випадку, що властиво для соціального страхування. Страхові виплати за договорами особистого страхування можуть надаватися на періодичній основі.
Майбутнє запровадження в рамках обов'язкового державного пенсійного страхування часткової капіталізації обов'язкових страхових внесків на персоніфікованих рахунках застрахованих осіб свідчить про можливе застосування в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування механізмів накопичування. Саме з цього моменту, на нашу думку, цивільні норми, що регулюють відносини щодо страхування, мають в субсидіарному порядку доповнюватися нормами права соціального забезпечення в частині забезпечення гарантій. Звісно, накопичувальні схеми за своєю технологією є особистим страхуванням, яке пов'язане з моментом виходу на пенсію, але як складовий елемент пенсійної системи вони повинні враховувати державні гарантії та відповідні принципи соціального захисту. Таке комплексне правове регулювання дозволить забезпечити ефективну діяльність Накопичувального фонду та рівень пенсійного забезпечення.
Зазначимо, що вказані методи особистого страхування будуть застосовуватися в рамках обов'язкового накопичувального пенсійного страхування. Довгий час в науковій літературі обговорювалось питання поступового переходу до накопичувальної пенсійної системи, що виключає солідарний принцип. Така позиція не отримала підтримки законодавця. В Україні запроваджено трирівневу систему пенсійного забезпечення. Система соціального забезпечення, зокрема пенсійна, що виключає будь-яку солідарність, повертає нас на початок формування соціального захисту в його сучасному розумінні.
Повертаючись до питання порівняння добровільного соціального страхування та добровільного особистого страхування, здійснити його за умов сучасного стану законодавства видається можливим тільки на підставі Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" [9]. Цей нормативно-правовий акт має комплексний характер. Здійснення правового регулювання недержавного пенсійного забезпечення окремим законом підтверджує факт існування деяких особливостей
Loading...

 
 

Цікаве