WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Актуальні проблеми надання прав національним меншинам в Україні - Реферат

Актуальні проблеми надання прав національним меншинам в Україні - Реферат

національних або етнічних, релігійних та мовних меншин, і в багатьох інших міжнародно-правових документах. Значну увагу проблемам забезпечення прав національних меншин приділяє Рада Європи. У Віденській декларації від 9 жовтня 1993 р. члени Ради Європи визнали, що головним для демократичної стабільності і безпеки нашого континенту є захист національних меншин. Тоді ж було розроблено Декларацію та план дій по боротьбі з расизмом, ксенофобією, антисемітизмом інетерпимістю. 1 лютого 1995 р. держави-члени Ради Європи підписали Рамкову конвенцію про захист національних меншин [2].
За подальшої інтеграції до європейського співтовариства Україна, створюючи власну базу, має орієнтуватись на міжнародні стандарти у захисті прав меншин, приєднуючись до базових загальноєвропейських документів. Правове регулювання становища національних меншин в Україні має дві особливості: 1) законодавство України не встановлює жодних критеріїв для визначення національних меншин, за винятком виявлення почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою; 2) титульна українська нація, яка за результатами перепису становить майже 78 %, у декількох регіонах України за мовною ознакою фактично є меншістю, а отже, потребує захисту.
Нинішня Україна керується духом патріотизму і демократії, набутого ще в попередні періоди своєї історії. Йдеться насамперед про прогресивні законодавчі акти 1917-1918 років. Наша держава підтвердила спадкоємність своєї національної політики з аналогічною політикою Центральної Ради, а не так званою "ленінською національною політикою", що запроваджувалася упродовж семи десятиліть історії українського народу. Такий висновок має важливе теоретичне і практичне значення, наголошуючи на тому, що незалежна Україна відмежовується від спадщини Української РСР у царині національного питання [2].
Розкриваючи суть національної політики Центральної Ради, М. Грушевський писав: "Повнота національного життя, котрої ми добиваємося для українського народу, не повинна затоплювати інших народностей і обмежувати їх змагання до свобідного розвитку своєї культурної і національної стихії". Його запевнення такого права однозначне: "Право національних меншостей буде забезпечене! Вони, білоруси, великороси, євреї, чехи, молдовани, "мусульмани" та інші народності, матимуть "пропорціональне представництво" в державних органах Української Народної Республіки. Отож, гасло "Україна для українців", яке висунули окремі особи і дрібні гуртки, суперечить вимогам "організованого поступового українства" [1].
До подібного пояснення М. Грушевського слід підходити в конкретно-історичному контексті. Як відомо, 22 січня 1918 року Центральна Рада ухвалила закон про національно-персональну автономію, за яким кожна з націй, що населяє Україну, має право в межах Української Народної Республіки на національно-персональну автономію, тобто право на самостійне творення свого національного життя, що здійснюється через Орган Національного Союзу, влада якого шириться на всіх його членів, незалежно від місця їх заселення в межах Української Народної Республіки. Отже, національно-персональна автономія не ґрунтувалася на територіальному принципі. Право на національно-персональну автономію беззастережно отримали російська, єврейська і польська меншини, а білоруси, чехи, молдовани, німці, татари, греки і болгари для реалізації цього права мали подати від кожної національності заяву з підписами 10 тисяч громадян. Національний Союз підтримувався фінансово за рахунок державного бюджету. Члени таких союзів складали на добровільній основі "національний кадастр".
У повному обсязі правом на національно-персональну автономію скористалася єврейська меншина. Звісно, тодішні умови не сприяли реалізації цього закону, проте він був першою й унікальною в своєму роді спробою розв'язання міжнаціональних стосунків та політики в сфері етнічних відносин. Такий самий принцип національно-персональної автономії використали країни Балтії в 20-х роках ХХ століття (Литва, Латвія і Естонія). З повними застереженнями можна твердити, що ідею національно-персональної автономії реалізують нині кримські татари, які мають свій меджліс.
При дослідженні проблеми політико-правового статусу національних меншин важливе значення має їх визначення. В. Євтух пише: "До національних меншин належать групи громадян неукраїнської національності, які проживають на її території, є меншими за чисельністю від української нації, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою і зацікавлені добровільно зберігати й розвивати свою етнокультурну самобутність". В умовах нашої держави особливої уваги набуває питання оптимального взаємозв'язку національних меншин з титульною нацією, яка зазнавала упродовж тривалого часу політики денаціоналізації, чого не слід зводити до русифікації, адже інші частини українців піддавалися мадяризації, румунізації, полонізації і навіть словакізації [7].
На противагу іншим колишнім союзним республікам, Україна зуміла уникнути міжнаціональних конфліктів саме завдяки зваженій національній політиці. Національні меншини м'яко інтегрувалися в українське суспільство, хоч доводилося розв'язувати непрості проблеми, зокрема в Криму, куди в період перебудови почали масово повертатися незаконно депортовані тоталітарним режимом народи, насамперед кримські татари, що потягло за собою необхідність розв'язання різних проблем, передусім їх влаштування на рідній землі, без жодної допомоги з боку тих союзних республік, які вони розбудовували упродовж майже півстоліття.
На основі Акту проголошення незалежності України Президія Верховної Ради України схвалила звернення "До громадян України всіх національностей". Звернення фактично визнає українську політичну націю під назвою "народ України", який разом з українцями складають представники більше як 110 національностей (росіяни, євреї, білоруси, молдовани, поляки, болгари, угорці, кримські татари, румуни, греки, гагаузи та інші). Осудивши попередню політику гноблення духовного життя націй, їх мов і культур, звернення проголосило "нову добу в розвитку міжнаціональних відносин в Україні". "Незалежна Україна, - зазначається в ньому, - як правова демократична держава, керуючись загальновизнаними нормами і принципами міжнародного права в національній сфері, Декларацією про державний суверенітет України, забезпечить рівні політичні, економічні і соціальні права всіх громадян, повну свободу розвитку всіх національних мов і культур" [4].
Статус національних меншин утверджений законодавчим
Loading...

 
 

Цікаве