WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Адміністративні механізми державного управління електоральним процесом в Україні - Реферат

Адміністративні механізми державного управління електоральним процесом в Україні - Реферат

або ж пройти відповідне навчання за тривалістю і програмою, визначеними ЦВК.
Як і щодо питання про те, які органи мають забезпечувати підготовку та проведення виборів, і як має забезпечуватись ефективність їхньої діяльності та неупереджене ставлення до всіх суб'єктів виборчого процесу, у більшості країн ЄС відсутня однозначна відповідь і на питання, як має бути побудована система виборчих органів і які управлінські зв'язки між такими органами є найбільш оптимальними.
Аналіз положень відповідних виборчих законів країн-членів ЄС дозволяє стверджувати, що в умовах стабільності виборчого законодавства, розвинених демократичних традицій та відсутності протиправного втручання адміністративної і політичної влади у діяльність органів управління виборчим процесом відповідь на це питання не має принципового значення. Так, в ряді країн - наприклад, в Бельгії, Великобританії, Ірландії, Італії, Франції, Швеції - системи органів управління виборами не існує як такої, в інших країнах (Австрія, Данія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія) вона побудована за принципом децентралізації - основні повноваження передаються від ЦВК (або іншого центрального органу, уповноваженого організовувати виборчий процес) окружним та дільничним виборчим комісіям. Загалом, в країнах з розвиненими демократичними традиціями так чи інакше в межах своїх повноважень у виборчий процес "залучаються" апарат парламенту (наприклад, в Ірландії), міністерства охорони здоров'я, закордонних і внутрішніх справ, органи місцевого самоврядування та місцеві органи виконавчої влади, які забезпечують виготовлення виборчої документації, підготовку приміщень для голосування, виборчих скриньок. Функції окружних і дільничних виборчих комісій, як правило, полягають лише у підрахунку голосів та встановленні підсумків голосування (результатів виборів) в окрузі, а центрального органу управління виборів - в організаційно-методичному забезпеченні виборчого процесу та оприлюдненні результатів виборів. Варто також відзначити, що практично у всіх країнах усталеної демократії рішення виборчих комісій оскаржуються не до комісій вищого рівня, а безпосередньо до адміністративного суду.
Натомість в Україні підходи до визначення обсягу повноважень виборчих комісій та характеру їхніх взаємозв'язків між собою є протилежними: органи виконавчої влади та місцевого самоврядування виконують допоміжну роль в організації виборчого процесу, а ключові функції у відповідній сфері покладаються на Центральну виборчу комісію та окружні виборчі комісії. Так, у частині другій статті 35 Закону "Про вибори народних депутатів" забороняється державним та місцевим органам влади втручатися у виборчий процес, окрім випадків, передбачених Законом. [1] На наш погляд, було б краще доповнити Закон новою статтею, присвяченою цьому питанню, з детальним визначенням того, що дозволено та заборонено, та підтримати це відповідними чіткими санкціями в Кодексі України про адміністративні правопорушення та в Кримінальному кодексі України. В Законі необхідно роз'яснити, що всі особи, які безпосередньо не задіяні в проведенні виборів, особливо представники місцевих органів влади, не можуть бути присутніми на засіданнях ОВК та ДВК, якщо вони спеціально та офіційно не запрошені цими ДВК чи ОВК.
Значним недоліком, потребуючим швидкого усунення, на наш погляд, є проведення одночасних місцевих та парламентських виборів, які організуються спільно нібито задля економії коштів, але ж насправді за цим приховуються і певні хитрощі політичних сил, які хочуть одночасно на двох виборах проводити агітацію, і навіть чинити тиск на місцеві вибори.[7] В Закон "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" нині внесена норма про п'ятирічний термін повноважень депутатів. Але доцільніше повернутися до попереднього, 4-річного терміну повноважень депутатів місцевих рад, і 5-річного - для Верховної Ради. Тоді ці вибори самі по собі будуть розведені в часі.
Значним недоліком в організації виборчого процесу в Україні є значне навантаження на виборчі дільниці: згідно з законодавством, максимальна кількість виборців на дільницях становить 2500 осіб, у той час, як європейський досвід свідчить, що оптимальна кількість виборців на одну дільницю становить не більш 900-1500 осіб. І це не може не викликати помилки у підрахунку голосів. Необхідно оптимізувати кількість дільниць, виходячи з кількості виборців та оптимального навантаження на одну дільницю у кожному територіальному окрузі. Це дозволить досягти не тільки більшої точності у підрахунку голосів, але й уникнути черги на дільницях.
Ще одним зауваженням до українського виборчого законодавства є необхідність обмеження управління виборів регулятивними, контрольними функціями та сприянням виборчому процесу, та не охоплювати організацію виборчої агітації. Організація передвиборчої агітації, загалом, не є і не повинна бути обов'язком осіб, відповідальних за виборчий процес. Якщо виборчі комісії почнуть займатись організацією зустрічей в рамках передвиборчої агітації, виникне можливість упередженого ставлення або, щонайменше, відповідного сприйняття та скарг на таке ставлення. Вирішення цих завдань (з організації передвиборчої агітації) потрібно залишити політичним партіям та кандидатам.[5]
Узагальнюючи усе вище наведене, можна зробити висновок, що європейський досвід управління виборчим процесом значно відрізняється від української практики у цій сфері.У багато чому це пов'язано з соціальними, політичними та культурними особливостями сучасної України, відсутністю сталих демократичних традицій.
Але наше законодавство знаходиться у фазі динамічних перетворень у напрямку наближення до демократичних стандартів управління виборчим процесом, основними орієнтирами яких є відкритість, неупередженість та незалежність від політичних маніпуляцій, починаючи від передвиборчого періоду і закінчуючи встановленням результатів виборів. Результатом цих перетворень повинен стати такий механізм державного управління у сфері виборів, що забезпечить рівноправність усіх суб'єктів виборчого процесу; прозорість фінансування виборчих кампаній; невикористання ресурсів влади на користь певних суб'єктів виборчого процесу; вільне волевиявлення виборців, відсутність тиску та підкупу виборців; таємне голосування; чесність підрахунку голосів та формування влади на підставі результатів виборів.
Література
1.Закон України "Про вибори народних депутатів" (із змінами, внесеними згідно із Законом України № 2277 - ІУ від 7 липня 2005 року)// Голос України. - 2005. - 27 серпня. - 4-21 c.
2. Закон України "Про Центральну Виборчу Комісію" (із змінами, внесеними згідно з Кодексом N 2747-IV ( 2747-15 ) від 6 липня 2005 року)// Відомості Верховної Ради. - 2004. - № 36, ст.448 )
3. Вибори в Європейському Союзі / За ред. Ковриженка Д.С.; Лабораторія законодавчих ініціатив. - К.: ФАДА-ЛТД, 2006. - 156 с.
4. Ковриженко Д. С. Управління виборчим процесом// Часопис ПАРЛАМЕНТ. - 2003. - № 6.
5. Висновок Венеціанської Комісії та ОБСЄ/БДІПЛ щодо Закону України "Про вибори народних депутатів" № 338/2005 - від 2 березня 2006 року // www.minjust.gov.ua/?do=d&did=6942
6. Методичні рекомендації щодо порядку реалізації положень Закону України "Про вибори народних депутатів"/ під заг. ред. М.М Рябця. - К.: Діапрінт, 2005. -74 с.
7. Косянчук І. "Виборче законодавство потрібно вдосконалювати"// "Урядовий кур'єр". - 2006. - № 11
8. OSCE/ODIHR Needs Assessment Mission Report: Italy Parliamentary Elections, 9-10 April 2006. - Warsaw, 2003. - 6 p.
9. OSCE/ODIHR. Czech Republic. Parliamentary Elections, 14-15 June 2002: Final Report. -Warsaw, 2002. - 8 p.
Loading...

 
 

Цікаве