WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Теоретико-методологічні аспекти глобалізації та її вплив на державне регулювання аграрного ринку - Реферат

Теоретико-методологічні аспекти глобалізації та її вплив на державне регулювання аграрного ринку - Реферат

об'єктивне, яке рано чи пізно осягне кожну країну. Рівень інтеграції національних економік у глобальні процеси залежить від ступеня їхньої відкритості. При відкритій економіці країні протистоять інші країни, наднаціональні сили. При цьому на внутрішню економічну ситуацію впливає вся система світогосподарських відносин. Тому рівень відкритості економіки визначається різними факторами й повинен відповідати національним інтересам кожної країни.
По-четверте, породженням глобалізації й водночас об'єктивним фактором її подальшого розвитку є асиметрія практично всіх сфер життєдіяльності людства (в тому числі аграрної сфери). Суть асиметричності розвитку світосистеми полягає в різному рівні розвитку, різного ступеня підготовленості країн до інтеграційних процесів і, відповідно, у прямій протилежності інтересів - національних і розвинутих країн. Критичного рівня досягла асиметрія багатства й бідності (навіть на рівні продовольчого забезпечення), несумірність використовуваних людством природних ресурсів і гранично припустимого навантаження на природу (екологічне протиріччя).
Таким чином, розглянуті зміст і наслідки сучасного процесу глобалізації дають змогу виділити базисні основи глобалізації як єдиного цілого. Фактори, що впливають на процес глобалізації в аграрній сфері.
Процеси об'єктивної глобалізації не можуть розвиватися стихійно. Вони підлягають регулюванню на міжнародному рівні. Таке регулювання покликане забезпечити реалізацію інтересів усіх суб'єктів, що беруть участь у цих процесах. Однак такий підхід суперечить самій сутності капіталу як самозростаючої вартості за рахунок присвоєння результатів чужої праці.
Однак, незважаючи на існуючі суперечки, об'єктивно вже на рубежі ХХ-ХХІ ст. свого розвитку людство перебуває в стані всеохоплюючих глобальних процесів, що розкривають нові можливості якісного зростання в планетарному масштабі й, у той же час, це створює нові погрози безпеки життєдіяльності й соціально-економічному розвитку, різнопланові глобальні проблеми й конфлікти. Така подвійність відбиває, з одного боку, дію об'єктивних законів глобального розвитку, з другого - реалізацію глобальних процесів, які ініціюються світовою економічною елітою (розвинутими країнами), що знаходить прояви в сучасних тенденціях процесу глобалізації (суб'єктна складова).
Сприйняти концепцію розвитку глобального миру як єдиного цілого заважає економічний інтерес країн-лідерів, тому капітал (у тому числі аграрний) прагне реалізувати свої інтереси шляхом суб'єктивної глобалізації. Тобто процес глобалізації на рубежі століть характеризує нестабільність світової економіки, що відбиває протиріччя між об'єктивною необхідністю розвитку міжнародного поділу праці для вирішення глобальних проблем (продовольчої, екологічної і т.п.) і суб'єктивним прагненням до однобічного присвоєння його результатів крупним капіталом - транснаціональними компаніями ТНК. На наш погляд, такого присвоєння результатів міжнародного поділу праці заслуговують, у тому числі, 20% населення планети, які потерпають від хронічного недоїдання, та вся цивілізація в межах реалізації концепції екологічно безпечного світу, забезпечення енергетичного балансу за рахунок біотехнологій і т.ін.
Протиріччя між довгостроковими інтересами цивілізації в цілому й інтересами суб'єктів ринку може бути визначене як основне протиріччя глобалізації економіки. Світове співтовариство зацікавлене в забезпеченні стійкого розвитку, без порушення гармонії людини й природи. Суб'єкта ринку в остаточному підсумку цікавить одержання максимально високого прибутку, для якого індивідуальний інтерес превалює над суспільними.
Влада глобального капіталу зростає, а його вимога до національних урядів вести дерегуляцію ринків означає не що інше, як вимога передати реальну економічну владу в цих країнах глобальному капіталу. У відносинах партнерів використовується "право сильного", "подвійні стандарти". Це стосується не тільки транснаціональних корпорацій, а й окремих країн і міждержавних утворень.
Характерно, що останніми роками стали відкривати свої внутрішні ринки й країни, що розвиваються, у тому числі найменш розвинені. До кінця 2006 р. загальне число країн-членів СОТ досягло 150 (після вступу В'єтнаму в листопаді 2006 р.), і в черзі на вступ у цю організацію багато країн (серед яких Україна й Росія). Тобто практично все світове співтовариство готове торгувати за єдиними, ліберальними правилами.
В останні десятиліття ХХ ст. економічна відкритість більшості країн переступила рубіж, після якого принципово міняється співвідношення ендогенних і екзогенних факторів розвитку національних економік. Якщо в минулому вирішальну роль відігравали перші, то тепер ця роль стала переходити до других. Долі національних економік усе більше визначаються зовнішньоекономічним середовищем. Причому в країн, що розвиваються, ступінь відкритості значно вищий, ніж у розвинутих країнах.
Економічна лібералізація характеризується глибокими змінами в системі регулювання світової економіки. Протягом багатьох століть захисником національних економічних інтересів і регулятором внутрішніх господарських відносин країн, а також між національними суб'єктами й зовнішнім світом виступала держава. Вона встановлювала правила гри й примушувала фізичних і юридичних осіб їх дотримуватись. У міру розвитку ринкових регуляторів економіки складався симбіоз державного й ринкового регулювання. Однак в умовах глобалізації економіки держава як управлінська підсистема стикнулася із принципово новою ситуацією. Держава дедалі більше втрачає можливість ефективно використати такі традиційні важелі макроекономічного регулювання, як імпортні бар'єри й експортні субсидії, курс національної валюти. В умовах досить високої й усе більш наростаючої взаємозалежності національних економік уряд змушений користуватися ними зоглядом на інші держави, інтереси яких можуть бути при цьому зачеплені, і на поводження впливових недержавних суб'єктів міжнародних економічних відносин (ТНК), які своїми відповідними діями можуть звести нанівець очікуваний ефект від запроваджених заходів, або використати їх на шкоду даній країні.
На думку М.Аллі, повна лібералізація торгівлі й руху капіталів між країнами можлива й бажана тільки в рамках регіональних комплексів, що поєднують економічно й політично асоційовані країни зіставлюваним рівнем соціально-економічного й військово-політичного розвитку [1]. У зв'язку з цим Україні, особливо в рамках аграрної сфери, доцільно лібералізувати торгівлю аграрною продукцією в рамках регіонального комплексу СНГ, який і в сучасних умовах продовжує залишатись головним імпортером національної продукції сільського господарства (особливо це стосується Росії).
І.Стігліц вважає, що "...лібералізація господарського життя не виправдала покладені на неї надії і привела до посилення соціального розшарування й падіння життєвого рівня в багатьох країнах, що розвиваються" [10]. Це пов'язане з тим, що лібералізація зовнішньої торгівлі в країнах, що розвиваються, стала суттєвою причиною збільшення безробіття, оскільки вона зумовлена банкрутством багатьох національних підприємств, які нездатні витримати конкуренцію з іноземними фірмами, у тому числі й на внутрішньому ринку.
Про масштаби й інтенсивність процесу переміщення регуляторних повноважень із державного на міждержавний рівень свідчать наступні цифри. Із середини 40-х рр. ХХ ст. дотепер виникло близько 3 тис. міжурядових організацій, що регулюють різні сфери економіки. Їх доповнюють майже 20 тис. неурядових міжнародних організацій. Особливе значення в цій сфері має діяльність Міжнародного валютного фонду (МВФ), Організації ООН по торгівлі й розвитку (ЮНКТАД), Світової організації торгівлі (СОТ), основне завдання якої регулювання міжнародного торговельного порядку.
При цьому необхідно відзначити, що діяльність міжнародних економічних організацій не завжди є ефективною. Так, у книзі "Тіньові сторони глобалізації" (2002) І.Стігліц висуває наступні критичні аргументи до цих міжнародних інститутів. На його думку, ці організації не виконали покладені на них завдання - підтримка стабільності у світовому
Loading...

 
 

Цікаве