WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Суб’єкти політичної аналітики в державному управлінні - Реферат

Суб’єкти політичної аналітики в державному управлінні - Реферат

політичної аналітики також вимагає ряду серйозних застережень. Як ми вже зазначали, аналіз поточної політичної ситуації є лише одним з напрямів використання наявного в їхньому розпорядженні інтелектуального потенціалу, причому, що важливо, далеко не основним. У першу чергу вони займаються теоретичними дослідженнями й конкретні замовлення учасників політичного процесу виконують рідко. Тому тут необхідний селективний підхід до подібного структурування, якого ми торкнемося при аналізі альтернативних класифікацій. Нарешті, видається помилковим віднесення до сфери політичної експертизи фірм, що займаються соціологічними опитуваннями - подібні структури скоріше є постачальниками інформаційного матеріалу для аналізу, але безпосередньо самою політичною аналітикою не займаються.
Недоліки цього розподілу намагаються ліквідувати Д.Веймер й А.Вайнінг, які розглядають американську політичну систему [1]. Говорячи про урядові аналітичні структури, у першій групі суб'єктів політичного аналізу автори виділяють серед них підгрупи відповідно до тих органів державної влади, на які вони працюють. Даний підхід можна визнати таким, що більш точно відображає специфіку державного аналітичного сектора, ніж типологія Л.Пала. Д.Веймер й А.Вайнінг пишуть про: президентські аналітичні служби - компактні аналітичні групи на кшталт Ради з національної безпеки й Ради з внутрішньої політики, які здійснюють аналітичну підтримку рішень, прийнятих президентом США; аналітичні структури, інтегровані у різні федеральні агенції, які виконують у США функції міністерств; служби аналітичного забезпечення діяльності Конгресу США. Подібна градація може розрізнятися залежно від політичної моделі тієї або іншої країни (наприклад, у парламентських республіках відповідно відсутні президентські аналітичні служби), але в цілому розподіл по органах влади, у які інкорпоровані аналітичні підрозділи, видається слушним. Наступну групу суб'єктів політичної аналітики становлять великі дослідницькі інститути, названі американським політологами "резервуарами думки" - це поняття повертає нас до проблеми місця академічних наукових структур у політичній аналітиці. Д.Веймер й А.Вайнінг відносять до резервуарів думки ті структури, які займаються розробкою принципово нових методів аналітики, а потім використовують їх на практиці. Подібні наукові корпорації - дійсно значущі суб'єкти політичної аналітики, однак далеко не всі академічні й університетські структури виконують подібні дослідження. Тому ми солідарні з позицією американських політологів, які віднесли до суб'єктів політичної аналітики тільки ті наукові центри, що фактично перетворилися у великі структури з прикладних політичних досліджень. При цьому наукові структури, зайняті фундаментальними дослідженнями й виконуючі лише разові прикладні роботи, навряд чи можуть бути включені в класифікацію суб'єктів політичної аналітики.
Подібні організації є своєрідною проміжною ланкою між державними аналітичними структурами й комерційними аналітичними центрами. Це пов'язано з великою роллю держави в їхньому функціонуванні - саме держава разом з великим приватними компаніями фінансує здійснювані ними роботи. Із цим твердженням солідарні і ряд інших авторів, що вивчали процес прийняття політичних рішень у США й країнах Західної Європи - аналітичні структури, описані Д.Веймером й АВайнінгом, вони назвали "мозковими центрами" (що по суті схоже з поняттям "резервуари думки"), підкреслюючи, що їхня діяльність сконцентрована переважно або винятково на урядових інстанціях [2; 5; 8].
Третю групу суб'єктів політичної аналітики Д.Веймер й А.Вайнінг називають приватними аналітичними центрами - вона відповідає центрам, що мають на меті одержання прибутку, за класифікацією Л.Пала. Водночас ні Л.Пал, ні його американські колеги не ділять її на підвиди, що уявляється доцільним з урахуванням фактору істотного зростання в останній період індустрії політичної аналітики, у якій комерційні аналітичні центри відіграють все більшу роль і розвиваються найбільш динамічно. Подібний розподіл пропонує російський політолог А.Соловйов [4], який виділив центри "прямої підтримки" й центри "широкої підтримки". Перші з них орієнтовані на одного замовника, який їх фінансує, у той час як інші диверсифікують свою діяльність і не прив'язані до одного джерела фінансування.
Центри прямої підтримки часто функціонують як підрозділи якихось великих комерційних компаній, які активно беруть участь у політичному житті й політичних ризиках, що мають обраховувати; або при політичних партіях. Існують і формально незалежні аналітичні структури, які реально поставляють свою продукцію одному великому клієнтові, що також дозволяє зарахувати їх до даної категорії суб'єктів політичної аналітики. Центри ж широкої підтримки не прив'язані до одного джерела фінансування й здійснюють дослідження із замовлення одразу кількох учасників політичного процесу, в числі яких можуть також бути і державні структури. Діяльність таких центрів більшою мірою диверсифікована, тому що вони працюють із більшим числом клієнтів, запити яких можуть бути досить різноманітними.
Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити наступні висновки:
1. Насамперед виділити групи суб'єктів політичної аналітики: аналітичні підрозділи владних структур, що залежать від конкретного органу державної влади, на який вони працюють й у який вони інкорпоровані; великі дослідницькі центри, які займаються розробкою нових аналітичних методів й апробацією їх у прикладних політичних дослідженнях; і, нарешті, комерційні аналітичні центри, серед яких виділяються пов'язані з одним суб'єктом політичного процесу або ж працюючі одразу з кількомазамовниками.
2. Наведену класифікацію правильно було б доповнити таким суб'єктом політичної аналітики, як засоби масової інформації. Адже найбільш авторитетні з них виступають уже не просто як постачальники інформації, але і як фірми, здатні обробити її й препарувати саме в аналітичному сенсі. Однак, на відміну від усіх вищеназваних суб'єктів політичної аналітики, ЗМІ не виступають безпосередньо виробником продукції політичної аналітики для уряду, урядових структур та інших органів державної влади.
3. Сама роль політичних експертів, чи-то інкорпорованих у державні структури, чи-то недержавних, зростає як у сучасному політичному процесі, так і в процесі державного управління.
Список використаних джерел
1. Веймер Д.Л., Вайнінґ Е.Р. Аналіз політики: концепції, практика / Пер. з англ. І.Дзюби, А.Олійника; Наук. ред. О.Кілієвич. - К.: Основи, 1998. - 654 с.
2. Кілієвич О. Англо-український глосарій термінів і понять з аналізу державної політики та економіки. - К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2003. - 510 с.
3. Пал Л.А. Аналіз державної політики / Пер. з англ. І.Дзюби. - К.: Основи, 1999. - 422 с.
4. Соловьев А.И. Политология: Политическая теория, политические технологии: Учебник для студентов вузов. - М.: Аспект Пресс, 2001. - 559 с.
5. Тертичка В.В. Державна політика: аналіз та здійснення в Україні. - К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2002. - 750 с.
6. Філософія політики: Хрестоматія: У 4 т. / Авт.-упоряд.: В.П.Андрущенко та ін.. - К.: Знання України, 2003. - Т. 1. - 364 с.
7. Эффективность государственного управлениия: Пер. с англ. / Общ. ред. С.А. Батчикова и С.Ю. Глазьева. - М.: Фонд "За экономическую грамотность"; Рос. эконом. журн.; Изд-во АО "Консалтбанкир", 1998. - 848 с.
Loading...

 
 

Цікаве