WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Суб’єкти політичної аналітики в державному управлінні - Реферат

Суб’єкти політичної аналітики в державному управлінні - Реферат


Реферат на тему:
Суб'єкти політичної аналітики в державному управлінні
Перспектива підвищення ефективності прийняття державно-управлінських рішень в сучасній Україні є настільки актуальною, що для її реалізації необхідно залучити весь доступний світовий досвід, у тому числі політичні технології, вироблені демократичним суспільством у процесі свого історичного розвитку. Однією з таких технологій є політична аналітика як специфічний вид діяльності з наукового супроводу процесів державного управління.
Чимало вітчизняних авторів приділили свою увагу розробленню теоретико-методологічних засад аналізу державної політики. В їх числі: О.Валевський, О.Кілієвич, О.Телешун, В.Тертичка, В.Ребкало та інші. Однак політична аналітика в державному управлінні являє собою відмінну від останньої галузь наукової і прикладної діяльності незаслужено мало досліджену фахівцями з державного управління.
Завдання дослідження, результати якого відображено в цій статті, полягає в тому, щоб на основі аналізу наукових джерел і праць провідних зарубіжних політологів окреслити та охарактеризувати коло суб'єктів політичної аналітики, які спроможні здійснювати політичний науково-аналітичний супровід процесів державного управління.
Маючи на увазі відмінність між політичною аналітикою як видом професійної діяльності та політичним аналізом як процедурою - складовою процесу політичної аналітики, а також відмінність у професійній діяльності науковця, який розробляє теорію політичної аналітики, аналітика, який займається політичною аналітикою для потреб політичної системи і аналітика, який здійснює політико-аналітичний супровід процесів вироблення та реалізації державної політики (державного управління), з метою подальшого розроблення механізмів впровадження політичної аналітики в систему державного управління України, доцільно чіткіше окреслити коло суб'єктів політичної аналітики в державному управлінні.
Якщо з науковцями, які розробляють теорію політичної аналітики все більш-менш зрозуміло - по суті вони належать до іншої професійної категорії, то у двох останніх випадках йдеться про представників конкретної професії - політичних аналітиків. Для того, щоб розрізнити, про який вид політичної аналітики і про якого аналітика йдеться у цих випадках, а також для того, щоб уникнути тавтологій і довгих назв при визначенні суб'єктів політичної аналітики пропонуємо: аналітика, який працює на політичну систему (електорат; ЗМІ; політичні партії; політичних лідерів, незалежно від того чи є вони суб'єктами державної влади, чи тільки прагнуть ними стати) й надалі називати політичним аналітиком. Політичного аналітика, який здійснює аналітичний супровід державної політики та процесів державного управління, скоріше варто називати політичним експертом, адже суть його професійної діяльності власне й полягає в політичній експертизі державних політичних і управлінських рішень.
Поняття "експерт" не належить винятково до сфери політики - у кожній галузі знань є свої фахівці, що є експертами в тій або іншій галузі. Як відзначав Козьма Прутков, "фахівець подібний до флюсу - повнота його однобічна". Тим часом це іронічне висловлення вказує не на слабке місце експерта, а на його основне достоїнство. Адже однобічність дозволяє акумулювати значні знання в певній галузі, що й робить його унікальним. Водночас експерт - це не просто "резервуар знань", призначений тільки для їхнього споживання в певний момент. Не менш важливою є і його здатність використати їх для вирішення конкретних завдань. Таким чином, можна виділити дві головні риси експерта - наявність певних унікальних знань і здатність використати їх оптимальним чином для вирішення завдань поточної практики.
Поява протоформ експертного знання належить ще до часів античності, на що вказує й походження слова "експерт" від латинського experto - "досвідчений". Слова ж римського поета Вергілія "ехрегlосгеаllе" - "вірте досвідченому" - цілком можна використати як девіз сучасного експертного знання.
Відзначимо, що саме в античності сформувався деякий парадокс політичної експертизи, пов'язаний з тим, що політика не вважалася настільки складною сферою, що вимагає наявності особливих знань. Водночас в інших галузях знання жителі, наприклад, грецьких полісів уже використовували послуги експертів - це добре показав Платон у діалозі "Протагор": "Я, подібно й до інших еллінів, визнаю афінян мудрими. І от я бачу, що коли зберемося ми в Народних зборах, то, якщо місту потрібно що-небудь робити по частині будівель, ми призиваємо в радники по справах будівництва зодчих, якщо ж по споживчій частині, то корабельників, і так у всім тім, чому, на думку афінян, можна вчитися й учити. Якщо ж стане їм радити хто-небудь інший, кого вони не вважають майстром, то будь він хоч красень, багатій і знатний, його ради все-таки не слухають, але піднімають сміх і шум, поки або він сам не залишить своїх спроб говорити й не відступиться, приголомшений, або варта не стягне й не виштовхне його геть". Але зовсім інакше приймаються політичні рішення - адже, на думку греків, мистецтву управління містом не можна навчитися, і з цих питань у зборах могли виступати всі - "будь то тесля, мідник, швець, купець, судновласник, багатий, бідняк, шляхетний, безрідний". Це відбувається тому, що греки пов'язують управління державою не з якими-небудь спеціальними навичками, а лише із чеснотою, якою у тій або іншій мірі наділені всі люди [6]. Щоправда, сам Платон намагається запропонувати трохи інше тлумачення цієї проблеми, вкладаючи у вуста Сократа слова про те, що чесноті можна навчитися й що вона і з цієї причини є знанням. Отже, на його думку, питання управління полісом було б доцільніше вирішувати тим людям, які мають це знання більшою мірою. Ця ідея розвивається й у більш пізніх роботах Платона, і насамперед у "Державі", де пропонується надати право прийняття всіх державних рішень особливій групі людей - філософам, які після тривалого виховання й ретельного відбору зможуть самостійно приймати будь-які державні рішення, тобто фактично бути експертами з усіх, а не тільки з політичних питань.
Однак держава Платона залишилася утопією, у той час як на практиці вже в більш пізній історичний період - у середні віки - склався трохи інший порівняно з грецькими полісами механізм прийняття рішень. Право прийняття рішень у сфері державного управління перейшло до монархів і їхнього найближчого оточення. Щоправда, політичні рішення уже не пов'язували з чеснотою, але при цьому парадокс політичної експертизи зберігся - правителі, явно не відповідаючи повною мірою ідеалу платонівських мудреців - філософів, зверталися до послуг носіїв наукових знань у багатьох питаннях, але тільки не в політичній сфері. Заперечуючи дану тезу, можна вказати на наявність у монархів радників, однак це обмежене коло осіб реально виконувало набагато більш широкі функції - по суті, вони самі були активними практикуючими політиками й безпосереднім чином особисто брали участь у політичному житті своїх країн.Так, радник з військових і політичних питань французьких монархів Франциска І й Генріха ІІ Анн де Монморансі був також конетаблем - маршалом Франції, а згодом став головнокомандуючим армією й керуючим королівським будинком.
Початок буржуазного періоду політичної історії не змінив ситуації в проблемі появи політичної експертизи - відбулися деякі трансформації в самій політичній системі, у тому числі й у способах рекрутування політичної
Loading...

 
 

Цікаве