WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Систематизація принципів підготовки та проведення державно-управлінських реформ - Реферат

Систематизація принципів підготовки та проведення державно-управлінських реформ - Реферат

полягає в необхідності виді­ляти ті факти, що суттєво впливають на досягнення цілей організації, й ті, що не відіграють суттєвої ролі [32, с. 129].
Успішне протікання всього процесу підготовки і проведення державно-управлінських реформ, на нашу думку, особливо залежить від дотримання кількох принципів. Зокрема, у низці досліджень простежується одностайна думка про те, що критично важливим чинником не тільки успіху, але й просто започаткування таких реформ є наявність політичної волі вищого керівництва держави [16, с. 22; 19, с. 55-56; 21, с. 218; 25, с. 19; 35, с. 24, 27]. На думку К.Вескотта, керівники держав та інші вищі посадові особи відіграють вирішальну роль у включенні реформ у політичний порядок денний, визначенні їх відносної важливості серед інших державних пріоритетів та зведенні до мінімуму ризику невдач з політичних причин [17, с. 80]. Г.Цеюдо з досвіду Мексики виводить висновок про те, що політика реформування державного управління досягала суттєвих успіхів тоді, коли, серед іншого, існувала активна політична підтримка (інтрапренерство) керівництва держави у просуванні реформ [19, с. 57]. Головну роль у такій підтримці в президентських або президент­сько-парламентських республіках відігравали президенти (США, Росія, Мексика або Бразилія), а в парламентських - глави урядів (Великобританія, Німеччина або Угорщина) [19, с. 55; 35, с. 5, 13; 36, с. 41-54, 84-91, 150-151; 37, с. 5-6; 38, с. 7-8]. Успіх реформ критично залежить також від політичного діяча, який відповідає за управління перетвореннями, наприклад, віце-президента або одного з міністрів, та загалом від усіх членів уряду. У тих випадках, коли міністри не демонстрували у своїх міністерствах лідерство та підтримку реформ, останні не вдавалися [16, с. 23].
Базуючись на зарубіжному досвіді, Б.Кравченко свого часу підкреслював, що без міцної політичної підтримки вищої влади адміністративна реформа в Україні буде неможливою внаслідок неминучого опору бюрократії [39, с. 18-19]. Попри подібні застереження, брак політичної волі став недоліком проведення даної реформи, що негативно вплинуло на її перебіг [15, с. 44].
З розглянутого досвіду випливає принцип політичного лідерства, який означає, що державно-управлінські реформи мають ініціюватися, підтримуватися і активно просуватися вищим керівництвом держави, передусім президентом або головою уряду, а також членами уряду.
Наступним важливим чинником успіху перетворень є їх підтримка всіма основними політичними силами. Як зазначається у роботі [16, с. 22], для стабільного здійснення реформ при зміні урядів міцну і відкриту політичну підтримку відповідної стратегії мають надавати не лише провладні сили, а й опозиція. Наприклад, реформа державного управління в Польщі була предметом консенсусу всіх політичних сил, тому всі уряди, починаючи з 1989 р., реалізовували один і той самий стратегічний курс. Натомість, у Словаччині протягом 1993-1998 рр. такого консенсусу не існувало, тому суттєвих зрушень у аналогічній реформі не відбувалося [31, с. 14, 114-117]. Викладене дозволяє сформулювати принцип згоди основних політичних сил, який передбачає досягнення згоди у баченні стратегії державно-управлінських реформ та підтримки їх реалізації усіма основними політичними силами. Такої згоди не спостерігалося в Україні, що найбільш яскраво виявилося у протистоянні між Президентом і Верховною Радою щодо проекту Закону "Про Кабінет Міністрів України" [40, с. 35-36].
Реформування державного управління викликане в підсумку потребами суспільства, яке, таким чином, не може бути відстороненим від цього процесу. Тут можна виділити два аспекти, першим з яких є суспільна підтримка перетворень. За висновками Є.Регульського, неможливо нав'язати суспільству політичну та інституційну системи, які воно важко сприймає, тому для успіху реформ необхідна підтрим­ка суспільства, принаймні його згода [20, с. 2; 21, с. 218]. Л.Кравчук проводить думку про те, що потреби суспільства слугують поштовхом до проведення адміністративної реформи. Остання є питанням широкої гласності, що має періодично виноситися на референ­дум [8, с. 77].
Другим аспектом є участь суспільства у підготовці та проведенні реформ. Це може включати залучення до процесів прийняття рішень профспілок, приватного сектора, організацій громадянського суспільства тощо [16, с. 24]. Цей аспект дістав висвітлення у проектах стратегічних документів щодо адміністративної реформи в Україні [15, с. 96, 100, 120]. Відповідно до цих проектів вкрай важливою умовою досягнення успіху в проведенні цієї реформи є запровадження постійного спілкування з громадськістю. Як основне завдання у цьому напрямі визначено розробка напрямів і запровадження механізму взаємодії та співробітництва з громадськістю на постійний основі стосовно реформи державного управління. Серед практичних кроків в проектах пропонується: залучення представників різних соціальних груп до дорадчих органів, які беруть участь у підготовці рішень; організація процесу громадських обговорень із залученням політичних партій та інших громадських об'єднань, незалежних експертів; розроблення чіткої схеми отримання відгуків громадськості на будь-яку урядову ініціативу.
У підсумку можна виділити ще один принцип, а саме принцип суспільної підтримки та участі, який означає, по-перше, схвалення цілей і шляхів здійснення державно-управлінських реформ суспільством, наприклад, через всенародний референдум, а, по-друге, участь суспільства у підготовці та проведенні таких реформ, наприклад, через механізм дорадчих органів.
Налагодженню конструктивної взаємодії влади і суспільства в процесі реформування сприяє впровадження суспільно-політичного принципу прозорості, який у даному випадку можна визначити як відкритість, гласність та суспільний контроль підготовки і проведення державно-управлінських реформ. Йдеться, по-перше, про широке інформування громадськості та відсутність "закритих" питань у підготовці та проведенні державно-управлінських реформ за допомогою: оприлюднення стратегічних і планових документів та будь-яких змін до них з відповідними роз'ясненнями; регулярних доповідей та інформаційних оглядів про досягнуті результати та дієвість способів впровадження змін; висвітлення аналізу та рекомендацій, що надані неурядовими організаціями та незалежними експертами; проведення громадських слухань та публічнихзустрічей тощо [15, с. 96, 120; 16, с. 24; 23, с. 218]. Корисним є розроблення та реалізація всеохопної програми інформування з використанням всіх видів медіа-ресурсів [16, с. 24]. По-друге, прозорість передбачає суспільний контроль здійснення реформ з боку політичних партій, громадських організацій, ЗМІ та в інших формах [15, с. 96].
У процесі державно-управлінського реформування можна виділити дві стадії: підготовки реформ та їх проведення. Для кожної стадії видається доцільним виокремити специфічні принципи.
На стадії підготовки реформ потрібно поставити цілі, а потім трансформувати їх у детальні плани, що придатні до безпосереднього впровадження. Серед загальноуправлінських принципів такої трансформації заслуговують на особливу увагу два:
- принцип ЦПР, що передбачає системну узгодженість і обгрунтованість вибору цілей, розроблення відповідних програм робіт і розподілу ресурсів під дані програми [41, с. 74];
- принцип єдності цілей,
Loading...

 
 

Цікаве