WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Раціоналізм як науковий підхід в аналізі політики - Реферат

Раціоналізм як науковий підхід в аналізі політики - Реферат

не може бути обмежене вузьким фільтром еліти, що тримають "кермо" влади. Таке суспільство має забезпечувати фундаментальну критику та бути відкритим для неї. Такого самокритичного суспільства, активного у використанні знань, можна досягти лише за умов трансформації постмодерністського суспільства шляхом повнішої критики [11, с. 189-190].
Критична функція аналізу політики також характеризується в працяхГ.Ласвела [13; 14], Ч.Ліндблома [15] та ін. Специфікою ж дослідження A.Етзіоні є погляд щодо важливості "суспільних" інститутів і символів як складників критичності активного суспільства. Розбудова активного суспільства обов'язково містить такі компоненти: знання і мораль (як вимірник).
Ще одним прихильником критичного раціоналізму є ізраїльський дослідник Е.Дрор (Yehezkel Dror) [10]. Загалом він погоджувався з концепцією аналізу політики Ч.Ліндблома, але зважаючи на специфіку Близького Сходу, він інтуїтивно відчував і науково обґрунтовував обмеженість аналізу для цих країн на відміну від американської чи європейської традиції. Тобто, Е.Дрор зазначав, що процес вироблення політики є занадто складним, щоб його можна було обмежити рамками будь-якої моделі, окрім того він особливо критикував доцільність інкременталізму (нарощувальної моделі) та обстоював модифіковану форму раціоналізму. Дослідник намагався поєднати аналіз політики, системний аналіз і біхевіоризм [10].
Отже, обмеження аналізу політики з огляду на трансформаційність, глобалізаційність суспільств є важливим складником сучасних аналітичних підходів. Крім того, заслуговує на увагу точка зору Е.Дрора, що для аналізу політики є характерним існування специфічної сфери екстрараціонального розуміння, яке ґрунтується як на засвоєному знанні, так і на індивідуальному досвіді [10, с. 15-16]. Для оптимальної політики необхідне переконання виробників рішень у поширенні своїх поглядів і методів для кращого управління у світі. Загалом для екстрараціональної політики характерні три головні її етапи, що містять такі складники [10, с. 163-164]:
- Преполітика
1. критерій обробки;
2. середовище (реалії) обробки;
3. проблеми обробки;
4. ресурси дослідження, обробки і розробки;
5. проектування, оцінювання і перепроектування системи вироблення політики;
6. визначення проблем, критеріїв та ресурсів;
7. визначення стратегії вироблення політики.
- Вироблення політики
8. замовлення ресурсів;
9. встановлення цілей, пріоритетності завдань;
10. встановлення і ранжування критеріїв;
11. підготовка списку альтернатив-стратегій;
12. прогноз вигід-витрат альтернатив-стратегій;
13. зіставлення за однаковими критеріями прогнозів вигід-витрат альтернатив-стратегій (з визначенням найкращих з них);
14. оцінювання вигід-витрат "найкращих" альтернатив і "рішення" щодо їх придатності;
- Постполітика
15. стимуляція впровадження політики;
16. впровадження політики;
17. оцінювання процесу вироблення політики після впровадження;
18. прямий і зворотний зв'язок.
Де-факто ця модель намагається охопити реалії світу з його цінностями й різноманіттям сприйняття цих реалій та пропонує підхід, в якому поєднуються головні елементи раціональної моделі (вигоди-витрати, цільова функція тощо) з екстрараціональними (за межами "чистої раціональності"). Схематично ця модель має таке зображення (див. рисунок).
Зворотнім боком інтенсивного застосування цієї моделі є технократизація ролі науки про (державну) політику і віра у всесилля менеджменту. Автор вважає найбільшою доцільністю і доречністю цієї моделі не директивний її вимір, а визначення меж для аналізу процесу політики. І це можливе завдяки тому, що аналіз державної політики спирається на взаємозалежні етапи циклічного вироблення політики.
Реалісти політики. До цієї когорти можемо віднести добре відомих дослідників політики: А.Вілдавськи [18; 19], Б.Гоґвуда і Л.Ґана [12], Ч.Ліндблома і Е.Вудгауза [15], Л.Пала (деякі положення) [17; 6] та ін. Вони характеризують аналіз політики як складник політичного процесу, який, у свою чергу, домінуюче спрямований на підвищення якісного рівня арґументів політики. Бачення ж, що аналіз політики намагається кардинально змінити напрям політики в суспільстві, реалісти політики вважають хибним. Навпаки, вони вважають аналіз ефективною дією для вдосконалення суспільної полеміки. Як писали Ч.Ліндблом і Е.Вудгауз: "Якість державної політики залежить від значної кількості ідей і взаємодій, в яких професійні аналітики політики відіграють незначну роль... хто аналізував державну політику, сприяли уникненню аспектів, які заважають мудрому виробленню політики, поширювали сферу обміркованого розповсюдження змін, посиленню політичних дебатів щодо проблем, можливостей і альтернативних варіантів політики" [15, с. 137]. Тобто корисність ґрунтовного дослідження зневажається, викривляється і у будь-який засіб стає неефективною. Таким чином, виникає запитання: в чому сенс і взагалі навіщо потрібен аналіз державної політики?
Основою системи прийняття рішень у реальному світі є не раціональність, а покращання суспільного життя шляхом подолання невизначеності завдяки висновкам із практичного досвіду (навчання на помилках), і це підтверджує погляд на раціональність як неефективний арґумент для вдосконалення системи прийняття рішень. Тому реалісти політики вважають, що для ефективного покращання системи прийняття рішень необхідно зробити його максимально прозорим і відкритим процесом вироблення політики (на противагу вузько-замкненому, елітному - аналіз для еліти), в якому вона представлена широким спектром ідей, інтересів, аналізу й суспільного знання.
Серед реалістів політики окремо слід виділити еволюційний шлях поглядів А.Вілдавськи [18; 19]). Зазначимо, що в ранніх працях (також деякі положення є і в пізніших) є достатньо арґументована критика аналітичних моделей, наприклад, планово-програмно-бюджетної системи (РРВS) та інших раціональних технологій. Пізніше простежується дещо компромісне ставлення до аналізу раціоналізму в політиці як стимулі забезпечення балансу між планом і ринком. Отже, А.Вілдавськи вважає аналіз політики засобом загального покращання політики, а не зміни її [18, с. 17]. Тобто аналіз презентується як спонукальний мотив загального суспільного вдосконалення. Окрім того аналіз політики, переважно, стосується проведення "розумових експериментів" і тренування конкретно-просторового уявлення". Загалом, конкретно і коротко аналіз політики визначається як діяльність зі створення проблем, які можна вирішити. Кожна така політика сформована
Loading...

 
 

Цікаве