WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Прозорість і відкритість публічного управління як об’єкт законодавчого регулювання - Реферат

Прозорість і відкритість публічного управління як об’єкт законодавчого регулювання - Реферат

"відкритості інформації" (сполучений з "доступністю") [26]; "відкритості адміністративного процесу" (сполучений з "гласністю") [9]; "відкритості для демократичного цивільного контролю" [15; 16]. Поряд із вказуванням на відкритість як принцип діяльності є й окремі спроби розкрити її зміст. Приміром, відкритість адміністративного процесу (поєднана у тексті з гласністю) розглядається як відсутність обмежень "у праві на отримання в адміністративному суді як усної, так і письмової інформації" щодо дати, часу, місця, результатів розгляду своєї справи, а також доступ до інформації про розгляд інших справ, крім тих, щодо яких встановлено обмеження [9]. Натомість практично не розглядається як принцип "прозорість": одним з поодиноких прикладів є сполучена з ефективністю "прозорість регулювання у сфері телекомунікацій" [34].
Тобто ужиток терміна "відкритість" свідчить про його розуміння законодавцем як спорідненого із поняттями "гласність" і "доступність": йдеться передусім про доступ до певної інформації. З огляду на це зрозумілим є незастосування терміна "прозорість", оскільки він постав би синонімом "відкритості інформації".
Подібним є розуміння прозорості та відкритості і в підзаконних актах. Щоправда, в їх тексті поняття "прозорості" вживається інтенсивніше. Однак переважно як споріднене, або й поєднане з "відкритістю" (інформаційною відкритістю).
Відкритість визначено як суто інформаційну в актах, які стосуються саме забезпечення цієї характеристики публічного врядування [18; 24]. Прозорість визначається як принцип організації державного управління у сфері надання послуг [22], відкритість - як принцип розвитку системи надання адміністративних послуг [33]. Ставляться завдання: "посилення відкритості та прозорості бюджетного процесу" [31] та "упровадження принципів демократичності, прозорості та гласності у процесі формуванні контингенту учнів і студентів" [32]. При цьому, приміром, відкритість та прозорість регуляторної діяльності (поєднана з гласністю) розглядається як обов'язок оприлюднення певної інформації [20]. Подібною є й практика органів місцевого самоврядування, в рішеннях яких наголос робиться не на залученні громадськості до вирішення місцевих справ, а на її інформуванні [23].
Окремі спроби відокремити прозорість та відкритість не є достатньо переконливими. Наприклад, прозорість судової влади пов'язується із забезпеченням "доступності судових рішень для всіх заінтересованих осіб". Відкритість "означає вільний доступ громадськості до судового розгляду і до рішень суду" [27].
Забезпечення прозорості та відкритості постає подекуди як надто розмите поняття. Зокрема, для забезпечення відкритості та прозорості діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави, пропонується розроблення та прийняття закону про державний фінансовий контроль за декларуванням доходів і їх витрачанням цими особами. Навряд чи саме діяльність стане за такого декларування відкритішою або прозорішою [28].
Останніми роками в Україні прийнято низку підзаконних актів, спрямованих на залучення громадян та їх колективів до публічного урядування [6; 12; 19]. Окремі з них містять і помітно інше розуміння прозорості та відкритості: забезпечення їх у діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування потребує "формування нових вимог до діяльності таких органів, запровадження здійснення громадського контролю за їх діяльністю та участі громадян у прийнятті ними рішень" [18].
Поряд з чинними нормативно-правовими актами на увагу заслуговує звернення до змісту відповідних законопроектів. Як вже зазначалося, Верховна Рада України не змогла прийняти Закон "Про інформаційну відкритість органів державної влади та вищих посадових осіб України". Доцільно детальніше звернутися до змісту законопроекту "Про відкритість і прозорість діяльності органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування", підготовленого Міністерством юстиції України на виконання доручення Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2005 р. № 15285/1/1-05 (до доручення Президента України від 29 березня 2005 р. № 1-1/167), громадське обговорення якого відбулося на початку 2006 р. [14].
Преамбула законопроекту вказує, що він "визначає порядок діяльності органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування у доступі громадян, їх об'єднань, юридичних осіб до інформації про ці органи, їх діяльність". Відповідно, сфера регулювання звужена виключно до інформаційних відносин.
У ст. 2 законопроекту відкритість і прозорість розглядаються як цілісна характеристика, яка, щоправда, включає не тільки забезпечення доступу громадян "до повної, об'єктивної, достовірної інформації" про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, але й "можливість взаємодії громадян, їхніх об'єднань, юридичних осіб з органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування при формуванні і реалізації державної політики, впливу на рішення та діяльність цих органів". Слід звернути увагу й на ст. 9 "Консультації з громадськістю". Тим самим опосередковано визнається явна недостатність орієнтації переважно на надання населенню інформації про власну діяльність, необхідність взаємодії громадян, їхніх колективів, суспільства в цілому з державою, її органами та посадовими особами.
Безумовним здобутком законопроекту, хоч тільки в частині забезпечення прозорості діяльності органів публічної влади, можна розглядати визначення у ст. 4 детального переліку відомостей, які підлягають обов'язковому оприлюдненню. Новацією слід вважати передбачений законопроектом обов'язок оприлюднювати проект нормативно-правового акта "протягом 20 робочих днів після його внесення на розгляд відповідного органу" (ст. 6).
Однак суперечливість позиції авторів законопроекту виявляється вже в тому, що консультації з громадськістю, з одного боку, розглядаються ними як інструмент залучення громадян "до участі в управлінні державними справами та здійснення місцевого самоврядування", а з другого - постають як засіб "надання можливості для їх вільного доступу до інформації про діяльність органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, а також забезпечення гласності, відкритості та прозоростів діяльності цих органів". Та доступ до інформації ще не означає участі в публічному врядуванні.
Найбільш суттєвим недоліком норм законопроекту, які стосуються визначення форм впливу громадян та їхніх колективів на здійснення публічного управління, є те, що вони значною мірою зорієнтовані на процес співпраці громадян з владою, а не на результат. Замість детальних процедур, які б суттєво обмежували вільний розсуд органів публічної влади і націлювали їх на виконання жорстких приписів, містяться рекомендації органам влади щодо співпраці з громадськістю. При цьому саме органи влади мають вирішувати, що є громадськістю, або, точніше, тією громадськістю, з якою вони мають (бажають?) співпрацювати. Відтак форми взаємодії, які могли б стати засобом впливу громадян на зміст публічного управління, є скоріше додатковими засобами для інформування громадськості про діяльність влади. Це створює враження фрагментарності, незавершеності законопроекту. Приміром, згадане оприлюднення проекту нормативно-правового акта протягом 20 днів після його внесення не передбачає ніяких подальших наслідків, зокрема, в частині забезпечення громадянам та їхнім колективам можливості реально скоригувати зміст даного акта.
Тим самим ці законопроекти відображають існуючу практику, а не перспективи розвитку системи публічного управління з огляду на суспільні потреби і необхідність забезпечення демократичного характеру публічного врядування. На це зверталася увага і в процесі обговорення [4; 7]. А з розробленням нової редакції Закону України "Про інформацію" [13] актуалізується необхідність законодавчого
Loading...

 
 

Цікаве