WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Прозорість і відкритість публічного управління як об’єкт законодавчого регулювання - Реферат

Прозорість і відкритість публічного управління як об’єкт законодавчого регулювання - Реферат


Реферат на тему:
Прозорість і відкритість публічного управління як об'єкт законодавчого регулювання
Формування у органів державної влади і органів місцевого самоврядування здатності належним чином відображати у своїй діяльності суспільні інтереси, потреби та настрої об'єктивно постає одним із пріоритетів удосконалення публічного врядування у сучасній Україні. Між тим специфіка публічного управління як особливого виду професійної діяльності, розгалуженість організаційної структури апарату управління, конфлікт інтересів тощо зумовлюють складність і суперечливість як об'єктивізації, так і об'єктивації управлінських впливів. Надійним і ефективним засобом збереження суспільного покликання й змісту публічного управління є його прозорість і відкритість. Але формування цих характеристик навіть за умов сталого демократичного суспільства забезпечується, передусім, відповідним правовим регулюванням адміністративних процедур, коли на репрезентантів держави покладається обов'язок слідувати у державно-управлінських відносинах певним формалізованим моделям поведінки [1; 2].
Актуальність переведення питання про прозорість та відкритість діяльності органів публічного управління в площину формулювання та закріплення юридичних норм зумовлена наступними чинниками. Перший. Унаслідок активного використання відповідної термінології в чинних законах без окреслення її змісту або з неоднозначним змістом втрачається така характеристика правового регулювання, як визначеність. Другий. Попри неврегульованість відповідних правовідносин спеціальним законом приймаються і будуть прийматися підзаконні акти, які стосуються окремих аспектів прозорості та відкритості публічно-управлінської діяльності. Неунормованість загальних підходів до врегулювання цих питань імовірно буде зумовлювати появу не тільки обмеженого, але й деформованого їх бачення у підзаконних актах, зокрема, через застосування термінологічного апарату з неадекватним змістом. Третій. Є міжнародні зобов'язання України щодо прийняття відповідного закону за Планом дій "Україна-Європейський Союз" та відображення цих зобов'язань у планах законопроектної роботи парламенту і уряду [21; 29].
Про об'єктивну складність цього завдання можуть свідчити незавершеність спроби Верховної Ради України IV скликання прийняти Закон "Про інформаційну відкритість органів державної влади та вищих посадових осіб України", відсутність реального поступу в розгляді законопроекту, опрацьованого Міністерством юстиції у 2006 р. [14; 30]. Унормування прозорості та відкритості в діяльності інституцій публічного управління також стримує неврегульованість адміністративних процедур у цілому. Зокрема, визнано необхідність визначення змісту принципу прозорості адміністративних процедур в Адміністративно-процедурному кодексі України [28].
Тож наочне протиріччя між практичною необхідністю законодавчого врегулювання прозорості та відкритості публічного управління і відсутністю помітного поступу в цьому напрямі актуалізує необхідність теоретичних напрацювань щодо ролі, змісту і меж цього регулювання.
Про це свідчить аналіз публікацій, які тією чи іншою мірою стосуються даної проблеми. Науковці звертають увагу на двобічність зв'язку влади і суспільства, розкривають значення прозорості як характеристики публічного управління [3, с. 18-19; 5, с. 306-319; 10]. Певним внеском у нарощування наукових знань з даної пробле­м є публікації щодо вдосконалення процедур діяльності органів публічного урядування [8; 11]. Та дефіцит наукових напрацювань виявляє себе вже в ототожненні відкритості та прозорості [35; 36, с. 11].
У науковій літературі недостатньо розглянуто, зокрема, такі аспекти даної проблеми, як: роль саме закону у забезпеченні визначеності та стабілізації відповідних правовідносин; необхідність відображення у законі не тільки практики вчорашнього дня, а й потреб дня прийдешнього з огляду на суспільну необхідність утвердження демократичних процедур публічного урядування; змістовне незбігання прозорості та відкритості. На їх подальше дослідження і спрямована ця розвідка.
Метою даної статті є окреслення концептуальних підходів до змісту законо­давчог регулювання прозорості та відкритості в діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування у контексті потреб демократичного урядування. Тож ставляться наступні завдання: 1) охарактеризувати стан правового регулювання відповідних правовідносин та розглянути застосування в чинних нормативно-правових актах відповідної термінології; 2) дати оцінку змісту спроб зако­нодавчог врегулювання прозорості та відкритості в публічному управлінні; 3) роз­крит завдання і основний зміст відповідного закону та новацій, які мають знайти відображення в ньому.
Оцінюючи стан правового регулювання прозорості та відкритості публічного управління, доцільно розглянути конституційні засади цього регулювання, оскільки саме ними визначаються необхідність, можливість і перспективи прийняття відповідного Закону України. Норми Основного Закону закріплюють право громадян "знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею" (ч. 3 ст. 32) та "вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір" (може обмежуватися законом "в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушен­ня чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя") (ч. 2, 3 ст. 34). Передбачено не тільки наявність права громадян одержувати інформацію від органів влади, але й обов'язок останніх у порядку, встановленому законом, доводити до відома населення норми, "що визначають права і обов'язки громадян" (ч. 2 ст. 57).
Однак було б неслушно вважати, що взаємодія органів влади і громадян пов'язана суто з одержанням або наданням інформації. Принципово важливим є положення ч. 2 ст. 5 Конституції України: "Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування". А ч. 1 ст. 38 Основного Закону називає право громадян "брати участь в управлінні державними справами". Таким чином підкреслюється, що громадяни є не тільки об'єктом, але й суб'єктом формування та реалізації публічно-управлінських впливів. Тобто завданням законодавця є врегулювання права громадян безпосередньо брати участь в управлінні.
Та суттєвого поступу в цьому напрямі немає. Інтерпретація законодавцем конституційного права "направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів" (ст. 40) звузилася дорегулювання процесу обміну інформацією між владою та населенням, безвідносно його результату.
Звернення до тексту законів України дає підстави стверджувати, що терміни "відкритість" і "прозорість" уживаються передусім для позначення основних принципів діяльності органів державної влади. При цьому йдеться переважно про закони, прийняті останнім часом. Приміром, у законах "Про місцеве самоврядування в Україні" (ст. 4) і "Про місцеві державні адміністрації" (ст. 3) серед принципів діяльності вказано тільки принцип "гласності". Натомість ст. 3 Закону "Про Кабінет Міністрів України" серед принципів діяльності уряду називає відкритість (але не згадує прозорість).
Про певне розуміння законодавцем змісту принципу "відкритості" свідчать спроби певним чином деталізувати його як, приміром, принцип
Loading...

 
 

Цікаве