WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Проблема становлення громадянського суспільства в контексті забезпечення соціально-політичної стабільності в Україні - Реферат

Проблема становлення громадянського суспільства в контексті забезпечення соціально-політичної стабільності в Україні - Реферат

у взаємозалежності людей внаслідок розподілу праці, потреби в спілкуванні, в соціальному захисті та допомозі, у соціальних гарантіях, вирішенні більш складних завдань, які перевершують індивідуальні можливості людини. Особливе значення має більш справедливий розподіл національного доходу, підвищення можливостей для освіти, соціальногозабезпечення тощо, оскільки посилення соціальної нерівності буде призводити до подальшого посилення соціально-політичної напруженості.
Соціальна дистанція між соціальними групами людей - наслідок нерівності між ними. У роботі [2] показано, що рівень соціально-політичної напруженості є функцією вказаної нерівності. Вона існує завжди: в системі суспільного виробництва і розподілу; за рівнем освіти; за інформованістю; за доходами тощо. Її можна охарактеризувати поняттям "рівень життя", яке показує ступінь задоволеності матеріальних і культурних потреб. Є думка [19; 20], що вказане поняття включає в себе також культуру побуту, споживання, медичне обслуговування, загальний порядок тощо, а не тільки національний прибуток на душу населення чи заробітну платню.
Таким чином, суб'єктом і базисом демократичної держави та її ідеології є громадянське суспільство. Тому за його відсутності демократичний устрій дослідники цілком обгрунтовано характеризують як квазідемократичний [16]. Тому формування громадянського суспільства можна розглядати як одну з передумов забезпечення соціально-політичної стабільності, а отже і національної безпеки України. Проте практична реалізація цього завдання перебуває не на належному рівні.
Найбільш актуальні проблемні питання формування громадянського суспільства можна умовно поділити на дві групи [2; 6; 7]: неухильне забезпечення прав і свобод людини та вдосконалення механізмів формування і функціонування вказаного суспільства.
Сьогодні в розвинених країнах світу інвестиції в людину, освіту, науку, культуру людського спілкування, дозвілля тощо стають пріоритетними порівняно з інвестиціями у промислове виробництво. В умовах глобалізації необхідність підвищення ефективності функціонування політичних структур, державних інститутів, загалом системи державного управління зумовлені потребами більш високого рівня організації управління суспільними процесами. Тому варто погодитися з В.Ларіним, який стверджує [17, c. 38], що: "В отсутствие сложившегося гражданского общества с его развитыми институтами и механизмами продвижения и защиты разнообразных социальных групп, отдельных граждан в безопасности по-прежнему будет преобладать государственное начало".
У цілому ж є всі підстави стверджувати, що сукупність проблем, з якими стикнулась Україна на шляху державного і суспільного будівництва, виявились більш складними, ніж це уявлялося в 1991 р., на момент набуття нею статусу незалежної держави. Вказані проблеми значною мірою зумовлені складністю завдання кардинального та всебічного реформування України у всіх сферах суспільного життя, вирішити яке у відносно короткі терміни і безболісно принципово неможливо.
Результати внутрішньополітичного, економічного, гуманітарного реформування, на жаль, поки що не справляють довгострокового, позитивного впливу на суспільне життя. Чи найголовнішою причиною є відсутність чітко визначеної стратегічної мети та духовно-ціннісних орієнтирів у процесі державного будівництва, які здатні трансформуватися в домінантну систему духовно-ціннісних координат переважаючої більшості населення України.
Яскравим підтвердженням справедливості сказаного є глибока суспільно-політична криза восени 2004 р., що завершилася так званою "помаранчевою революцією". Вона фактично розколола українське суспільство на дві половини і породила реальну загрозу громадянської війни та розпаду держави принаймні на дві частини.
Очевидно, причини та наслідки вказаної революції ще очікують грунтовного наукового дослідження. Але не може бути сумніву, що будь-яка держава об'єктивно зацікавлена в соціально-політичній стабільності і що одним з ключових чинників її забезпечення є належний розвиток громадянського суспільства.
Існує два можливих, але принципово відмінних методи досягнення соціально-політичній стабільності, які значною мірою залежать від сутнісної основи організації державної влади. В умовах тоталітарної держави - це метод послідовного силового тиску на суспільство (економічного, ідеологічного, політичного тощо). Якщо ж це демократична країна, то соціально-політична стабільність досягається завдяки підвищенню рівня соціальної однорідності суспільства.
Загальновідомо, що як окремі індивіди, так і окремі соціальні верстви населення завжди відрізняються за своїми інтересами, що, зокрема, переконливо показано в роботі Г.П.Ситника [2]. Тому перед органами державного управління завжди постає досить складна проблема - як задовольнити інтереси тих чи інших соціальних прошарків населення, інтереси яких принципово не збігаються? Її практичне розв'язання традиційного вирішується шляхом підтримки політичною елітою, яка перебуває при владі, тієї сторони (соціального прошарку), яка найближча для неї в силу політичних, ідеологічних, економічних чи інших причин. У такому випадку органи державної влади, використовуючи наявні сили, засоби, ресурси намагаються подавити намагання іншого соціального прошарку відстояти свої інтереси.
Проте будь-який силовий тиск з боку органів державної влади неминуче породжує протидію, яка рано чи пізно призводить до соціально-політичної деструкції соціального організму, сепаратизму тощо, тобто до сукупності реальних загроз національній безпеці. Очевидно, рівень вказаних загроз залежить від чисельності вказаних прошарків. Для умов України він може бути досить високим, як показав перебіг і результати виборів Президента України у 2004 р.
З огляду на сказане варто погодитися з тими, хто стверджує [3], що проблема розбіжності інтересів окремих соціальних прошарків населення може бути кардинально розв'язана єдиним способом - поступовим підвищенням загальної соціальної однорідності суспільства, оскільки у такому випадку:
- ймовірність виникнення проблемних ситуацій між структурними складовими вказаного суспільства, викликаних діаметрально протилежними інтересами, буде фактично виключена;
- стирання принципових відмінностей в інтересах окремих соціальних прошарків суспільства призводить до їх поступової інтеграції;
- держава, задовольняючи інтереси все більш інтегрованих у своїх потребах прогресивного розвитку соціальних верств суспільства, усе більшою мірою може задовольняти інтереси все більшої кількості своїх громадян, тобто наближатися до мети, заради якої вона (держава) фактично створюється
Loading...

 
 

Цікаве