WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Проблема синтезу методологій розвитку України - Реферат

Проблема синтезу методологій розвитку України - Реферат


Реферат на тему:
Проблема синтезу методологій розвитку України
Актуальність розвитку методології сучасного українського суспільства не викликає жодних сумнівів. Справа в тому, що нині колишня парадигма формування держави виявилася не тільки повністю вичерпаною з точки зору інноваційного змісту, але і такою, що завдає суспільству значного збитку. М.І.Міхальченко зазначає: "Вимагає серйозної дослідницької уваги варіант (або модель) соціально-політичної модернізації, який був вибраний українською владою після грудня 1991 року. Колосальні соціальні і морально-духовні витрати, які несе народ України за реалізацію цілей віртуальної модернізації, непорівнянно висока ціна в порівнянні з тією, яку заплатили країни Балтії і Центральної Європи за реальну модернізацію суспільства загалом і його політичному житті" [12, c. 76]. Водночас, уже сама постановка цієї проблеми говорить про те, що закінчується передісторія України, і починається принципово новий етап її розвитку - оновлення своїх власних основ, які сформовані завдяки неоднозначним і часом досить суперечливим перетворенням минулого десятиріччя.
Ситуація, яка склалася у сфері теорії українського суспільства, є досить складною. Її можна охарактеризувати як світоглядна криза, на яку звертає увагу
О.К.Скаленко: "Уважний порівняльний аналіз станів суспільств перехідної трансформації, країн інтенсивного індустріального прогресу і держав з високорозвиненою економікою переконливо свідчить про світоглядний вакуум в соціально-економічній сфері, тобто про світову методологічну кризу. У національному плані ця криза лише посилюється і конкретизується в політично, соціально і економічно помилкових, отже, неефективних діях урядів. Негативний ефект тут виявляється навіть при втручанні компетентних консультантів з розвинених країн і навіть при наявності тимчасового і локального успіху" [19, с. 13]. На те, що сьогодні не тільки в Україні, але й у світі загалом фактично все ще відсутня системна методологія соціально-економічного розвитку, вказує О.Г.Білоус з співавторами [1, с. 52].
Не випадково осмисленню цієї проблеми присвячена значна кількість наукових праць. Особливий інтерес становлять роботи, в яких розглядаються загальносоціологічні питання суті розвитку українського суспільства, проблеми його реформування, інноваційних змін, ресурсів розвитку. Найбільш цікаві ідеї, що дозволяють зрозуміти доленосні проблеми України, в роботах В.П.Андрущенка [13], А.С.Гальчинського, В.М.Гейця, А.К.Кінаха, В.П.Семиноженка [2], Г.П.Дашутіна [5], В.Г.Кременя, В.М.Ткаченка [7], Н.І.Міхальченка [5, 10-14], Г.В.Щокіна [29] і ін. У своїх роботах, присвячених сучасному українському суспільству [19-21], розглянули деякі питання становлення порядку через хаос, трансформації українського суспільства.
Пошук ідентифікаційних підходів характерний для робіт Н.І.Міхальченка, який здійснює дискурс варіантів ідентифікації України від лімітрофу Європи [12], через розгляд її як експерименту на вазі гуманізму [5], запасного гравця Європи [10], і, навіть, особливої цивілізації [10]. Цікавий підхід В.І.Тарасенка й Е.А.Іваненка, що розглядають Україну в аспекті копіювального експерименту й імітаційно-спадкової ідентифікаційної практики [22].
Методологічні основи розуміння змін, що виникають досить різноманітні. На сьогодні склалося кілька методологічних підходів, парадигм, що дозволяють осмислювати проблеми сучасного українського суспільства. Мета даної статті полягає в аналізі цих підходів з точки зору їх можливостей, позитивних і негативних наслідків для державного управління.
Найбільш напрацьованою парадигмою є ідеологія національного відродження, яка зводить розвиток України до продовження національно-визвольної революції в перетвореннях суспільства, до формування національної держави, розвитку української політичної нації, торжества національної ідеї. Як парадигма ця методологія поширена серед лідерів національно-патріотичної орієнтації, в західних областях України. Перспектив вона має мало в умовах громадянського і міжнародного миру, інтенсивного включення України в процеси глобалізації. Але в умовах конфронтації може посилювати свій вплив.
Управління з точки зору цієї концепції зводиться до створення умов для розвитку української політичної нації. Держава відповідно до цієї доктрини повинна мати чітке національне забарвлення.
Методологічні перспективи перед цією доктриною відкриваються тільки тоді, коли вона починає працювати на мінімумі ідеології і на максимумі концепції, відповідної не уявленням ХІХ ст., а реаліям ХХІ ст.
Сучасна концепція національного відродження багатша, ніж ідеологія національного відродження. Вона виступає не як концепція домінування національного розвитку, а як концепція підйому і якісного оновлення всіх сфер суспільства. Вона містить в собі наступні складові:
§ Економічне відродження, ставить за мету формування могутнього народногосподарського комплексу, що відповідає вимогам постіндустріальної цивілізації, інтегрованого у світове господарство і реалізує національні інтереси України.
§ Соціальне відродження, що передбачає істотне поліпшення рівня і якості життя людей відповідно до європейських стандартів.
§ Національне відродження, пов'язане з всебічним розвитком усіх характеристик і складових української політичної нації.
§ Політичне відродження, орієнтоване на оновлення політичної системи, розвиток сильної демократичної, правової, соціальної держави, підвищення ефективності багатопартійної системи, впливовості громадських організацій, посилення гарантій прав і свобод громадян.
§ Духовне відродження, що передбачає розвиток української національної культури, культур інших етносів України, ціннісно-моральне оздоровлення і консолідацію суспільства.
Відродження суспільства може стати реальністю тільки в тому випадку, якщо воно буде спиратися на тверезий розрахунок, бажання, волю народу і розумне керівництво. Основними засобами забезпечення відродження повинні бути:
§ науковий аналіз основних проблем і ризиків розвитку України, вироблення ефективних технологій їх реалізації;
§ ефективне управління, організація, планування й контроль із залученням найбільш талановитих і підготовлених менеджерів;
§ нарощування і раціональне використання економічних, фінансових, кадрових, інформаційних і інших ресурсів України;
§ обґрунтоване запозичення науково-технічних, економічних, політичних і соціальних нововведень передових країн і їх впровадження в умовах України;
§ модернізація всіх сфер українського суспільства в аспекті приведення його у відповідність із досягненнями постіндустріальної цивілізації;
§ інноваційна творча активність громадян країни, які повинні відчути реальні поліпшення, упевненість для нарощування своєї трудової, підприємницької, політичної і духовної активності.
Для вирішення ключових проблем суспільства в центр політики відродження України повинні бути висунені такі пріоритетні напрями:
1. Подоланнятехніко-економічного відставання країни від лідерів економічного розвитку за допомогою розробки і реалізації ефективної науково-технічної політики, розвитку передових форм господарювання.
2. Досягнення стійкості в динаміці зростання благополуччя населення і всіх галузей економіки країни.
3. Реформування політичної системи суспільства в аспекті подальшої демократизації, захисту прав людини,
Loading...

 
 

Цікаве