WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Політична культура в українському суспільстві: стан та перспективи її демократизації на шляху до ЄС - Реферат

Політична культура в українському суспільстві: стан та перспективи її демократизації на шляху до ЄС - Реферат

демократизацію. Можна назвати в даному контексті тільки свободу слова і яскраві гасла до змін, але вони не виконуються.
Розв'язання завдань трансформації українського суспільства неможливе без цілісної, конструктивної роботи у сфері політичної культури. Ігнорування цієї сфери владною елітою може призвести до накопичення проблем, посилення суперечностей, і навіть до загострення проблеми, які уже гальмують процеси інтеграції України до ЄС. Причому подолання такої інерції вимагає чіткого аналізу існуючих труднощів та інтегративного плану дій для ефективних відповідей на виклики часу.
Слід зауважити, що характер і стан політичної культури суттєво впливають на формування політичної системи, яку з березня 2003 р. політики прагнуть реформувати, але "заговорили" її. Якщо ж Україна і далі триматиме курс щодо вступу до Європейського Союзу, важливо розглядати політичну культуру не просто як показник рівня демократії в суспільстві, а й як чинник та детермінанту її становлення, оскільки демократія найбільшою мірою сприяє становленню демократичних норм і принципів політичної культури.
На сьогодні політична культура сучасного українського суспільства має перехідний, фрагментарний характер. У ній співіснують орієнтації на нові та на старі цінності, причому переважають риси авторитарного типу. Як проілюстрували виборчі кампанії 2006-2007 років, громадяни не орієнтуються на політичніпрограми, а надають підтримку яскравим, харизматичним лідерам, їх обіцянкам, а інколи і "подачкам" (мер м. Києва Л.Черновецький та ін.).
Потрібно зазначити, що в українців переважають більш патерналістські настрої, тобто замість активної громадянської позиції перевага надається шуканню заступництва "зверху". До того ж можна спостерігати поєднання протилежних цінностей і норм, тобто, з одного боку, - вимога демократичних свобод, а з другого - схвалення недемократичних методів вирішення суспільних проблем. Звучить підтримка ринкових відносин, а на противагу - вимога соціальної рівності. Такі протиріччя свідчать про певну роздвоєність політичної свідомості громадян і про дефіцит політичної культури як у політиків, так і в громадян, а це не зовсім сприяє вступу України до ЄС.
Українське суспільство різноманітне у багатьох вимірах: національному, соціальному, регіональному, економічному, ідейно-політичному, мовному тощо. Важливу роль у розмежуванні суспільства також відіграють різні політичні сили, які задля отримання влади розділяють його на Схід та Захід, що теж стоятиме на перешкоді вступу до ЄС.
Відмінності між регіональними політичними культурами продовжують зберігатися у сферах: 1) усвідомлення навчання, спілкування й використання української мови в громадському житті; 2) розуміння патріотизму, заснованому на українському (національному чи етнічному) факторі або важливості соціальних цінностей в Українській державі; 3) геополітичні орієнтації: Америка, Європа, ЄС і НАТО або Росія, ЄЕП, СНД.
Такі ж самі проблеми існують і в українській мовній політиці та культурі, коли до 80% друкованої продукції в Україні видається російською мовою, а ЗМІ російської держави мають вільний доступ до української аудиторії, українська мова, українське культурне середовище і далі перебуває в нерівноцінній конкуренції та змушене змагатися з російським культурним виробництвом, що значно переважає в ресурсах.
Так, Україну можна віднести до плюралістичних, багатоскладових суспільств із "розділеною демократією". Наявність кількох субкультур у країні ускладнює внутрішньонаціональний діалог. "Біполярність", тиск на владні структури то однієї, то іншої світоглядної і ціннісної системи породжують дуалізм підходів і, як наслідок, непослідовні дії владних структур.
Історичний виклик для України полягає у кристалізації політичної та національної свідомості, "збудуванні хребта" та подоланні розмитості. Найскладніша проблема української ідентичності - це наявність двох полюсів - східного із тяжінням до Росії і західного - з тяжінням до Європи. Незважаючи на те, що Україна багатонаціональна країна, в її неоднорідності немає нічого поганого. За висновками У.Коннора, зробленими ще на початку 70-х років XIX ст., лише близько 10% держав можуть претендувати на те, що вони таки справді "національні держави" - в тому розумінні, що державні кордони збігаються з межами нації і що все населення держави має спільну етнічну культуру тощо. Тому, враховуючи подібний досвід, говорити про розкол України немає підстав [15].
Українська нація, яка 1991 р. вийшла зі складу Радянського Союзу та намагалася порвати з комуністичною ідеологією і радянською системою, була продуктом цієї системи, мала певні елементи так званої "совєтської ідентичності". І якщо політичні партії, які перебувають на західній Україні, відкинули її як штучну імперську вигадку, то для партій із східних регіонів вона певним чином співвідносилася з ідеями багатокультурності й позаетнічної політичної концепції громадянства.
Саме ці регіональні особливості зумовили неможливість мобілізувати на підтримку "національної ідеї" частково етнічно нівілійоване населення східної України. Але найімовірніше, що східні українці відкидають не саму "національну ідею", а її антиросійський зміст. І заважають їм не психологічні комплекси залежності й неповноцінності, а спільна радянська історія, в якій українці були не тільки жертвами нав'язаного їм ззовні режиму, а й активними її діячами.
Висновки. Отже, для перспективи розвиту української політичної культури на шляху до ЄС була б прийнятною державно-громадська модель, принципи якої будуються на засадах демократизації соціально і політично стратифікованого суспільства з розвинутими демократичними національними інститутами. Насамперед йдеться про розвиток на основі сутнісних засад політичної культури українського етносу (історичного досвіду, мови, території, політичної символіки), державно-громадської спільноти сучасного типу, тобто української політичної нації. Таку позицію називають ідеєю етнічної серцевини, або більш розповсюдженою назвою, такою як ідеєю "титульної нації", яка повинна відпрацювати усі політико-економічні стандарти до вступу в ЄС.
Для подальшої консолідації суспільства необхідно виробити чіткі науково-обґрунтовані уявлення про співвідношення між громадською та етнічною
Loading...

 
 

Цікаве