WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Політична культура в українському суспільстві: стан та перспективи її демократизації на шляху до ЄС - Реферат

Політична культура в українському суспільстві: стан та перспективи її демократизації на шляху до ЄС - Реферат

спробувати структурувати політичну культуру, то можна побачити, що також немає її однозначного розуміння. Наприклад, У. Розенбаум запропонував виокремлювати так звані "компоненти ядра", тобто ті елементи, які відіграють фундаментальну роль у формуванні політичної культури нації. Такі компоненти він розбив на три основні групи:
· орієнтація щодо урядових структур - ставлення суб'єкта до політичного режиму, основних урядових органів, його символів, офіційних осіб і норм;
· політичні ідентифікації, тобто причетність індивіда до "політичних одиниць" - нації, держави, міста; політична довіра і "правила гри" (уявлення індивіда про те, за якими правилами він має діяти);
· політичнаорієнтація щодо власної політичної діяльності чи "політична компетентність" і "політична ефективність" (відчуття можливості вплинути на політичний процес) [17].
Існує й інше бачення структури політичної культури. У її рамках дослідники часто виділяють лише два складники: когнітивні орієнтації та афективні орієнтації людей. До когнітивних орієнтацій можна віднести знання про політичну сферу й поінформованість про політичні події. Когнітивний складник політичної культури людини формується як на пасивній основі (у процесі соціалізації), так і на активній (коли людина самостійно, свідомо й цілеспрямовано цікавиться політичним життям). Рівень поінформованості громадян може розглядатися як один із показників ефективної діяльності державних органів, що соціалізують, а також як передумова свідомої активної громадянської позиції.
Що стосується афективних орієнтацій, то тут можна побачити, що вони конструюються на основі почуттів і емоцій, викликаних різними політичними суб'єктами. Люди, як правило, оцінюють те, що відбувається в політиці, із суб'єктивної точки зору (за шкалою "добре - погано для мене особисто"), і на основі цих оцінок формується ставлення до політичної події. Афективний складник політичної культури в сучасному суспільстві, звичайно, часто може займати домінантне становище, тим більше, коли йдеться про культуру електоральну, так звані біфуркації якої відбуваються під час виборчих кампаній, інформаційних сплесків, агітаційної кампанії.
Взагалі політична культура, особливо якщо її розглядати в процесі демократизації, є дуже багатогранним і нечітко відокремлюваним предметом дослідження. Її не можна вважати конкретним явищем, оскільки в результаті можна отримати софістичний парадокс: Україна не може стати демократичною, бо в ній погана політична культура, а політична культура в державі погана, бо відсутня демократія. Саме тому поняття політичної культури і не входить у виборчі законодавства. А головним є те, що не можна до кінця покладатися на світові розробки теорії політичної культури, оскільки їхньою основою стали зовсім інші суспільства.
Щодо українських дослідників, погляди яких орієнтовані на вітчизняну політичну культуру, вони також звертаються до західної класифікації, хоча й виокремлюють деякі інші аспекти. Наприклад, В.Лісовий, кажучи про політичну культуру, зводить її до таких складників: 1) політична свідомість - уявлення, погляди, ідеї про суспільство та державу; 2) політична поведінка - поведінка, пов'язана з використанням влади або з намаганням вплинути на державу; 3) політичні інститути - тобто їх вплив на попередні два елементи (наприклад законодавство сильно коригує і свідомість, і поведінку) [6, с. 117].
При розгляді структури політичної культури слід згадати класичну класифікацію типів політичної культури, виведену згаданими вченими Алмондом і Вербою. Вона й досі панує в науковому середовищі, хоча з часом було виокремлено додаткові типи культури, все ж таки основоположними вважають три таких "чистих" типи політичної культури: патріархальна, підданська й активістська.
Патріархальна політична культура зорієнтована на локальні цінності (цінності клану, племені, роду) і може виявлятися у формі місцевого патріотизму, поваги до сім'ї, сюди ж можна віднести явище корупції та появу політичної "клановості", що є актуальним і для України.
Підданський тип політичної культури передбачає, що індивід, громадянин є пасивним і віддаленим від політичної системи й рішень. Такий тип політичної культури притаманний тоталітарним країнам, де громадяни підкоряються владі, очікуючи від неї різноманітних благ та побоюються її.
Активістська культура ("учасницька"), вже по назві цієї культури можна зрозуміти про те, що громадяни беруть активну участь у політичних рішеннях. Вони прагнуть раціонально впливати на владу, спрямовувати її діяльність за допомогою законних засобів впливу, до яких можна віднести громадянську непокору, вибори, плебісцити [1].
Такі ідеальні типи політичної культури в чистому вигляді в жодній країні світу не зустрічаються. В реальному політичному житті відбувається поєднання цих типів, в результаті чого виникають ще три типи, але вже змішаних політичних культур: патріархально-підданська культура, піддансько-активістська та патріархально-активістська. При цьому оптимальний варіант змішаного типу політичної культури, який більш характерний для демократичних країн Заходу, Алмон і Верба запропонували назвати "громадянська культура, рисою якої є раціонально-активна поведінка громадян. Її зміст можна охарактеризувати в таких твердженнях: загалом позитивна оцінка діяльності уряду, високий рівень інтересу в діяльності уряду, почуття гордості за політичні інститути країни, бажання обговорювати питання політики, відкритий і лояльний прояв опозиційних настроїв, участь у політичних кампаніях, розвинуте почуття політичного обов'язку, віра в необхідність демократії для розвитку країни і т.ін.
Виходячи з розглянутих класифікацій українську політичну культуру скоріше за все можна віднести до підданського або до піддансько-патріархального типу політичної культури. Хоча в Україні і проголошений курс, орієнтований на "активістську" культуру, проте виходячи з відношення громадян до влади, і навпаки, реальних результатів та поступального руху до цього ще не видно. Хоч нині в Україні декларується інтеграційна політична культура, проте насправді має місце функціонування культури фрагментарної, такої, що не відображає цілісної картини політичної дійсності, реальності динамічних змін у всіх сферах суспільного життя, що засвідчують про
Loading...

 
 

Цікаве