WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Політична культура в українському суспільстві: стан та перспективи її демократизації на шляху до ЄС - Реферат

Політична культура в українському суспільстві: стан та перспективи її демократизації на шляху до ЄС - Реферат


Реферат на тему:
Політична культура в українському суспільстві: стан та перспективи її демократизації на шляху до ЄС
Свої витоки проблема політичної культури бере в працях стародавніх мислителів, які зверталися до питань моралі, соціальної етики, критеріїв ідеального громадянина і правителя. Перші знання про політику та їхнє використання на практиці виникли ще в античній Греції, саме їх можна вже розглядати як зародження політичної культури. Сам термін "політична культура" був вперше вжитий ще в XVIII ст. німецьким філософом Іоганом Гердером (1744-1803 рр.). Він не вкладав нинішнього змісту в цей термін і навіть не припускав, що концепція політичної культури може так сильно вплинути на політичну науку та практику. Згодом, особливо в кінці XIX - початку XX ст. дане поняття використовується в політичних дослідженнях різноманітними політичними школами, в тому числі й радянськими вченими: В.І.Гер'є, В.В.Івановським, М.Я.Острогорським.
У сучасній політичній науці не має загальноприйнятого розуміння політичної культури. Виділяють дві основні концепції політичної культури. Перша була розроблена Г.Алмондом у 1956 р., надрукована у статті "Порівняльні політичні дослідження", де політична культура розглянута як визначений зразок орієнтирів на політичні дії, що відбиває особливості кожної політичної системи. Американське розуміння цього феномену (яке ґрунтується в основному на принципі "петтернів" - зразків поведінки) пізніше було розвинуто у класичній політологічній праці Г.Алмонда і С.Верби "Громадянська культура" (1963 р). Даний підхід тяжіє до ототожнення політичної культури й політичної свідомості. Прибічники так званої всеосяжної інтерпретації включають в політичну культуру поряд з психологічними настановами і відповідні їм форми поведінки суб'єктів. Цю концепцію пізніше тією чи іншою мірою підтримали у своїх роботах А.Браун, Д.Елазар, Х.Доменігер, Л.Пай, С.Хантінгтон та ін. Навіть у 90-х рр. дослідники часто вдавалися тільки до такого розуміння, що політична культура "це термін, який належить до таких диспозиційних орієнтацій, які настільки поширені серед членів політичної системи, що можуть бути використані для характеристики даної системи як такої. Політична культура складається зі ставлень, вірувань і почуттів, а також знання й інформації про політичні об'єкти" [16, с. 32].
Розглядаючи наступну концепцію політичної культури, можна відзначити, що вона більш широка, ніж перша, це помітно за рахунок того, що тут політична культура включає в своє розуміння ще й діяльнісний аспект, тобто зразки політичної поведінки відповідно до набутого знання, системи оцінок тощо. Наприклад, У.Розенбаум розуміє під політичною культурою концептуальне поєднання почуттів, думок і поведінки. Так само, на думку Е.Баталова, явище політичної культури - це система історично сформованих стійких установок, переконань, уявлень, моделей поведінки, які виявляються в безпосередній діяльності суб'єктів політичного процесу та забезпечують відтворення політичного життя суспільства на основі наступництва [2]. Таке бачення теж формується на основі так званих "зразків поведінки", нібито виключаючи індивідуальний моральнісний аспект. Тобто дослідники виходять з того, що кожна людина живе в суспільстві, проходить етапи соціалізації, тому має оперувати у своїй діяльності вже готовими алгоритмами та правилами. Однак те, що важливо і прийнятно у другій концепції політичної культури, індивід не обов'язково повинен діяти за вивченими правилами - він зазнає впливу інших чинників (знання, релігії, керівництва тощо), тому його політична поведінка часто є певною мірою автономною й не прогнозованою.
Можна поглянути на політичну культуру як на більш загальне явище, яке містить у собі: знання про політику, знайомство з фактами, інтерес до них, оцінку політичних явищ, оціночні думки про те, як повинна здійснюватися влада, емоційну сторону політичних позицій, як, наприклад, любов до Батьківщини, негативне ставлення до проявів екстремiстських настроїв, визнані в суспільстві зразки політичної поведінки, що визначають як можна і як слід діяти в політичному житті, фінансові зв'язки тощо. Виходячи з цього можна погодитись з М.Фуко, який припускає, що "політична культура", як і влада, присутня в будь-якому феномені нашого життя, впливаючи (безпосередньо чи опосередковано) на наші дії, думки чи інтенції.
Слід розрізняти політичну культуру особистості та політичну культуру суспільства. Для характеристики політичної культури особистості важливо додати усвідомлення її суті та мети політичного процесу, знання своїх прав і обов'язків, міру включеності в реалізацію політичної влади. Політична культура суспільства - інституалізований і неінституалізований історичний і соціальний досвід національної та наднаціональної спільнот. Історичні традиції справляють активний формуючий вплив на політичну діяльність індивідів як великих, так і малих соціальних груп. Інакше кажучи, політична культура суспільства є зафіксований у законах, звичаях, традиціях політичний досвід суспільства, рівень уявлень про політичний процес.
При вивченні політичної культури відкривається можливість зрозуміти її функції в суспільстві. Однією з важливих є прогностична, що виявляється у впливі її на динаміку політичного життя. Політична культура надає певне спрямування політичному процесу, виявляє вплив на формування і діяльність політичних інститутів, зумовлює поведінку різноманітних соціальних груп. Вона - найважливіша частина соціального клімату, що сприяє появі і сприйманню нового в суспільстві.
Нормативно-регулююча функція спрямована на забезпечення налагодженого і стабільного функціонування політичної системи. Політична нормативність включає людину у сферу прийнятої для даного режиму влади політичної поведінки.
Комунікативна функція полягає в тому, що через політичні традиції особистості передаються зразки поведінки, забезпечується спадкоємність у суспільному розвитку.
Важливо відзначити, що політична культура є найбільш циклічним і водночас незмінним елементом політичної системи, тобто реакцію суспільства на ті чи інші речі можна передбачити залежно від обставин. Однак стабiлiзацiя політичного процесу, наприклад в Україні, багато в чому залежатиме від демократизації в полiтико-культурній сфері.
Якщо
Loading...

 
 

Цікаве