WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Політичні партії як форма недержавного об’єднання: їх функції та роль в умовах політичних змін в Україні - Реферат

Політичні партії як форма недержавного об’єднання: їх функції та роль в умовах політичних змін в Україні - Реферат

результаті перемоги на виборах чи вступивши у коаліцію з партією - переможницею. Наявна президентська форма правління виключає перетворення політичних партій на основних гравців політичної сцени. У парламентських демократіях, голосуючи за партію, виборець автоматично голосує за те, щоб її лідер став керівником уряду. Інакше голосування за партію, яка не може в результаті перемоги на виборах одержати виконавчу владу і реалізувати свою програму, має небагато сенсу. Саме цим пояснюється одноманітність і абстрактність партійних програм та байдужість до них виборців" [8, с. 103].
Як свідчить український досвід, зміни, що відбуваються в процесі здійснення політичної реформи, сама по собі пропорційна виборча система та парламентський шлях формування уряду ще не є гарантією якісного суспільного діалогу та відсутності з боку засновників політичних партій лобіювання власних інтересів. Це не стало також стимулом для покращення якості змісту політичних програм. Останні вибори до Верховної Ради України засвідчили, що політичні партії України конкурували між собою не власними програмами розвитку держави, а агітаційною символікою та щедрими обіцянками.
Таким чином, постає питання про необхідність розробки конкретних механізмів забезпечення суспільного діалогу і унеможливлення для політичних лідерів займатися переважно власними, а не партійними та суспільними інтересами. Однієї лише політичної реформи для цього виявилося замало.
Чимало українських науковців наголошують на відсутності потреби в здійсненні політичної реформи. Вони підкреслюють, що роль та функції політичних партій у суспільстві в результаті її проведення майже не змінилися. Такої думки дотримується, зокрема, і Д.Ковриженко. Він зазначає: "Доцільність проведення конституційної реформи є сумнівною. Стара Конституція, яка була прийнята у 1996 р., могла забезпечити функціонування органів державної влади на найвищому рівні, за умови її доопрацювання. Основна причина того, що Основний Закон із моменту його прийняття не діяв (зокрема не діяли положення стосовно контрсигнатури, процедури призначення керівників місцевих державних адміністрацій, формування уряду) полягає у тому, що не були прийняті базові закони у найбільш важливих публічно-правових сферах" [9].
На необхідності прийняття низки конкретних законів, що регламентували б діяльність усіх трьох гілок влади, наголошує і С.Телешун. Він, зокрема, робить наголос на наступному: "Найбільш ефективною для нас на сьогодні є президентсько-парламентська республіка, але з чітко розписаними повноваженнями основних юридичних осіб, тобто Верховної Ради, яка повинна нарешті стати парламентом, Кабінету Міністрів, який повинен мати закон про свою діяльність і Президента. При цьому мусить бути створена система балансу інтересів із чітко визначеною політико-юридичною відповідальністю. На жаль, поки що ми цього не маємо. Експерти підрахували, що в результаті політичної реформи у зв'язку з тим, що багато які закони поки недопрацьовані, ефективність державного управління зменшиться втричі. Завдяки політреформі ми зараз маємо шалений похід українського бізнесу у Верховну Раду, що суперечить засадам парламентаризму. Отже, хоча Конституційна реформа й показала свій позитив із тактичного погляду, адже вона допомогла досягти компромісу та уникнути громадянського конфлікту, проте, з іншого боку, стратегічно вона виявилася недопрацьованою" [10].
У цілому конституційна реформа у тому вигляді, в якому вона зараз здійснюється, не підкріплена пакетом необхідних законів. Зокрема, необхідно прийняти новий Закон "Про політичні партії в Україні" та закони: "Про Президента України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про парламентську опозицію в Україні", "Про імпічмент Президента" тощо.
Хоча, не можна заперечувати те, що політична реформа все ж таки дала новий поштовх розвитку політичних партій та суспільно-політичного руху взагалі. Якщо на 2003 р. тільки 2% громадян України були членами політичних партії, то за останні роки, за даними різних соціологічних опитувань, ця цифра зросла більше, ніж удвічі. Водночас кількість політичних партій суттєво не збільшилась. Якщо у 2003 р. Міністерством юстиції України було зареєстровано 125 політичних партії, то на 1 лютого 2007 р. їх було 137 [11].
В умовах здійснення політичної реформи посилюється роль політичних партій у розбудові демократичного, громадянського суспільства. Вони все активніше представляють та реалізовують інтереси різних соціальних верств населення через залучення своїх членів до участі в органах державної влади, сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, впливають на громадську думку.
Як зазначив В.Янукович, виступаючи у Верховній Раді, "з переходом до парламентсько-президентської форми правління виконавча влада в Україні перестала бути інструментом боротьби між різними політичними силами в державі. Вона трансформувалася в інструмент служіння народу. Нинішній уряд - це перший Кабінет Міністрів України, який діє в умовах політичної реформи. Вперше у новітній історії нашої держави виконавча влада виступає у ролі найманої сили, що перебуває на службі правлячої парламентської коаліції, а отже - більшості виборців" [12].
Наскільки ці прогнози та обіцянки здійсняться, може показати тільки час. Після 1 січня 2006 р. реальну владу в країні отримали політичні партії та їх лідери. І тільки час покаже наскільки ефективно вони нею зможуть розпорядитися.
Досить цікавими та важливими для подальшого осмислення ролі політичних партій у суспільстві є дослідження, що були проведені 1-10 жовтня 2006 р. Фондом "Демократичні ініціативи" та фірмою "Юкрейніан соціолоджі сервіс". За допомогою методу інтерв'ю було опитано 2010 респондентів за вибіркою, що репрезентує доросле населення України віком від 18 років за такими показниками, як стать, вік, рівень освіти, регіон і тип проживання.
Більшість виборців, а саме 72% вважає, що на парламентських виборах 2006 р. вони зробили правильний вибір. Найбільше задоволених своїм вибором серед виборців Партії регіонів (81%), Комуністичної партії (80%) та Блоку Юлії Тимошенко (77%). Менше впевнені у правильності свого вибору симпатики Соціалістичної партії (50%) та Блоку "Наша Україна" (60%). Загалом задоволеність виборців своїм вибором на парламентських перегонах 2006 р. виявилася вищою, ніж на попередніх парламентських виборах, де вона становила близько 60%.
Як свідчать дані соціологічних опитувань, обираючи партію чи блок, громадяни України керувалися такими головними чинниками як: програма, ідеї й пропозиції партії; особистість лідера; переконання, що партія (блок) виражає інтереси виборця. При цьому партійна програма і лідери мали для виборців приблизно однакове значення. А провідну інформаційну роль зіграло, як і на усіх попередніх виборах, телебачення. Як з'ясувалося, особисті виступи представників партій (блоків) важили набагато більше, ніж телереклама (35% проти 4%).
Зазначимо, що парламентські вибори-2006 відзначилисявисоким рівнем стабільної
Loading...

 
 

Цікаве