WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Особливості взаємодії органів державного управління країн ЄС: позитивний досвід для України - Реферат

Особливості взаємодії органів державного управління країн ЄС: позитивний досвід для України - Реферат

перетинаються.
До переваг федеративної форми державного устрою відносять можливість прийняття оперативних рішень на місцевому рівні державного управління. Оскільки громадяни тісно співпрацюють з місцевими адміністраціями, тому вони мають можливість слідкувати за прийняттям рішень на цьому рівні державного управління та за результатами виконання цих рішень.
Тому місцевим адміністраціям набагато легше експериментувати з новими програмами, ніж адміністраціям інших рівнів, оскільки ціна поразки тут набагато менша [2].
Однак прийняття рішень на місцевому рівнімає і свої недоліки, оскільки часто місцеві адміністрації стикаються з проблемою недостатньої кількості фінансових засобів для реалізації соціальних програм. Крім того, державні службовці місцевих органів влади недостатньо кваліфіковані та в деяких випадках корумповані, що призводить до того, що прийняття рішень на місцевому рівні спричиняє подвоєння послуг та сприяє погіршенню координації [3, с. 6].
Переважна більшість країн Європи є державами з унітарною формою державного устрою. Однак розподіл сфер компетенції та обсягу повноважень між центральними, регіональними та місцевими рівнями управління в кожній країні має свої особливості. Наприклад, Великобританія та Франція, які належать до унітарних держав, відзначаються тим, що вищі органи державного управління мають повноваження, які достатні для проведення державної політики. Водночас регіональні і місцеві органи влади мають лише ті повноваження, що були делеговані їм вищими органами державного управління.
Основна характерна риса унітарних систем полягає у тому, що уряд та центральні адміністрації мають значний контроль над місцевими органами влади. Яскравим прикладом цього виступає той факт, що у Франції навчальні плани для початкових шкіл розробляються центральним міністерством у Парижі з метою зменшення різниці між регіонами держави. Крім того, більшість унітарних держав володіють національними поліцейськими силами та контролюють місцеві поліцейські утворення. Сталість адміністративної системи в унітарних державах підтримується завдяки однорідній моделі державної служби [4, с. 48].
Незважаючи на це центральна влада в унітарних державах не може вирішувати усі питання, що входять у компетенцію місцевих органів державного управління. До прикладу, у Великобританії графства та бюро, що виступають одиницями місцевого рівня державного управління, обирають ради, що формують свої комітети, кожен з яких відповідає за конкретну сферу управління. У компетенцію цих комітетів входить управління питаннями освіти, охорони здоров'я, соціальної політики, охорони правопорядку. Хоча уряд може втрутитись у прийняття рішень на місцевому рівні та це трапляється украй рідко, оскільки громадяни Великобританії високо цінують місцеву автономію.
Суттєвим недоліком держав з унітарною формою державного устрою можна вважати те, що надмірна концентрація влади в центрі може призвести до повного розчарування та бездіяльності громадян країни, оскільки вони вважатимуть, що будь-яка активність при вирішенні проблем місцевого рівня не призведе до бажаних результатів, адже уся влада належить центру. Це може сприяти відчуженню громадян від уряду та адміністративно-державних інститутів.
Останніми роками в унітарних системах, незважаючи на концентрацію державної влади в центрі, регіональні та місцеві органи державного управління можуть мати більш ширші повноваження, оскільки набуває популярності дискусія щодо концепції "нового федералізму", що відстоює ідею передачі влади від вищих і центральних органів влади регіональним та муніципальним. Ця тенденція зумовлена вимогами посилення впливу місцевих громад на формування державної політики.
Однак централізація влади в унітарних державах може виступати вагомим позитивом при вирішенні проблемних питань сучасного суспільства, оскільки у цій системі центральний уряд та адміністрації можуть розпоряджатись економічними ресурсами, координувати планування та розвиток, а їх широкі повноваження у сфері оподаткування спрощують фінансування соціальних програм. Саме тому деякі федеративні держави на сучасному етапі свого розвитку відрізняються концентрацією влади у центрі. Так у ФРН федеративний уряд та уряди земель стали проводити національну економічну політику та фінансувати соціальні програми.
Розглядаючи взаємодію органів державного управління різних рівнів необхідно зазначити, що в більшості європейських країн до органів державного управління національного (федеративного) рівня належать адміністрація президента, апарат парламенту та Верховного суду. Структура центральних органів управління підлягає частим змінам, оскільки при зміні уряду змінюються кількість, функції та назви міністерств. При цьому переважно у всіх державах поділ функцій між відомствами на рівні центральних, регіональних та місцевих органів породжує проблеми чіткого розподілу компетенції.
Чимала кількість державних завдань припадає на органи регіонального рівня державного управління (землі, провінції). Усі регіональні утворення країн Європи відрізняються між собою важливими елементам. Якщо у Франції та Бельгії статуси громад одного типу майже однакові, то в Іспанії та Італії вони різні, навіть якщо належать в основному до двох великих категорій, щодо ФРН, то кожна з конституцій землі встановлює свій статус федеративної землі, відмінний від інших. У Бельгії, Франції та Італії йдеться про статуси, що надаються державою, - а це зовсім не перешкоджає проведенню консультацій з компетентними регіональними властями, - тоді як в Іспанії йдеться про статуси, що визначаються державою, а в ФРН - про справжні конституції, що існували до вступу земель у федерацію. Принципи існування та головні риси устрою цих громад гарантуються національною конституцією в ФРН, Бельгії, Іспанії, Італії, тоді як у Франції ця гарантія надається звичайним законом [1, с. 119].
На регіональному рівні у федеративних країнах землі реалізують власне право та виконують федеративні закони. Регіональні органи державного управління в федеративних державах реалізують федеративні закони на двох рівнях:
· управління за дорученням федерації, при якому адміністративні органи регіону підлягають правовому контролю з боку федеративного уряду;
· реалізація федеративного права під власну відповідальність, при якому адміністративні органи регіону підлягають лише правовому нагляду.
На відміну від
Loading...

 
 

Цікаве