WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Методологічні аспекти впровадження державної політики - Реферат

Методологічні аспекти впровадження державної політики - Реферат

людської свободи, можливості суб'єкта використовувати той чи інший трансформаційний потенціал у діапазоні від "лише тільки" до "все і вже зараз";
- має інтерсуб'єктивний характер і тому її використання ефективне лише внаслідок поширення серед усіх або, меншою мірою, серед більшості суб'єктів імплементації політичних рішень.
Підкреслимо, що будь-яке рішення державно-управлінського рівня конкретизується щодо соціальної сфери, має визначеного суб'єкта виконання та часові рамки. На нашу думку, більш продуктивним буде визначити ставлення суб'єкта до здійснюваного ним упровадження. Тому класифікації за критерієм специфіки соціальної сфери є малоконструктивними і їх слід замінити на такі, що вказують на певні різновиди впровадження політики і, водночас, зберігають його суттєві ознаки. Із врахуванням цього імплементацію політичних рішень можна класифікувати за таким критерієм, як рівень її усвідомлення (повністю усвідомлене, частково усвідомлене, частково неусвідомлене та повністю неусвідомлене). Можливою є також класифікація за рівнем узгодження використовуваних засобів із теоретичними засадами здійснюваних перетворень.
Ще один тип поділу процесу впровадження державної політики випливає із специфіки самих рішень або їх предметної спрямованості. Йдеться про рішення, що, по-перше, обмежені форматом адміністративних змін і, по-друге, мають загальнодержавний характер. Виконання перших залежить в основному від рівня компетентності чиновників, від відповідності рішення адміністративній культурі, що сформувалася в установі виконання. Такі впровадження цілком можуть уписуватися в директивну парадигму або мають інкременталістський характер, тобто зміна завдань є незначною, стосується в основному засобів, а їх виконання цілком може забезпечуватися використанням попереднього досвіду. Реалізація завдань загальнодержавного масштабу (або таких, що виходять за рамки управлінських структур) має свої особливості, що пов'язані, насамперед, із участю широкого кола громадськості, яка ставиться до прийнятих політичних рішень неоднозначно, може мати власну точку зору щодо їх сутності й діяти на її основі. Тим самим стверджується відома істина, що "політика не визначає всіх взаємозв'язків у суспільстві" [7, c. 190], а також положення про те, що успіх у політиці значною мірою залежить від свідомої участі виконавців, тобто і широких кіл громадськості. Це твердження складає аксіому партисипативної парадигми реалізації політичних рішень.
На нашу думку, важливо звернути увагу на те, що в процесі впровадження державної політики здійснюються загальні закони менеджменту, зокрема закони невизначеності відгуку та розщеплення управлінської інформації [8]. Так, перший закон стверджує, що ставлення виконавця до здійснюваних змін не стільки залежить від їх змісту, скільки від власного бачення їх значимості. Звідси випливає широкий діапазон ставлення учасників політичних процесів до їх суті - від усвідомленої й творчої активності до активного опору. Зрозуміло, що вибір методів впливу суб'єктом політичної дії на громадськість не може не залежати від такої позиції. Другий названий закон фіксує залежність збереження й відтворення інформації від кількості управлінських ланок, існування єдиного тезауруса для більшості учасників певного процесу тощо. У нашому контексті впровадження політичних рішень важливим буде чітко розмежовувати реалізацію соціально спрямованих проектів і реформування інституцій адміністрування. Адже впровадження перших має значно більше опосередковуючих ланок, що призводить до ширшої диверсифікації політичних цілей і, відповідно, до необхідності використання політичним суб'єктом значно інтенсивніших методів і зусиль для досягнення потрібного результату.
Ще одним цінним із методологічної точки зору аспектом дослідження процесу впровадження державної політики є визначення індикаторів (критеріїв оцінювання) цього процесу. На нашу думку, визначення й використання таких індикаторів залежить від етапу впровадження. Якщо йдеться про етап переходу до впровадження, то необхідно використовувати такі два критерії, як істинність (відповідність знань закладеним в основу рішення дійсним умовам) та реалістичність (спроможність політичного суб'єкта виконати поставлені завдання - наявність ресурсів, у тому числі й суб'єктивних, для досягнення потрібного результату). На етапі здійсненого впровадження, крім вказаних двох критеріїв, включається обов'язково і критерій результативності - відповідність досягнутого результату змісту прийнятого рішення.
Із наведеного вище можна зробити такі висновки:
§ Суб'єктами впровадження політичних рішень є широке коло учасників політичних процесів, що привносять з собою власні суб'єктивні бачення, прагнуть користуватися ними і тим самим впливають на результати імплементацій. Державне управління слід розглядати основним суб'єктом реалізації політичних рішень і якісною його відмінністю є інституційна, регламентуючо-приписова визначеність його функцій.
§ Невід'ємною характеристикою політики та всіх її різновидів є усвідомленість дії або формуванняконцептуальних засад, що виконують функцію основи імплементації. Така інтелектуальна детермінованість процесу впровадження поширюється на всю сукупність використовуваного інструментарію досягнення результатів (ресурси, методи, засоби) і характеризується як цілісна методологічна модель або парадигма.
§ У сучасній практиці впровадження державної політики використовуються дві основні парадигми - директивна і партисипативна, відмінність яких проглядається, насамперед, у площині визначення суб'єкта політичних рішень. За директивною парадигмою таким суб'єктом визнається єдиний керуючий центр, всі інші учасники є виконавцями. Партисипативна парадигма передбачає активну участь виконавців у прийнятті та реалізації рішень, можливість прояву ними ініціативи та творчості. Сучасне демократичне управління включає обидві парадигми. Їх застосування залежить від таких основних чинників, як зміст політичного рішення, його популярність серед громадськості, її готовність до виконання якраз такого рішення, наявність інформаційних, матеріальних, організаційних та інших ресурсів для досягнення позитивного результату.
Варто підкреслити, що здійснене дослідження не є кінцевим, його висновки мають перехідний характер і перспективи подальших наукових розвідок можуть стосуватися специфіки впровадження державної політики в окремих сферах суспільно-політичного життя, врахування того чи іншого ставлення суб'єктів виконання до змісту державної політики, вибору однієї або іншої парадигми імплементації.
Насамкінець висловимо думку, що розуміння і врахування вказаних тут особливостей процесу імплементації державно-політичних рішень сприятиме як їх науковій обґрунтованості та морально-психологічній вмотивованості, так і ефективному впровадженню у соціальну практику.
Список використаних джерел
1. Парсонс, Вейн. Публічна політика: вступ до теорії й практики аналізу політики: Пер. з англ. - К.: Вид. дім Києво-Могилянської академії, 2006. - 549 с.
2. Гогвуд Б., Ган Л. Аналіз політики для реального світу / Пер. з англ. А.Олійник; Наук. ред. пер. В.Тертичка. - К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2004. - 396 с.
3. Говлет, Міхаєль, Рамен, Магадеван. Дослідження політики: цикли та підсистеми політики / Пер. з англ. О.Рябова. - Л.: Кальварія, 2004. - 264 с.
4. Тертичка В. Державна політика: аналіз та здійснення в Україні. - К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2002. - 750 с.
5. Кухта Б. Політична влада та її рішення. - Л.: ЦПД, 2006. - 240 с.
6. Вебер М. Политика как призвание и профессия // Філософія політики: У 4 т. - Т. 3. - К.: Знання України, 2003. - С. 7-23.
7. Арон Р. Демократія і тоталітаризм // Філософія політики: У 4 т. -Т. 3. - К.: Знання України, 2003. - С. 183-195.
8. Вудкок М., Френсис Д. Раскрепощенный менеджер. - М.: Прогресс, 1994. - 286 с.
Loading...

 
 

Цікаве