WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Еволюція соціально-ціннісних поглядів у теорії і практиці управління державою - Реферат

Еволюція соціально-ціннісних поглядів у теорії і практиці управління державою - Реферат


Реферат на тему:
Еволюція соціально-ціннісних поглядів у теорії і практиці управління державою
Вирішення сучасних завдань соціального розвитку передбачає аналіз проблеми формування соціально-ціннісних засад державного управління та історії їх розвитку. Крім того, державне управління в процесі свого формування, функціонування і реалізації постає як складний феномен, що потребує розкриття й пізнання його природи. Залежно від виявлення закономірностей розгортання соціально-ціннісних засад державного управління, на нашу думку, визначається й ефективність соціальної організації, розв'язання соціально-економічних проблем та формування правової системи. Отже, аналіз історичних форм державного управління та їх соціально-ціннісного обґрунтування є необхідним елементом розвитку науки державного управління.
Аналіз державно-управлінської наукової літератури. Теоретична актуальність вирішення цієї проблеми зумовлена передусім тим, що вона досі не стала об'єктом комплексного системного дослідження вітчизняної державно-управлінської науки, а відповідно, не дістала адекватного висвітлення у науковій літературі. Поряд з тим аксіологічний вимір теорії державного управління представлений такими класиками світової думки, як Платон, Арістотель, Блаженний Августин, Фома Аквінський, Н.Макіавеллі, Дж.Віко, Т.Гоббс, Ш.-Л. де Монтеск'є, Т.Джефферсон, Дж.Медісон, Г.Гегель, К.Маркс, М.Вебер та ін.
Мета і завдання дослідження, результати якого викладено в цій статті, - аналіз соціально-ціннісних поглядів у теорії і практиці управління державою.
Для досягнення поставленої мети вирішувалися наступні дослідницькі завдання:
- описати на основі історіографічного аналізу наукових джерел еволюцію аксіологічних поглядів у світовій теорії державного управління;
- окреслити тенденції формування сучасних соціально-ціннісних концепцій державного управління.
Викладення основного матеріалу статті. Насамперед слід звернути увагу на розвиток ціннісних засад державного управління в західноєвропейській цивілізації, який розпочинається з виникненням держави античного типу. Античний поліс генетично походив від первісної громади, яка, хоча і була вже втягнутою в систему суспільного поділу праці і кожний її представник не був функцією роду, але всі її члени були вільними громадянами (починаючи з реформ Солона), тобто формально мали рівні права і могли брати участь в управлінні державою. У полісній громаді Стародавньої Греції та Риму за доби високої класики не було опозиції між державною владою і соціальною організацією громадян. Вони були тотожні (олігархія, тиранія, імперія - це все вже форми розкладу античного полісу). Антична демократія як політична форма влади народу є тотожною державному управлінню. Однак, на нашу думку, наявність демократичної форми правління не є достатньою для виникнення громадянського суспільства в його сучасному розумінні. Тим більше, що антична демократія багато в чому живилася працею рабів. Лише дихотомія державної і економічної влади (державних і пануючих господарських практик) породжує в добу Нового часу цей феномен. Тоді як античність не порушує первісного синкретизму соціальних форм, де державне пронизувало всі форми людських відносин: родину, релігію, освіту, мистецтво. Принципову різницю між античною і новоєвропейською ціннісними настановами державного управління французький мислитель Б.Констан пояснює на прикладі здійснення свободи в цих соціумах: "Наша свобода має полягати в мирному користуванні особистою незалежністю, на відміну від античного типу свободи, який полягав у діяльній, постійній участі в колективній реалізації влади" [1, с. 620]. Бути членом античного "politike" означало бути громадянином - членом держави і, тим самим, бути зобов'язаним жити й діяти відповідно до її законів і без заподіяння шкоди іншим громадянам. Отже, в Античності держава була наявним громадянським станом, ототожнювалася з ним, а здійснення державного управління в античному полісі конституювалося через репрезентацію певної системи громадянських чеснот. Тому феномен державного управління зумовлювався ідеалами давньогрецького полісу, де поняття "людина" прирівнюється до поняття "громадянин" [2, с. 192]. Це явище пояснює О.Шпенглер: "Остаточний занепад античного полісу відбувається у даруванні Каракаллою (212 р.) римського громадянства всім провінціалам. Цим було знищене античне статуєподібне поняття громадянина" [3, с. 472]. Отже, в управлінні державою могли брати участь не всі мешканці полісу, а лише люди, які мали певний правовий статус. Тому говорити про те, що за Античності було правове управління державою в новоєвропейському розумінні, неможливо. Перш за все тому, що новоєвропейській атомізованій державі протистоїть антична тотальність суспільного устрою (це демонструє законодавство Солона, згідно з яким людина, що під час вуличних бійок не визначила своєї позиції зі зброєю в руках, мала бути вигнаною із соціуму, тобто процедура ізоляції від спільноти є крайньою пенітенціарною мірою традиційного суспільства [4, с. 53]).
Існувала ідея держави як впорядкованого космосу, що є втіленням доброчесностей громадян. Як писав автор першої в Європі розгорнутої державної теорії Платон, "Усі розбещені люди (які підкорені власною слабкістю) створюють один рід, решта - три роди громадян - оточують їх з усіх боків і примушують не порушувати законів". До таких родів він відносить: благочесних, ревнісних та тих, хто "прагне не до тіла, а до прекрасних властивостей душі". Найкращою з усіх чеснот Платон вважає справедливість як "повинність віддавати кожному належне" [5]. Держава відповідає своїй ідеї, лише якщо керується законом справедливості. Платон сприймав державу як органічну істоту, що й пояснює його ставлення до громадян такої держави - "держава є такий організм, в якому кожна людина служить цілому й ціле служить кожній частині" [5].
Протилежною позиції Платона, який визнавав необхідність обмеження приватних інтересів задля безпеки ідеальної держави, є концепція Арістотеля, хоча він також визнавав природне походження держави: "…будь-яка держава - продукт природного виникнення, як і первинне спілкування: воно є довершенням їх, у довершеності ж виявляється природа" [6, с. 413] і наполягав на первинності держави порівняно з родиною. Для Арістотеля кінцевою метою людського існування, абсолютним благом, безумовно бажаним для всіх, так само як і кінцевою метою держави, а отже, і процесу управління державою, є щастя як розумна діяльність людської душі. Воно
Loading...

 
 

Цікаве