WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Державна мова як засіб формування національної свідомості українського суспільства - Реферат

Державна мова як засіб формування національної свідомості українського суспільства - Реферат

найбільшою за фізичною чисельністю та найстарішим жителем певної території. Титульний етнос є тим народом-етносом, який робить найвагоміший вклад у соціальну результативність життєдіяльності даного суспільства. Він є основним номінатором і дає своє ім'я не лише країні, а й державі та державно-політичним атрибуціям владності - території і кордонам, природній специфіці й ландшафту, копалинам і шельфу, територіальним водам і повітряному басейну, дипломатичній службі і збройним силам, валютно-фінансовій системі й типовій економіко-господарській діяльності, парламенту й уряду, мові офіційного спілкування і моделі культурного засвоєння людиною світу, торговельно-культурним і зовнішньополітичним взаєминам народів тощо [1].
Слід зазначити, що представники титульного етносу одержують громадянство держави на підставі належності до етносу з усіма свободами і правами, що випливають з цього. З правової точки зору подібна позиція означає нав'язування в обов'язковому порядку всім громадянам держави певних культурно-мовних норм і цінностей домінуючого етносу, що одночасно супроводжується відмовою визнавати за окремими громадянами іншого етнічного походження права особистого вибору культурних уподобань. За цих обставин домінуючий етносавтоматично стає політичною нацією. Інші етнічні групи або взагалі не одержують громадянства й, відповідно, зазнають утисків стосовно своїх громадянських, а особливо політичних прав, або їхні окремі представники приймаються в громадянство цієї держави за особливою процедурою. При цьому однією з необхідних умов отримання громадянства є знання державної (офіційної) мови. Прикладом такого шляху формування політичних націй у сучасній Європі можуть бути, тією чи іншою мірою, країни Прибалтики, зокрема Латвія, Естонія.
Якщо в подібному контексті змоделювати формування політичної нації в Україні, де, як вже нами було зазначено, "титульний етнос" - українці - становить переважну більшість населення країни, цей процес має відбуватися саме на етнічній основі. Отже, в цьому сенсі не підлягає сумніву, що українська мова, як мова найчисленнішого, автохтонного і титульного етносу країни має утвердитися у статусі єдиної державної мови. Саме на цьому наголошують радикально налаштовані націонал-патріотичні сили нашої держави.
Водночас слід зауважити, що реальна мовно-культурна ситуація, яка склалася в країні, засвідчує слабкість, розмитість самої етнічної основи, навколо якої б відбувався процес консолідації і подальшого розвитку українців як нації. Як уже нами було зазначено, значна частина етнічних українців у спілкуванні не користується рідною мовою, відчужена від власної культури, байдуже ставиться до проблем її розвитку. Безперечно, цьому сприяла колоніальна політика імперських держав, і в першу чергу Російської імперії, тоталітарного режиму колишнього Радянського Союзу, в попередній період розвитку суспільства, спрямована на нищення національної мови, культури, традицій. Але значною мірою це пояснюється і тим, що в незалежній Українській державі так і не була реалізована виважена культурно-мовна політика, спрямована на зміцнення національної свідомості українського народу, консолідацію суспільства.
Важливим є й інший аспект зазначеної проблеми. Якщо в Україні взяти за основу подібну модель формування політичної нації, то при цьому слід було б визнати за українською етнічною групою особливий статус у суспільстві, змістивши акценти на етнічних цінностях, наслідком чого може бути обмеження культурно-мовних та інших запитів неукраїнських етнічних груп. Але запровадження подібної політики порушує права людини і, жодним чином, не сприятиме консолідації суспільства навколо державотворчих процесів, а, навпаки, створюватиме міжнаціональну напругу і загрожуватиме існуванню самої держави. Тому етнічна модель формування нації скоріше всього не може бути взята за основу, оскільки ніяк не виступає об'єднуючим чинником багатоетнічного українського суспільства, а, навпаки, за певних обставин, може виконати роз'єднуючу роль.
У випадку, коли немає "титульного етносу", політичні нації формуються і консолідуються на громадянсько-політичній основі, через конституційно-правові інститути громадянства. Подібну "громадянську" модель, зокрема, мають США, Австрія, Велика Британія, Мексика тощо. У цих країнах суспільства багатоетнічні, кожний народ-етнос добровільно і свідомо розчинився в загальній масі населення, виявляючи себе лише інколи і лише в культурологічному, а не в політичному сенсі, що в підсумку обумовлює формування в цих країнах "єдиної політичної нації". "Жоден етнос не може тут "нав'язати" всім іншим свій спосіб буття, адже тут немає титульного етносу з усіма наведеними ознаками (не беручи до уваги індіанців, які перетворені на екзотичну прикрасу цієї країни)" [9, с.21]. Але і при цьому єдина державна (офіційна) мова виступає об'єднуючим чинником. Доречно згадати, що в США з моменту прийняття Декларації незалежності у 1776 р. державною (офіційною) мовою, за домовленістю всіх штатів, була визнана англійська, незважаючи на існування французькомовних, іспаномовних, німецькомовних та інших груп населення.
Україна є багатоетнічною державою, але, на нашу думку, подібна модель для неї є не зовсім прийнятною. На відміну від вищезазначених держав, в Україні є "титульний етнос" - українці, корінна і найчисленніша нація, територія основного розселення якої визначила загалом кордони держави і яка дала цій державі назву. Українці кількісно переважають в усіх регіонах країни за винятком лише Автономної Республіки Крим. Тому культурно-мовний чинник у становленні української політичної нації є принциповим питанням. З приводу цього І.Пасько зазначає: "У будь-яких умовах формування політичної нації можливе лише навколо певного етнічного ядра і на підставі чітких мовних принципів" [14, с. 6]. За відсутності єдиної національної мови саме існування нації є сумнівним, а формування її в національно-політичному сенсі - неможливим, оскільки залишається нерозв'язаним питання про її етносоціальну основу. Крокуючи до мовної спільності, нація буде здобувати додаткові підстави для усвідомлення власної єдності, в тому числі у справі державного будівництва.
Таким чином, здійснивши аналіз найбільш визнаних моделей політичних націй, можна дійти висновку, що створення української політичної нації не вкладається в жодну із них. На нашу думку, цей процес має включати риси і громадянської, і етнічної моделей формування нації. Фундаментальним принципом при цьому має бути симетричність поступок у взаєминах українців як титульної нації з національними меншинами. У
Loading...

 
 

Цікаве