WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Державна мова як засіб формування національної свідомості українського суспільства - Реферат

Державна мова як засіб формування національної свідомості українського суспільства - Реферат

уряду затверджена "Державна програма розвитку і функціонування української мови на 2004-2010 рр. " [16]. Обидва документи спрямовані на розвиток, підтримку і захист державної мови в Україні. Їх зміст, по суті, визначає основні напрями мовної політики нашої держави та завдання органів влади щодо їх реалізації.
Виходячи з вищезазначеного цілком справедливим постають питання: як змінилося становище українськоїмови у суспільстві, якою є сучасна мовна ситуація в державі, і чи можна сьогодні констатувати зміцнення державного статусу української мови як важливого чинника консолідації суспільства, зміцнення національної свідомості?
Для початку відзначимо, що за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. українці становлять 77,8% загальної кількості населення держави, тоді як українську мову визнало рідною лише 67,5%. Як показало всеукраїнське опитування Інституту соціології НАН України, у 2005 р. українську мову вважають рідною лише 64,3% населення, російську - 34,1%, іншу - 1,5%; мовою спілкування дорослого населення в родинній сфері є: переважно українська - 41,8%, переважно російська - 36,4%, обидві мови (залежно від обставин) - 21,6% [13, с. 69]. Основною рисою сучасної мовної ситуації в нашій державі залишається українсько-російська двомовність з широким функціонуванням російської мови в різних сферах суспільного життя на більшості території країни, що, природно, обернено пропорційно впливає на сферу використання української мови. Причини домінування російської мови в Україні та його наслідки розкрив відомий дослідник націєтворчих процесів М.Вівчарик, з приводу чого він зазначає, що "внаслідок взаємодії таких чинників, як багатовікова русифікація, міграція на територію України росіян, фізичне знищення, депортація і вимушена еміграція українців за межі України, створилася вкрай небезпечна і виняткова, суто "російська" ситуація, коли не мігранти змушені докладати зусиль проти їх асиміляції корінним народом, а, навпаки, національно свідомі українці змушені захищатися від мігрантів і доморощених збільшовичених перевертнів" [2].
У свою чергу, дослідження мовної проблеми свідчить, що ця двомовність має кілька суттєвих особливостей. Передусім існує розбіжність між етнічною та мовною самовизначеністю, коли значна частина етнічних українців у повсякденному житті для спілкування використовує російську мову. Важливим є той факт, що ще за радянських часів саме російська мова набула статусу мови міжнародного спілкування, який вона продовжує зберігати й нині, забезпечуючи спілкування не тільки між національними меншинами України, а й між народами колишнього Радянського Союзу. Ще однією, на нашу думку, найважливішою особливістю мовної ситуації в Україні є різний мовний статус регіонів, який, насамперед, обумовлюється відмінностями історичного розвитку західної та східної України. При цьому переважна більшість українців західного регіону є україномовною, південного та східного регіонів - російськомовною, центр займає проміжне становище. Крім того, величезна частина суспільства у побуті користується масою українсько-російських і російсько-українських суржиків, які аж ніяк не є літературною мовою.
У такій складній ситуації держава має постійно дбати про баланс інтересів між різномовними групами регіонів. А для цього потрібна виважена мовна політика, спрямована на розширення сфери функціонування державної мови як стрижня, серцевини нації, яка має єднати суспільство в одне ціле, а також гарантування усієї законної поваги прав мовам національних груп з тим, щоб забезпечити їх повноцінний розвиток та лояльність до Української держави як своєї батьківщини.
На жаль, у нашій державі ще не все зроблено для повноцінного впровадження української мови в усі сфери суспільного життя. Через відсутність нового закону про мови, ст. 10 Конституції України не змінила мовну ситуацію, хоча за логікою саме "узаконення" функціонування української мови Основним Законом незалежної України мало б докорінно змінити мовну ситуацію в державі, що сформувалася ще за часів існування СРСР (російська мова є домінантною, а українська займає другорядну позицію). Як зазначає академік І.М.Дзюба: "Нині втрачено ту ініціативу в мовній політиці, яка починала народжуватися в час здобуття незалежності. Причини - і в об'єктивних обставинах (кризовий стан суспільства, зниження престижу українськості внаслідок соціальних розчарувань), і в суб'єктивних (незацікавленість державних структур, "втома" громадських інституцій, пряма політична протидія з боку певних груп). Закон про мови не виконується, програми підтримки української мови (як і культури) не здійснюються - як через відсутність належного фінансового, технічного, організаційного забезпечення, так і через брак або невиявленість державної волі. У багатьох сферах ми відкинуті назад навіть порівняно з кінцем 80-х років" [3]. Слід зазначити, що відсутність державної підтримки і захисту української мови й культури спричинили посилення процесу русифікації, внаслідок чого на деякі важливі сфери суспільного життя російська мова має великий вплив. Сьогодні в масовій культурі, засобах масової інформації, бізнесі, спорті, інших сферах домінує російська мова. За даними Державного комітету телебачення і радіомовлення України близько 80% ефірного часу теле- і радіостанцій заповнено не україномовним продуктом. Лише незначна кількість телевізійних передач спрямована на виховання національної свідомості в глядача. Телебачення фактично стало засобом русифікації народу, зокрема молоді, і не сприяє розвиткові державної мови. Через невідповідність державної політики негативні тенденції домінують на книжковому ринку України, де більшість становлять російськомовні видання. За розрахунками Української асоціації книговидавців та книгорозповсюджувачів, більшість книжок, що продаються в Україні, видано в Росії. Україна стала ринком неконтрольованого збуту іноземної кіноіндустрії та продукції російського шоу-бізнесу. Продовжується витіснення української преси російською. На ринку друкованих засобів масової інформації річний тираж журналів та інших періодичних видань українською мовою у 2004 р. становив 28% від загальної кількості, тоді як ще в 1995 р. було 70% (для російськомовних видань ці цифри, навпаки, зростають з 18% до 64%). Питома вага річного тиражу газет, що видаються українською мовою, за десять років скоротилася з 50% у 1995 р. до 32% у 2005 р. Натомість російськомовні газети в загальному тиражі зросли за цей час з 45% до 59% [13]. Нині зазначена тенденція поглиблюється. Попри те, що Закон "Про мови в Українській РСР" вважається чинним і в
Loading...

 
 

Цікаве