WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Історичні передумови становлення регіонального аспекту державного управління в Україні впродовж 1950-1991 рр. - Реферат

Історичні передумови становлення регіонального аспекту державного управління в Україні впродовж 1950-1991 рр. - Реферат

освоєнні, заселенні та прискореному розвитку північних територій і Далекого Сходу, вирівнюванні рівнів економічного розвитку республік [30, c. 7-8].
Структура і функції регіонального управління покликані сприяти реалізації цілей державної регіональної політики, зокрема сталому і збалансованому соціально-економічному розвитку регіонів. Оскільки розвиток регіонів нерозривно пов'язаний із загальними показниками народного господарства СРСР, то головним пріоритетом регіональної політики СРСР був планомірний розвиток економічного потенціалу всієї системи регіонів, що відповідає економічним і політичним завданням країни в цілому [35, c. 391] та з урахуванням інтересів республік [19, c. 3]. Інструментом регулювання економічного розвитку СРСР було державне планування, яке полягало у комплексному впливі держави на народне господарство з метою його збалансованого і прискореного розвитку [5, c. 67]. Загальні показники економічної діяльності СРСР були нерозривно пов'язані з економічним розвитком регіонів. У цілому можна виділити два основних підходи, які використовувались у радянській системі державного планування економічного розвитку регіонів упродовж 1950-1991 рр. Перший підхід був проникнутий домінуючою ідеєю уніфікованого розвитку, яка під час правління Й.Сталіна значною мірою реалізовувалася через державне планування народного господарства регіонів. Ця ідея полягала у вирівнюванні рівнів економічного розвитку, кон'юнктури й інфраструктури регіонів шляхом переміщення населення на схід до джерел енергоносіїв, природних ресурсів, сировинних матеріалів та поступове заселення цих територій. Реалізації цього підходу сприяла наявність значного людського ресурсу, який під лозунгом "почесного обов'язку кожного громадянина СРСР" примусово спрямовувався до незаселених східних територій і слаборозвинутих республік у поєднанні з жорстким контролем держави за міграцією населення. Однак після смерті Й.Сталіна цей контроль помітно ослабився і радянські планувальники відчули труднощі в мобілізації населення для проведення тимчасових робіт з освоєння, а тим більше у направленні їх на постійне місце проживання до віддалених, багатих на ресурси східних територій (Сибір, Далекий Схід, Казахстан) [12, c. 119; 2]. Для вирішення питання забезпечення робочою силою радянські планувальники економіки вдалися до нового підходу, суть якого полягала у зміщенні осі економічного розвитку зі сходу на захід держави до історично заселених місць з більш розвинутою інфраструктурою і в інтегруванні багатих на ресурси прикордонних територій в основне русло економічної діяльності [6; 11].
З метою практичної реалізації задекларованого гасла, що СРСР є "союзом нерушимим" братніх народів, республіки формально було наділено владними повноваженнями у формулюванні і ухваленні територіальних програм економічного розвитку. Хоча, практично роль республік у визначенні свого власного економічного майбутнього була діаметрально протилежною до зроблених офіційних заяв, оскільки із середини 70-х рр. прийняті в Кремлі рішення ще більше посилили централізовані підходи у просторовому розміщенні капіталовкладень [32, c. 366-383].
Спробу зменшити бюрократичне свавілля установ і чиновництва шляхом делегування повноважень у плануванні економіки від московських міністерств до республіканських органів влади було зроблено з приходом до влади М.Хрущова, котрий на базі раднаргоспів (рад народного господарства) розпочав одну з найрадикальніших реформ у радянській економіці. У 1957 р. під контроль раднаргоспів України було передано 97% (понад 10 тис.) місцевих промислових підприємств і заводів [26, c. 438]. Саме під час існування раднаргоспів (1957-1965 рр.) республіки отримали повноваження впливати на процес розміщення капіталовкладень і визначати кон'юнктури місцевих економік. Так голови раднаргоспів могли перераховувати кошти на капітальне будівництво між будівельними бригадами в межах своїх незначних підрозділів з однієї на іншу ділянки роботи за умови виконання плану, введення в дію нового виробничого об'єкта і лише з дозволу Держплану СРСР [23]. Згодом для республіканських планувальників економіки і керівників господарств пріоритетними ставали не загальнодержавні інтереси, а насамперед потреби їхніх господарств і республік. Як тільки республіки почали проводити виразно незалежну економічну політику, стало зрозумілим, що експеримент реформи регіонального управління призвів до неочікуваних наслідків, а економічна самостійність республік є короткочасною. Так, у середині 60-х рр. Москва, звинувативши республіки у "місництві", припинила з ними "флірт" і поновила попередню централізовану систему ухвалення Держпланом СРСР та іншими ЦОВВ економічних рішень.
Слід зазначити, що хрущовські реформи сприяли зростанню економічних показників та піднесенню життєвого рівня населення республік, які різко і позитивно вирізнялися на фоні сталінського режиму правління. За часів Й.Сталіна рівень особистого споживання зростав щороку на 1%, а за М.Хрущова - на 4%. Хоча життєвий рівень радянських людей залишався значно нижчим від західного, але поліпшення їхнього становища порівняно з недавнім жахливим минулим було суттєвим. В Україні упродовж 1951-1958 рр. середні доходи робітників зросли на 230%, а доходи колгоспників порівняно з іншими верствами населення зросли ще більше. Державна політика в напрямі вирівнювання доходів колгоспників і робітників здійснювалася і впродовж 1960-1970 рр.: зарплата колгоспників зросла на 182%, а робітників - на 38%. Життєвий рівень населення СРСР покращився з огляду на: збільшення раціону середньої радянської сім'ї кількістю і асортиментом продуктів харчування, прокладання доріг, підведення електрики у віддалені села, появу побутових пристроїв та ін. До недоліків слід віднести приплив до міст близько 2,5 млн осіб, який загострив проблему забезпечення житлом [26, c. 438, 459].
18-річне перебування при владі Л.Брежнєва, правонаступника М.Хрущова, характеризувалось консервативними, хоча і виразно авторитарними тенденціями у регіональному управлінні. Погляди й політика республіканських партійних керівників контролювались могутнім і всюдисущим радянським адміністративно-командним апаратом, який запобігав будь-якому відхиленню від політичного курсу Кремля [26, c. 441]. Із середини 60-х рр. ЦОВВ здійснювали контроль над значною кількістю (1987) промислових підприємств, відсотки у валовому обсязі виробництва яких зросли з 47% у1967 р. до 61% у 1987 р. У республіках частки підприємств союзного підпорядкування у валовому промисловому виробництві коливалися від 29% в Естонії до 63% у РРФСР. Організація виробництва решти підприємств (5-10%) здійснювалась і контролювалася переважно органами виконавчої влади республік [15, с. 82]. Міністерства СРСР, будучи наділеними розширеними владними повноваженнями щодо економічного розвитку республік, могли зневажливо відхиляти більшість проблемних питань, які виникали на територіях республік у ході виконання розроблених в Москві стратегій. Фактично, республіканські Держплани ніколи не були наділеними реальними владними повноваженнями щодо планування економічного розвитку республік; вони могли лише подати відповідні пропозиції і намагатися впливати на "центр" щодо їхнього ухвалення. Ця ситуація продовжувалась тривалий час, незважаючи на зроблені керівництвом держави численні заяви, які створювали "ілюзію" делегування республіканським і місцевим органам влади владних повноважень щодо планування і формування республіканських програм [36, с. 60-61]. По суті, ніяких рішучих кроків не було зроблено щодо реалізації заходів реформи децентралізації
Loading...

 
 

Цікаве