WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Інформаційно-аналітична сфера державно-управлінської діяльності на місцевому рівні: структура та функції - Реферат

Інформаційно-аналітична сфера державно-управлінської діяльності на місцевому рівні: структура та функції - Реферат


Реферат на тему:
Інформаційно-аналітична сфера державно-управлінської діяльності на місцевому рівні: структура та функції
Ускладнення, спеціалізація та диференціація соціальних відносин у сучасному світі супроводжується збільшенням потоків управлінської інформації, обробка та аналіз якої потребують дедалі більше часу та людських ресурсів. Цей факт привертає увагу дослідників, які вивчають проблеми розробки та вдосконалення інформаційно-комунікативних технологій, підвищення їх економічності, ефективності. Особливо актуальною дана проблематика є в умовах становлення інформаційного суспільства, оскільки набуває значення одного з основних напрямів подальшого розвитку соціуму.
У державному управлінні постановка даної проблеми стає необхідною завдяки безпосередньому зв'язку розвитку подібних технологій з важливою функцією державного управління - інформаційно-аналітичним забезпеченням підтримки життєдіяльності соціальної системи. Для України дана проблема набуває особливої ваги з огляду залучення нашої держави до світових глобалізаційних процесів, у тому числі до формування єдиного інформаційного простору.
Аналіз останніх досліджень із зазначеної теми свідчить про інтерес науковців до теоретичних та прикладних аспектів окресленої проблеми - інформаційно-аналітичне забезпечення процесу формування управлінських рішень (В.Бакуменко [1; 3], А.Дєгтяр [4; 11], О.Амосов [11]), методологія та технологія політичної аналітики (Г.Почепцов [15], В.Ребкало, О.Валевський, Ю.Кальниш [16]), аналіз державної політики (В.Романов [17], В.Тертичка [21]), упровадження в державному управлінні нових методів аналітичної роботи (І.Ібрагімова [7]) тощо.
На сучасному етапі політичних перетворень в Україні невирішеними залишаються питання інформаційно-аналітичної діяльності органів державного управління на місцевому рівні, де найбільше виявляються проблеми відносин держави та суспільства, а також державного управління та місцевого самоврядування. Вимагають осмислення теоретичні засади організації цієї діяльності та вироблення на основі теоретичних розробок практичних рекомендацій, що дають змогу удосконалити інформаційно-аналітичне забезпечення місцевих органів державного управління та органів місцевого самоврядування.
Для того щоб визначити шляхи удосконалення функціонування системи державного управління, слід розглядати структурні компоненти системи державного управління як цілісне соціальне утворення. Ці структурні компоненти являють собою організації - окремі соціальні системи, і водночас є підсистемами єдиного цілого - системи державного управління, що підтверджується дослідженнями В.Бакуменка [1], Н.Нижник, О.Мосова [13], Т.Сааті, К.Кернса [18], Г.Щокіна [22].
Виходячи з цього, справедливим можна вважати твердження У.Р.Ешбі про те, що цілісна множина взаємопов'язаних елементів системи протиставляється середовищу [23, с. 27]. Саме у взаємодії з середовищем система виявляє всі свої властивості та будує поведінку. Відповідно до цього головною метою системи є отримання "відповіді-реакції" на власну модель поведінки у вигляді нової інформації, що допоможе їй краще пристосуватися до умов, які постійно змінюються. У сучасному світі така інформація має "людський" вимір, оскільки орієнтована на людей та на характер взаємодії між ними. Таким чином, середовище формує "простір можливостей" для системи, який включає структурні зміни, характер зв'язків між елементами, обмеження розмаїття взаємообумовлених подій, створює умови для вироблення адаптаційного механізму.
Успішність передбачення та прогнозування в управлінській діяльності обумовлюються такими критеріями зв'язку системи із середовищем: критерії призначення (сумісність призначення системи і середовища), будови (взаємодія компонент усередині системи та із середовищем), оцінювання сумісності прийнятих рішень із середовищем та можливих наслідків [18, с. 73-74]. Принципи взаємодії соціальних систем водночас є й обмеженнями діяльності цих систем. Відповідно до встановлених критеріїв можна виділити внутрішньосистемні обмеження та обмеження, що виникають у середовищі системи державного управління.
Внутрішніми обмеженнями управлінської системи є такі: сприйняття середовища або участь у спільній інтерпретації ситуації, що може посилити або завадити здатності розпізнати потреби, цілі та засоби їх досягнення; структурованість проблем або потреб суспільства; міжособистісний конфлікт управлінців та політиків, громадян щодо винесення проблеми на порядок денний; встановлення нечітких цілей через намагання одночасного вдоволення множинних і конфліктних цілей; інерційність управлінського процесу, що пов'язується з втратою гнучкості, чутливості реагування управлінської системи на зміни середовища.
Постійні зміни, їх взаємозалежність та "збурення" середовища, тенденції його розвитку вимагають від системи динамічного планування з метою проведення постійної самоперевірки оптимальності системи. Іншим обмеженням середовища є зворотний зв'язок із запізненням, що зазвичай пов'язується з неправильною інтерпретацією ситуації, інформації про неї.
Особливо важливими і складними для системи державного управління є подолання зовнішніх обмежень. Внутрішні обмеження більшою мірою пов'язані із циркуляцією системної інформації, яка збільшується з кожним колом, рівнем, диференціацією і т.ін. Завдяки цьому обмеження середовища відходять на другий план та стають наочними лише тоді, коли досягають критичної точки незворотності процесів. Це ускладнює процес прийняття своєчасних управлінських рішень, обертається збільшенням витрат і незворотними значними негативними наслідками, які подолати на місцевому рівні стає тим важче, чим масштабніше виглядає проблема на державному рівні.
Раціональна поведінка, яка передбачає "максималізацію … конкретної цільової функції за умови існуючих обмежень" [19, с. 109], є прогнозованою і передбачуваною в стабільному середовищі. Прагнення системи набути стабільності характеризується зменшенням та ліквідацією відхилень за допомогою самоуправління [6, с. 234-245]. У стабільній системі розвиток незалежно від початкового стану системи спрямовується на досягнення рівноваги. На цьому ґрунтується стабільність системи, так званий стан динамічної рівноваги в процесі розвитку. У системі державного управління процеси саморегулювання розвиваються двома шляхами - через підвищення опору відхиленням (інноваціям) або через високу швидкість їх компенсації функціями зворотного зв'язку та контролю. Відносна стабільність підтримується регульованими змінами систем і встановленими процедурами взаємодії із середовищем.
В умовах регулярної взаємодії з'являється

 
 

Цікаве

Загрузка...