WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Макроекономічне планування. Державне регулювання розвитку науки і техніки - Реферат

Макроекономічне планування. Державне регулювання розвитку науки і техніки - Реферат

15 років передбачалося через кожні п ять років уточнювати, доробляти та продовжувати на наступну п ятирічку з урахуванням процесів, що відбуваються в народному господарстві, та виникаючих в народному господарстві проблем. За рахунок цього постійно проглядалася перспектива на 15 років. По п ятирічних планах по завершенню чергового року пророблявся план ще на рік. Наприклад, п ятирічний план на 1986 - 1990 рр. в 1987 р. треба було зверстати на 1987 - 1991 рр., в 1998 р. - на 1988 - 1992 рр. з тим, щоб постійно проглядати перспективу на п ять років.
Індикативне (рекомендаційне) планування , або економічне програмування - система державного регулювання економіки на основі комплексних суспільно-економічних програм, що направлені на реалізацію бажаного варіанту розвитку економіки, досягнення визначених стратегічних цілей. Індикативне планування носить рекомендаційний характер. Планові цифри являють собою оцінки очікуваного стану економіки та можуть служити загальними орієнтирами діяльності підприємств. Вони не мають обов язуючої сили.
Держава спонукає виконувати плани в основному економічними методами: шляхом введення додаткових податків чи податкових пільг, за рахунок регулювання цін, надання кредитів та грошових субсидій підприємствам, проведення політики "прискореної амортизації". Система економічних стимулів змінюється в залежності від стану економіки та поставлених цілей. Держава - безпосередній замовник значної кількості продукції, робіт та послуг. Вона здійснює значну частину капітальних вкладень, перерозподіляє значну частину валового внутрішнього продукту.
В екстремальній ситуації (війна, відбудова економіки після війни, кризова ситуація та ін.) плани можуть містити директивні показники. Так, перший післявоєнний п ятирічний план Франції, прийнятий у 1945 р., визначав об єм виробництва сталі (у тоннах), електроенергії (в кіловатах), встановлював ціни на всі вироби та визначав систему контролю за ними, визначав обмінний курс франка та ін.
Індикативне планування виникло після 2-ї світової війни у Франції, Нідерландах, Норвегії, Японії, у 50-х та 60-х роках - в Швеції, Фінляндії, Італії, Англії, Бельгії, ФРН, Іспанії, до середини 70-х років намітився перехід до економічного програмування в США та Канаді.
Планові органи є практично у всіх країнах: у Франції - Генеральний комісаріат по плануванню, у Канаді - Економічна рада, Нідерландах - Центральне планове бюро, Японії - Економічна консультативна рада. Крім того, в Японії питаннями планування займаються державні організації: Консультативна рада планування комплексного розвитку території, Управління економічного планування, Департамент по комплексному розвитку території, Дослідницький економічний інститут, а також напівдержавний Японський центр регіонального розвитку та Японський центр по розвитку промисловості. Множинність планових органів характерна також і для ряду інших країн.
Планування в країнах, що розвиваються . Уряди країн, що розвиваються, все ширше використовують можливості планування для прискореного економічного розвитку та здійснення соціальних перетворень. Планування в тій чи в іншій формі має місце в більшості країн, що звільнилися. Обмеженість нагромадження, труднощі концентрації капітальних вкладень призводять до того, що утворення сучасного капіталомісткого виробництва, власної індустрії бере на себе держава. Сучасне виробництво може розвиватися при умові суворої пропорційності його основних елементів. У країнах, що розвиваються, ряд цих елементів відсутній, і держава повинна ці елементи створювати. Це також потребує планового розвитку економіки.
Макроекономічне індикативне планування, широко розповсюджене в країнах, що розвиваються, в значній мірі спирається на традиційну для Заходу методологію макроекономічного прогнозування.
Структурне планування в межах середньострокових та перспективних планів, спрямоване головним чином на перетворення соціально-економічної ситуації, на індустріалізацію, здійснюється в таких країнах як Алжир та Індія.
Кон юнктурне планування передбачає наявність розвинутої статистико-кон'юнктурної служби на місцях, наявність центральної плануючої організації та можливість реагувати на зміни кон юнктури внутрішнього та зовнішнього ринку в межах річного плану. Цей тип планування тільки вводиться в окремих країнах. У більшості країн умови його застосування відсутні.
Галузеве планування у країнах, що звільнилися, застосовується з кінця 40-х років. Регіональне планування повинно стати суттєвим елементом планування у країнах, що розвиваються, для яких притаманні значні територіальні диспропорції. Але практичне втілення такого роду планування поки незначне.
Програми державного сектора - найбільш розповсюджений вид планів в країнах, що розвиваються. Вони включають бюджетне планування, проектування основних показників діяльності державного сектора на різні строки, оцінки інвестиційних проектів, що фінансуються головним чином за рахунок бюджетних коштів чи зовнішніх позик. Інвестиційні програми складають основу планів.
Планування у Франції пройшло три етапи. В післявоєнний період для швидкої відбудови економіки при наявності значного державного сектора вимагалося сильне державне втручання в економіку, плани мали в значній мірі директивний характер. В кінці 60-х років був здійснений перехід до індикативного планування. Стратегічне планування притаманне для сучасного етапу розвитку економіки Франції. Десятий (п'ятирічний, потім - чотирирічний) (на 1989 - 1992 рр.) план розвитку економіки Франції передбачав зміцнення національної валюти та забезпечення зайнятості, упорядкування території, оновлення державних служб та ін. Кожен з стратегічних напрямків розвитку отримував статус цільової державної програми, реалізація якої забезпечувалася різного роду пільгами та преференціями, наданням кредитів, державними замовленнями та ін.
Планування в Японії направлене на забезпечення технологічного розвитку як головного засобу досягнення соціально-економічних цілей. Починаючи з 1962 р. розробляються довгострокові комплексні плани національного розвитку, що мають законодавчу силу. Міністерство зовнішньої торгівлі та промисловості розробляє довгострокові програми технологічної перебудови галузевої структури, в яких визначається спільна перспектива, слабкі ланки, щовимагають організаційних перетворень та концентрації ресурсів.
Проекти та програми в основному фінансує Японський банк розвитку, який забезпечує їх висококваліфіковану та незалежну експертизу. По кожному проекту і програмі призначається юридична особа, відповідальна за ефективність використання фінансових коштів та підписання контрактів з субпідрядниками.
На вищому рівні управління діє Рада по науці та техніці, очолювана прем єр-міністром. Функції Ради виконують підрозділи Управління по науці та техніці, заснованого у 1956 р. Воно направляє та координує всю науково-технічну діяльність на території країни, здійснює зведене її планування, аналіз загальних тенденцій в розвитку науки і техніки в країні та за кордоном, координацію науково-технічної діяльності державних установ, управління міжвідомчими програмами НДДКР, централізацію науково-технічної інформації, організацію міжнародного співробітництва.
Ще у 1980 р. прийнято рішення про розробку проекту "Технополіс", який передбачає створення 19 міст науки, покликаних забезпечити перспективні дослідження у галузях, що вдосконалюються, - таких як електроніка, біотехнологія, тонка кераміка та ін. Створюється науково-технічна база, що забезпечує розвиток японської економіки в ХХІ сторіччі.
Loading...

 
 

Цікаве