WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Реформування економіки в повоєнний період - Реферат

Реформування економіки в повоєнний період - Реферат


Реферат на тему
Реформування економіки в повоєнний період
Матеріальні втрати СРСР за період війни склали 679 млрд.крб. (в цінах 1941 року). Втрати Української РСР склали 285 млрд.крб., РРФСР - 255 млрд.крб., Білоруської РСР - 75 млрд.крб. В ці 679 млрд.крб., які дорівнювали третині національного багатства СРСР, не виключені втрати від зменшення національного доходу внаслідок припинення або скорочення роботи державних підприємств, кооперативів, колгоспів, вартість конфіскованих німецькими окупантами предметів продовольства і постачання, військові витрати СРСР, а також втрати від зниження темпів господарського розвитку країни на протязі 1941-1945 рр.
Об ' єм виробництва в 1945 р. до довоєнного рівня складав по групі "Б" 59%, продукції сільського господарства - 60%, роздрібного товарообігу - 45%.
В листопаді 1945 року закінчилася робота над планом відбудови та розвитку народного господарства СРСР на 1946-1950 рр. Вже в середині 1945 р. почався частковий перехід промисловості на випуск цивільної продукції.
Довоєнний рівень промислового виробництва був перевищений в 1948 р. на 18%, а в 1950 р. - на 73%. Середньорічні темпи зростання валової продукції промисловості в четвертій п'ятирічці складали 13,6% проти 13,2% за три довоєнних роки.
Національний доход зріс за п'ятирічку на 64% в порівнянні з 1940 р. Виробництво предметів споживання в 1950 р. більш як вдвічі перевищило рівень 1945 року, загальна сума доходів робітників, службовців, селян в порівнянні з 1940 роком зросла на 62% (в співставних цінах).
В кінці 1947 року нормований розподіл продуктів був замінений державною та кооперативною торгівлею, була проведена грошова реформа, яку почали готувати ще з початку 1943 року.
Зростання реальних доходів населення забезпечувалось зниженням роздрібних цін на товари масового споживання: за 1947-1950 р.р. зниження цін було проведене тричі. Виплати і пільги населенню в 1950 році майже в три рази перевищили рівень 1940 року.
В 1949 р. було створено Раду Економічної взаємодопомоги (РЕВ), в яку війшли Болгарія, Польща, Угорщина, Румунія, СРСР та Чехословаччина, з лютого 1949 року - Албанія, в вересні 1950 р. - НДР, в червні 1962 - МНР, в липні 1972 р. - Куба.
В 1957 р. об'єм промислової продукції в СРСР в порівнянні з 1940 роком зріс вчетверо, чисельність промислових підприємств досягала 200 тис., велося будівництво 100 тис. об'єктів. Всім цим керувало 37 міністерств по промисловості і будівництву.
Керівництво з центра при таких обсягах виробництва ускладнилось. До того ж відомчі бар'єри заважали спеціалізації і кооперуванню виробництва, стримували місцеву ініціативу.
Тому в 1957 р. було прийняте рішення про перехід до управління народним господарством по економічних адміністративних районах. Було створено 105 раднаргоспів (рад народного господарства), з них на Україні - одинадцять. Було ліквідовано 25 галузевих міністерств.
Кожний раднаргосп мав галузеві і функціональні управління і відділи. Галузеві об'єднували однорідні підприємства (наприклад, легкої промисловості, машинобудування та ін.). При них створювались технічні ради, функціональні управління або відділи (планово-економічні, матеріально-технічного постачання, фінансові, праці та зарплати та ін.), які займались плануванням, координацією, контролем виконання.
Організація раднаргоспів дозволила скоротити транспортні витрати (коопераційні зв'язки між підприємствами в ряді випадків вдалось налагодити в межах відносно невеликої території раднаргоспу), в ряді випадків об'єднати підприємства, які виробляли споріднену продукцію і належали до різних міністерств, створити міжгалузеві підприємства по ремонту, виробництву заготовок, інструментів та ін.
Але раднаргоспи не мали можливостей комплексно вирішувати науково-технічні проблеми галузей, забезпечити науково-технічний прогрес. Науково-дослідні організації виявились відірваними від виробництва, що гальмувало розробку і впровадження нової техніки.
В 1965 році було прийняте рішення про ліквідацію раднаргоспів і створення союзно-республіканських та загальносоюзних міністерств.
Невдалою виявилась спроба реформувати управління сільським господарством. Замість управлінь сільського господарства в районах та областях були створені інспекції по закупівлі сільськогосподарської продукції, в областях - науково-дослідні станції. Але така система проіснувала ледве вісім місяців, після чого фактично повернулися до попередніх форм управління (обласні науково-дослідні станції збереглися).
Широка економічна дискусія першої половини 60-х років відмітила, що господарський розрахунок на підприємствах має в основному формальний характер, права підприємств в господарській діяльності обмежені, в управлінні економікою переважають адміністративні міри на шкоду економічним.
Економічна реформа 1965 року передбачала скорочення чисельності планових показників, які доводились підприємствам згори, наділення їх коштами, необхідними для розвитку і вдосконалення виробництва, краще використання таких важелів як прибуток, ціна, премія, кредит.
Постановою "Про вдосконалення планування та посилення економічного стимулювання промислового виробництва" (1965 р.) передбачалось:
1. проводити оцінку наслідків діяльності підприємств по реалізованій продукції, рентабельності виробництва (прибутку) і по виконанню завдань по поставках найважливіших видів продукції;
2. поставити оплату праці працівників промисловості в безпосередню залежність не тільки від наслідків їх індивідуальної праці, але й від загальних підсумків роботи підприємств. До реформи преміальний фонд на підприємствах складав 2-3% до фонда зарплати. Після реформи фонди економічного стимулювання складали вже 12-13% до зарплати. З ' явилось таке поняття як тринадцята зарплата - доплата після завершення року по наслідках господарської діяльності;
3. покласти в основу економічних відношень між підприємствами принцип взаємної матеріальної відповідальності. Розвивати постійні прямі зв'язки між підприємствами, що виготовляють і споживають продукцію. Підвищити роль господарських договорів.
Оцінка результатів діяльності підприємств після реформи проводилась, як правило, по 2-3 показниках. Спочатку це були показники обсягу реалізації продукції та рентабельності, потім - продуктивності праці та виробництва продукції вищої категорії якості, а також показник виконання планів поставок продукції споживачам у відповідності з договорами (замовленнями). В окремих галузях в ролі оціночних використовували показники економії матеріальних ресурсів, підвищення фондовіддачі, рентабельності, зниження собівартості.
Оцінка результатів діяльності по 2-3 показниках має значні вади. Поза контролем залишається багато інших можливостей підвищення економічної ефективності. З'являється можливість покращувати фондостворюючі показники коштом погіршення інших показників економічної ефективності. Так, певне підвищення продуктивності праціможе бути досягнуте за рахунок невиправдано великих витрат на мехінізацію виробництва, суттєвого зниження фондовіддачі.
Існує розрив між показниками оцінки ефективності планових варіантів (приведені витрати С+ЕнК) та результатів діяльності підприємств, тобто тими ж варіантами, але вже здійсненими.
Якщо у підприємств різних галузей різні показники, за якими оцінюють їх діяльність, їм важко узгодити свої плани: вигідне одному підприємству може виявитись невигідним іншому. Наприклад, одне підприємство стимулюється за підвищення якості продукції,
Loading...

 
 

Цікаве