WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Державне регулювання економіки до реформи - Реферат

Державне регулювання економіки до реформи - Реферат

кредит, грошовий обіг і апарат усуспільненої торгівлі - знаходились під контролем держави. Це дозволило ефективно контролювати ціни, визначати їх величину, встановлювати тверді ціни.
В перші роки НЕПу виникли так звані "ножиці цін": значний розрив між цінами на промислові та сільськогосподарські товари. В 1923 році в порівнянні з 1913 р. треба було віддати зерна більше: за плуг - в 7,5 раз, косарку - в 7,1 раза, жниварку - в 5,9 раза. Високі ціни заблокували збут сільськогосподарських машин, хоча село гостро відчувало їх нестачу.
Відпускні ціни на промислові вироби були знижені на 25,3%. За короткий час труднощі збуту були подолані, за 1923-24 рр. споживання промислових товарів зросло на селі з 600 млн. до 740 млн. крб. (в довоєнних цінах).
Політика цін на сільськогосподарську продукцію мала на меті створити умови для нормального відтворення не лише в великих, але й в середніх і дрібних господарствах. З цією метою ціни на продукцію, яку вирощували переважно дрібні і середні господарства, в порівнянні з цінами 1913 року були підвищені в більшій мірі, ніж на продукцію, яку вирощували переважно великі господарства. Так, в 1925-26 рр. ціна жита була вищою на 50,2%, на овес - на 41%, на картоплю - на 23,5%, а на пшеницю - на 15,5%, ячмінь - на 10,1%.
Середні і дрібні господарства звичайно продавали свою продукцію відразу після збирання врожаю, коли ціни були низькими. Великі господарства продавали свою продукцію переважно весною чи влітку, коли ціни були високими. Інколи великі господарства скуповували продукцію восени за низькими цінами і перепродували весною чи влітку.
Уряд проводив політику ліквідації сезонних коливань цін, встановлюючи тверді планові заготівельні ціни. Восени 1924 р. за пуд жита давали 354 копійки, весною 1925 р. - 775 коп., або 219% до попередньої ціни. В 1926-27 роках пуд жита коштував восени 433 коп., весною 440 коп., або 102% від попередньої ціни.
Організація господарського розрахунку. На початку НЕПу підприємства частково залишались на кошторисно-бюджетному фінансуванні.
Вони не мали права самостійно продавати свою продукцію, основна частина її реалізовувалась згідно державного плану. На ринку дозволялось продавати лише ту продукцію, яку було вироблено понад план державного постачання.
Перехід до НЕПу змусив державні підприємства пристосовуватись до умов ринку. Головним в цьому відношенні було переведення їх на господарський розрахунок. Основними принципами госпрозрахунку були: 1.співставлення в грошовій формі виробничих витрат з результатами виробництва; самоокупність, рентабельність виробництва; 2.еквівалентність у відношеннях між підприємствами; 3.матеріальна відповідальність за виконання планових показників; 4.матеріальне стимулювання; 5.контроль карбованцем з боку держави за мірою праці і мірою споживання.
Господарський розрахунок відрізнявся від комерційного розрахунку. На відміну від останнього, він базувався на планових засадах: вся діяльність підприємств базувалась на загальнодержавних планах, виходила з цих планів. Госпрозрахунок націлював підприємства на виконання державних планів з найменшими витратами. Комерційний розрахунок націлює підприємства на отримання максимального прибутку, виходячи з попиту, потреб ринку.
З переходом промисловості на госпрозрахунок була тісно пов`язана перебудова зарплати. В період "військового комунізму" зарплата характеризувалась зрівнялівкою, мала натуральний характер. Це дозволяло при великій інфляції і нестачі продукції забезпечувати робітників мінімумом засобів існування.
Першим кроком на шляху ліквідації зрівнялівки став перехід до системи колективного постачання робітників: держава відпускала підприємствам певні фонди, величина яких залежала не від кількості робітників, а від процента виконання виробничої програми.
Проведенню в життя принципу особистої матеріальної зацікавленості трудящих в результатах виробництва сприяв перехід до відрядної системи оплати праці, введення тарифної системи, за якою ставки зарплати встановлювались згідно кваліфікації, перехід до грошової оплати.
Був введений державний мінімум зарплати для робітників, нижче якого жодне підприємство - державне чи приватне - не мало права платити. Був введений "товарний карбованець", який визначав покупну здатність карбованця (по відношенню до цін 1913 р.) і служив базою для індексації заробітної плати по мірі зростання цін.
Відбувся перехід від державного нормування зарплати до її регулювання за посередництвом колективних договорів, які встановлювали тверді норми виробітку і відрядну систему оплати праці.
Монополія зовнішньої торгівлі надійно захищала вітчизняного виробника. Критикуючи пропозицію Бухаріна обмежитись митним захистом, В.І.Ленін писав:"…Ни о какой серьезной таможенной политике сейчас, в эпоху империализма, не может быть и речи, кроме системы монополии внешней торговли"[Полн. собр. соч. Т. 45. С. 335 - 336]. Митний захист легко зламати якійсь багатій країні:" Для этого ей достаточно ввести вывозную премию за ввоз в Россию тех товаров, которые обложены у нас таможенной премией"[Полн. собр. соч. Т.45 С.335].
Монополія зовнішньої торгівлі забезпечувала концентрацію валютних ресурсів в руках держави, централізацію їх, використання для потреб індустріалізації країни, технічної реконструкції виробництва.
Той прибуток, який приносили зовнішньоекономічні зв'язки, надходив в розпорядження держави, а не приватних осіб.
Монополія зовнішньої торгівлі дозволяла ефективно контролювати експорт та імпорт товарів, "тримати кордон".
Розвиток планування . Першим органом планування та координації розвитку економіки стала Вища Рада народного господарства ( ВСНХ) , створена у грудні 1917 року. Аналогічні ради народного господарства формувались на місцях. В лютому 1920 року створена державна комісія по електрифікації Росії (ГОЭЛРО). В грудні 1920 року був обговорений і схвалений план ГОЭЛРО, який був першим в світі науковим перспективним комплексним планом реорганізації і розвитку економіки на основі електрифікації.
В лютому 1921 року було прийнято рішення Раднаркому про створення Державної планової комісії (Госплан). В положенні про Держплан зазначалось, що він створений для розробки загальнодержавного плану на основі плану ГОЭЛРО і для нагляду за здійсненням цього плану. Йому був доручений розгляд і узгодження з загальнодержавним планом виробничих програм і планових пропозицій господарських організацій. Після утворення Держплану була сформована мережа планових органів в усіх галузях економіки, створені планові комісії на місцях: при губернських та обласних виконкомах.
В перші роки НЕПу держава встановлювала щомісячні, квартальні та річні бюджети, поточні планові завдання окремим галузям промисловості, плани посівнихкампаній, паливні та продовольчі плани, плани перевезень і т.ін. З 1925 року стали складатися контрольні цифри розвитку народного господарства, які потім перетворилися на річні народногосподарські плани. Почали опрацьовуватись варіанти п'ятирічних планів розвитку народного господарства. Цей досвід було використано при підготовці першого п'ятирічного плану (1928-1932 рр.).
Loading...

 
 

Цікаве