WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Державна самоідентифікація України в процесі реалізації національних інтересів - Реферат

Державна самоідентифікація України в процесі реалізації національних інтересів - Реферат

відродження та розвитку культур національних меншин.
Світовий та європейський досвід свідчить, що таке співвідношення етнокультурної та політичної складової українства є прийнятним для суспільства, воно закріплене в Конституції України. З одного боку, необхідно подолати наслідки тривалої асиміляції українців, яка здійснювалась за часів перебування України у складі Російської, Австро-Угорської імперій та колишнього СРСР, що, зрозуміло, потребує дієвих державницьких заходів щодо розвитку мовно-культурної сфери, а з іншого - держава має підтримувати культуру етнічних груп, що проживають на її теренах і є її громадянами.
Необхідним чинником зміцнення національної ідентичності громадян України є престиж держави, її реальний міжнародний влив.
Важливо враховувати, що у сучасному світі відбувається процес активної зміни світової ролі великих держав і співвідношення їх геополітичних можливостей. Внаслідок розширення рейтингу країн, які реально претендують на глобальну роль у світі, дедалі частіше виявляються переваги переходу від односторонньої політики до компаративної моделі відповідальності за розвиток ситуації у світі.
В умовах глобалізації традиційним і навіть модерним суспільствам стає щоразу важче зберігати свою національну ідентичність, протистояти уніфікації.
Все більший протест у світовому контексті викликає політико-культурне розмивання національного суверенітету, посилення залежності країн від зовнішніх рішень як міжнародних організацій, так і різноманітних військово-політичних блоків. Протиборство набуває різних форм: від державних заходів зі збереження національної ідентичності до громадських акцій антиглобалістичного спрямування.
Глобалізаційні процеси позначені активізацією міжетнічного і міжконфенсійного протистояння, що спричиняють громадянські, етнополітичні конфлікти, сепаратизм. Постійно існує загроза виникнення нових та ескалація "заморожених" конфліктів. Особливою загрозою для українського суспільства стає неконтрольована масова міграція з бідних і слаборозвинених країн, з районів громадянських і міжнародних конфліктів; діяльність міжнародних злочинних угруповань; розповсюдження зброї масового ураження та засобів її доставки; вплив світової активації боротьби за природні ресурси тощо.
У цих умовах для України в процесі реалізації власного права на самобутній шлях розвитку необхідно координувати свої зусилля, налагоджувати тісне співробітництво з тими цівілізаційними системами, які прагнуть подолати тісні межі однополюсного світу, що виник після розпаду СРСР. Стратегічну спрямованість зовнішньополітичного курсу України було закладено в Декларації про державний суверенітет України і в "Основних напрямах зовнішньої політики України". Його основоположні принципи набули розвитку і закріплення у прийнятій в 1996 р. Конституції України (ст. 18), де зазначено, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.
Стратегічна мета України - підтримка стабільності, здійснення збалансованого і передбачуваного зовнішньополітичного курсу. Геополітичне становище України потребує економічного та політичного врівноваження наших відносин і на Заході, і на Сході. Стратегічний вибір на приєднання України до європейських інтеграційних процесів жодною мірою не повинен позначатися на зусиллях щодо забезпечення інтересів України на пострадянському просторі, де вирішальне значення мають стосунки з Росією, нашим важливим партнером.
У контексті становлення нової архітектури міжнародного співтовариства Україна, передусім, обрала шлях інтеграції до європейських та євроатлантичних структур. Добре усвідомлюючи значення для себе Заходу, де перебувають центри духовно-культурної, економічної, політичної та військової могутності, що здійснюють вирішальний вплив на світовий розвиток. Саме на загальноєвропейську інтеграцію офіційна Україна покладає особливу надію як на засіб протидії агресивному націоналізмові, територіальним претензіям, сепаратизму, етнічній та релігійній нетерпимості; засіб запобігання та розв'язання міжнаціональних і міжетнічних конфліктів, активної власної участі в удосконаленні міжнародного механізму, захисту прав національних меншин,вирішення багатьох інших етнополітич-них проблем.
Для геополітичної ситуації в Європі характерне посилення уваги до України як до держави, від якої дедалі більше залежить стабільність у Центральному та Східному регіонах. Географічне розташування України - між країнами Західної і Центральної Європи та Росією - об'єктивно підвищує її значення в процесі формування нової європейської архітектури безпеки.
Принциповий європейський вибір України зумовлений передусім довготривалими національними інтересами. Інтегруючись до загальноєвропейської спільноти, Україна поступово стала членом ОБСЄ, Ради Європи, приєдналася до Центральноєвропейської ініціативи, що відкриває нові можливості для застосування багатовікового досвіду демократичних держав Європи в практиці державного будівництва, зокрема формування власної етнополітики. Україна загалом визначила свою позицію щодо процесів загальноєвропейської інтеграції: стратегічною метою є входження в європейські та євроатлантичні організації з пріоритетним вступом до Європейського Союзу, який ухвалив спеціальну програму дій щодо неї.
Загалом національні інтереси України у внутрішньополітичному вимірі та в системі міжнародних відносин становлять єдине ціле. Базові національні інтереси України в процесі державної самоідентифікації визначають такі пріоритети і стратегічні цілі зовнішньої політики:
o формування безпечного міжнародного середовища, підтримка міжнародного миру та безпеки;
o захист і підтримка українських громадян та їхніх інтересів за кордоном;
o забезпечення гідного місця України у глобальному поділі праці, безпечне та ефективне входження української економіки у світову економічну систему, зокрема у форматі Світової організації торгівлі;
o вступ до ЄС;
o приєднання України до європейської та євроатлантичної систем безпеки;
o зосередження зусиль над визначенням напрямів двостороннього співробітництва щодо розширення активної взаємодії з країнами - членами Європейського Союзу, Росією, США, та країнами - регіональними лідерами;
o розвиток українсько-російського співробітництва на основі прагматизму та відкритості, взаємовигідної кооперації та співпраці як підвалини забезпечення на-ціональної та регіональної безпеки;
o перегляд цілей, формату та механізмів діяльності СНД з метою його максимального використання для забезпечення національних інтересів України;
o визначення доцільності ступеня та механізму участі України в регіональних утвореннях, виходячи з цілей і пріоритетів її зовнішньої політики.
Розвиток і зміцнення державної ідентичності України залежить від здобутків українського суспільства у різних сферах життя, що стане потужним мотиваційним і об'єднуючим фактором для різних верств населення.
Література
1. Антонович В. Три національні типи народні // Старожитності - 1992 - № 3.
2. Бочковський О. І. Вступ до націології. - Мюнхен, 1991-1992.
3. Гелей С. Д., Рутар С. М. Політологія: Навч. посіб. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2004.
4. Драгоманов М. Вибрані твори. - Прага, 1937. - Т. 1.
5. Костомаров Н. Две русские народности // Основа. - 1861.
6. Послання Президента України до Верховної Ради України. Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 році. - К., 2006.
7. Сміт Е. Національна ідентичність. - К.: Основи, 1994.
8. Експертна доповідь "Україна в 2006 році: внутрішнє і зовнішнє становище та перспективи розвитку // http://www.niss.gov.ua/book/DOPOVID 07/index.html
Loading...

 
 

Цікаве