WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Державна самоідентифікація України в процесі реалізації національних інтересів - Реферат

Державна самоідентифікація України в процесі реалізації національних інтересів - Реферат


Реферат на тему:
Державна самоідентифікація України в процесі реалізації національних інтересів
Досягнення оптимальної реалізації національних інтересів України можливе лише за умов активної участі в суспільно-політичних процесах громадян - носіїв національної ідентичності, які об'єднанні в сучасну модерну повномасштабну українську націю. Це зумовлено тим, що в процесах утворення і функціонування будь-якої держави визначальну роль відіграє велика людська спільнота - нація, підвалина людського співтовариства, головна дійова особа політики та історичного розвитку. Започаткував поділ народів на "здатних до політичного життя" і відповідно - "не здатних" французький мислитель Ж. Боден (1520-1595).
Серед науковців щодо трактування нації сформувалось три основні концепції: етнічна, територіальна та етнотериторіальна. За етнічною концепцією, процес націогенези (виникнення націй) передбачає певні стадії розвитку, культурного і політичного дозрівання, а саме - від згуртування споріднених племен в ширші етнокультурні об'єднання і аж до перетворення цих об'єднань у свідомі спільноти, що стають на шлях творення власної держави. Саме на цих засадах щодо виникнення нації стояв відомий український учений В. Антонович. Він задовго до О. Бауера, визнаного дослідника психологічної теорії нації, визначив необхідність враховувати в характеристиці нації насамперед особливості характеру, зумовлені як природними факторами, так і набутими історією нації, її культурою. "За національність треба вважати суму таких прикмет, якими одна група людності відрізняється від цілого ряду інших груп, - наголошував Антонович. - Прикмети бувають двох родів: одні природжені людям, спадкові, що залежать від складу раси, від впливу природи місцевої; їх можна знайти стежкою антрополітичною, дослідом з анатомії та фізіології чоловіка. Другі прикмети здобуваються вихованням і залежать від розвитку культури та від минулого життя народу, себто від його історії. Сума таких прикмет виявляє нам етнографічну індивідуальність, окрему національність. Нація - це група людей рідних і близьких між собою натурою, хистом, вдачею, дотепом, вдатністю, темпераментом. В оцій близькості і рідненні треба спостерігати дві речі: одну - ті осібності та відміни, якими сама природа наділила людей, з якими чоловік починає життя своє, як з природженим, зі своїм власним; другу - це ті осібності, що з'явились і виросли на ґрунті перших не самі по собі, а вироблено їх історією нації, її культурою і історичним вихованням. Вони більш чи менш бувають оригінальні і залежать від того, чи щасливо, чи безталанно переходила історія нації" [1, с. 4].
Інший український націолог О. Бачковський зазначав, що "модерна нація є кінцевим виявом новітнього культурно-історичного процесу. Нарід - це старий витвір не лише історичного, а й природного процесу, вихідними точками якого були розпорошені племена, злучені кров'ю, цебто спільним походженням. Територія, як спільна батьківщина, об'єднувала народи. Історія моделювала їхню душу, цебто свідомість власної відрубности та самобутности. Модерна нація є витвором цієї національної свідомості та волі до незалежного існування" [2, с. 14].
Етнічний підхід загалом розглядає націю як особливий стан і водночас певний етап розвитку та зрілості етносу, пов'язаний з "політизацією" його суспільної свідомості, творенням національно-державних символів та атрибутів, загальнонаціональних інтересів, національної ідеї і національної культури.
Прихильники територіальної концепції (найчастіше вчені західної школи) вважають, що нації - це державні народи, які сформувалися там, де сильна держава виникла раніше, ніж відбулася культурна консолідація народу. За цих обставин різноманітні політичні інституції були спроможні вирішувати проблеми консолідації, прискорювати її, інколи використовуючи із цією метою навіть методи примусу.
Тобто територіальна концепція представляє націю як етнополітичну спільноту, яка має спільну територію, спільну громадянську культуру, спільну економіку, правову і політичну системи.
Важливо, що навіть в таких державах як США, Австралія, країни Латинської Америки, в яких нації виникли на поліетнічній основі за сприяння держав і були, насамперед, політичними спільнотами, не можна ігнорувати факту існування певного культурно-етнічного стрижня, навколо якого здійснювалась асиміляція інших етнічних груп. Так, у Північній Америці провідним був англосаксонський елемент, що чисельно переважав, і якому була притаманна досить розвинена загальна, правова і політична культура. Стосовно ж інших етнічних груп, то їх асиміляція в єдину політичну цілісність відбувалась під впливом відірваності від основного ядра своєї етнічної спільноти, а також завдяки дисперсному розселенню в умовах кількісного і культурного домінування англосаксонського етносу. Свідченням цього може бути і ситуація в Канаді, де з англосаксонським етносом конкурує компактно розселений і політично зрілий французький етнічний сегмент, що зберіг етнокультурні та політичні особливості. Наслідки консолідації не такі вражаючі.
Міжнародний етнополітичний досвід свідчить, що націогенеза всюди, навіть у випадку із американською ситуацією, відбувається на ґрунті певних етносів, їх етичних характеристик і визначає їх розвиток. Тому цілком зрозумілим є позиція відомих іноземних і вітчизняних етнополітологів, які вважають, що етнічність відіграє визначальну роль у націогенезі, а наступні за значенням - територіальний фактор і політична спільнота. Етнічність, на думку більшості вчених, - це сукупність характерних рис матеріальної та духовної культури, які відрізняють одну етнічну групу від іншої. Обґрунтовуючи таку позицію професор Лондонської школи економіки, провідний фахівець з питань виникнення й розвитку націй і націоналізму Ентоні Сміт зазначав, що, по-перше, з погляду історії перші нації формувались, як ми бачимо згодом, на основі етнічних ядер й чинили великий культурний вплив. Ці держави стали моделлю для формування націй у багатьох краях світу. По-друге, етнічна модель нації стає дедалі популярніша й поширеніша з огляду не тільки на попередню причину, а й через те, що дуже легко припасовується до новітнього "демократичного" виду спільноти, які дожили до новітньої доби в багатьох частинах земної кулі. Іншими словами, етнічна модель соціологічно плідна. І, по-третє, навіть там, де майбутня нація не може похвалитися жодними етнічними попередниками, що мали б якесь значення, і де етнічні зв'язки неясні або й вигадані, потреба викувати, байдуже, з яких наявних культурних елементів, зв'язну міфологію й символізм культурно-історичної спільноти всюди стає найголовнішою умовою національного виживання та єдності. Без етнічного родоводу майбутня нація розпадеться [7, с. 50-51].
І, нарешті, третя етнотериторіальна концепція поєднує засади двох попередніх підходів (етнічного та територіального) і вважає, що формування нації відбувається навколо історичних цінностей корінного етносу, зокрема історичної назвизвичаїв і національно-державної символіки та спільної території тощо.
У контексті цих концептуальних підходів виникає питання, яким шляхом піде сучасне українське суспільство у формуванні власної модерної нації, яка відповідала б потребам сучасних реалій?
Серед вітчизняних вчених, політиків існують з цього приводу різні позиції, оскільки Україна є історичною спадкоємницею кількох традицій.
Насамперед, в українському національному русі у ХІХ ст. сформувалась етнічна модель, що ототожнювала українську націю насамперед з українським селянством - єдиною і воднчас найчисельнішою соціальною групою, яка не асимілювалась.
Однак ця модель зазнала краху під час визвольних змагань 1914-1923 років, що призвело до започатку-вання ідеї побудови нації за територіальним принципом, за якою до української нації належать усі, хто проживає в Україні, незалежно від етнічного
Loading...

 
 

Цікаве