WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Національна самосвідомість як засаднича умова формування державності - Реферат

Національна самосвідомість як засаднича умова формування державності - Реферат

Формула, як бачимо, не спрацювала. Багаті не захотіли штучної рівності, вимагаючи свободи, а бідні, зрозуміло, не дуже хотіли працювати. За таких обставин виникли прекрасні умови для диктатури влади, що й було донедавна.
Багаті вигадали і дотримуються сентенції, що люди від природи за своїми можливостями не однакові, а тому кожен має володіти тим, що сам зробив, заробив - розумом, здібностями, руками. Відтак, за цією логікою, нерівність, наймана праця, "протистанська етика", капіталізм, є закономірними, природними явищами, за яких треба навчитися жити.
Різні підходи до визначення об'єктивних шляхів розвитку людства дали підстави по-різному також позначати і еволюцію людства. У багатих це аграрне, індустріальне, постіндустріальне, інформаційне та "відкрите" суспільство, у бідних - первісне, феодальне, капіталістичне, імперіалістичне, соціалістичне і комуністичне. Є ще деякі інші, проміжні, модифікації суспільств. Але це предмет іншої розмови.
За багатьох обставин доля майже усіх невеликих, та й більшості середніх держав виявилася залежною від декількох принципових, об'єктивних обставин. Перша - динаміка зростання основних показників життя людства. Лише у ХХ столітті кількість населення зросла в 3,7 рази. Економічні показники - в 40 раз. З 13% до 82% зріс рівень освіти (за розрахунком процента грамотності дорослого населення). Тривалість життя зросла з 50 до 67 років. Фактично немає колоніальних держав, тотально наступає демократія (в різних формах і видах).
Все нібито добре, однак, для кого? Світ став фактично однополюсним (США) та боротьба між США і Європейським співтовариством, Китаєм, Японією, Росією (на підході ще Індія) стала ще гострішою. Малі та середні держави (Україну зараховуємо до останніх) за показниками росту ВВП (економіка), науки, освіти, технологій - явно відстають від гло-балістів, якщо сюди ще додати уповільнення, а то й спад приросту населення, послаблення озброєння.
Глобалізація найпотужніше висуває країни-гло-балісти вперед за рахунок освіти, науки, технологій, озброєння. Жодна з малих і середніх країн не може дозволити собі витрачати такі суми грошей на освіту і науку, як це роблять ті ж США: в Україні ці галузі не просто жевріють, а занепадають. І це тоді, коли в тих же США другу, так звану освіту для дорослих, отримують нині 60 % населення. А в нас Міністерство освіти і науки України проголошує мету залишити в Україні не більше 50 ВНЗ (один на мільйон населення), закриваючи приватні ВНЗ та численні філії. Кому потрібна неосвічена нація? Питання риторичне: сильним, великим, глобальним країнам. Україна до них, зрозуміло, не належить.
Нам потрібна стратегія розвитку, що забезпечує: а) більш стабільний і глибоко науковий власний розвиток і зміцнення України; б) розумну співпрацю, інтеграцію України в інші, зокрема в міждержавні об'єднання на основі і задля власного національного, державного інтересу.
Щоб вистояти, вижити і жити - іншого шляху немає. А запорукою цього найперше мають бути мова, освіта, наука, духовність. Не буде їх - не буде єдності, співпраці, не буде, врешті, і продуктивної економіки, необхідного росту ВВП. Маємо добре подумати і вирішити, куди, за нашого стану соціально-економічного розвитку, найперше вкладати ті невеликі кошти, що маємо, і як зберегти, раціонально використати найцінніше - землю, природні ресурси, людський потенціал.
Можна виокремити дві основні тенденції, притаманні розвитку цивілізації. Перша - глобалізаційна, що спричиняє уніфікацію людства, його інтернаціоналізацію. Друга - культурно-духовна диференціація, регіоналізація, етнічна самоідентифікація. З другою пов'язана доля України, яка перебуває у стані болісного пошуку ідеї й ідеології державотворення.
Ідеальної ідеології, яка влаштувала б усіх не існує, а відтак і створити ідеальне, щасливе суспільство практично неможливо. Тому людська спільнота завжди шукає ідеологію, що найбільш відповідає інтересам, потребам більшості. Усяке штучне нав'язування громаді будь-якої, "найкращої" у теоретичному визначенні, ідеології нічого, крім неприємностей, не додає. Найяскравіший приклад - насильницьке впровадження в ХІХ-ХХ ст. комуністичної ідеології.
Національна самосвідомість безпосередньо пов'язана не лише з ідеологією, а й з владою. Остання має максимально відповідати інтересам нації, її ідеалам. Вона доти залишається дієздатною і легітимною, допоки спроможна самоочищуватися, позбавлятися зайвого, що не дає їй можливості максимально відповідати на суспільні, національні виклики. Схожа ситуація була з владою в Україні за перші п'ятнадцять років незалежності: п'ятнадцять років - п'ятнадцять урядів, а влада, загалом дбала лише про власне самозбереження, водночас громадяни України й далі очікують принципових демократичних змін. Таке протиріччя стало основним гальмом для прогресивного, поступального розвитку України.
Коли люди перебувають в умовах, коли доводиться постійно думати, як вижити, їх досить легко завести в оману, ошукати. Українська формальна влада це добре розуміє і використовує злидні для соціальних дестабілізацій, межу яких утримує жонглюванням владою та силовими методами. Щоб позбавитися цього загрозливого становища, заручником якого є народ, найперше треба мати максимально згуртовану, моноетнічну націю, що буде об'єднана за формулою вічності влади: загальнонаціональний інтерес, регіональний інтерес, особистісний інтерес.
Яка ж ситуація з владою в Україні саме сьогодні, на шістнадцятому році нашої державності?
Після виборів до Верховної Ради (березень 2006 р.) фактично зіткнулися дві сили: сині і помаранчеві. Економічно - різні, але ідейно надто близькі,хоча чіткої ідеології не мають. Регіони (сині) - це ті ж більшовики, велика бізнесова група. Помаранчевий табір також цілком олігархічний, хоча більше репрезентує середній і малий бізнес. Тобто особливих відмінностей між цими силами немає.
У геополітичному виборі, орієнтирах між двома основними політичними силами все ж є принципові розбіжності. Регіони орієнтуються на Росію і Європу, а помаранчеві - на США і НАТО. При цьому все більш загрозливою є можливість розчленування України. І цю загрозу не слід применшувати.
Український народ перебуває у своєрідній циклічній втомі (період 4 років), а відтак період політичної активності почнеться не раніше, ніж у 2008 р. А оскільки цей прогноз не надто оптимістичний, пам'ятаймо, що існує, як можливий і загрозливий, югославський варіант розвитку українських подій, тобто розчленування України. Для того, щоб цей варіант був реальністю, треба насамперед збурити народ. Зробити це можливо на етнонаціонально-му, етнокультурному чи релігійному рівні. Мова йде про національну самосвідомість. Коли може виникнути досить гостра ситуація, розв'язання якої видається можливим лише силовими методами, а це величезна загроза для етнонаціональної єдності, для існування України як унітарної держави.
Відтак, брак національної самосвідомості є потенційною загрозою для національної державності. Це триватиме доти, доки українська більшість потужно не зіпреться на здоровий етноцентризм, основу якого становить не менш здоровий український націоналізм.
?
Література
1. Ашин Г. К., Понеделков А. В., Старостин А. М. Основы политической элитологии: Учеб. пособие. - М.: ПРИОР, 1999.
2. Грушевський М. Народностям України // Великий українець. - К., 1992.
3. Зеркало недели. - 2006. - 11 берез.
4. Липинський В. Листи до братів-хліборобів. - Берлін, 1926.
5. Мандрівець. - 2006. - 1(60). - Січ.-лют.
6. Наукові записки: Збірник. - К.: ІП і ЕНД, 2004.
7. Сміт Ентоні Д. Націоналізм: Теорія, ідеологія, історія. - К.: К.І.С., 2004.
Loading...

 
 

Цікаве