WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Національна самосвідомість як засаднича умова формування державності - Реферат

Національна самосвідомість як засаднича умова формування державності - Реферат


Реферат на тему:
Національна самосвідомість як засаднича умова формування державності
?
Практика суспільно-політичного життя України переконує, що державотворчий поступ був би більш результативним, коли б потужніше здійснювалася багатопланова робота із формування національної самосвідомості громадян. Така самосвідомість за багатьох об'єктивних обставин не змогла сформуватися століттями, починаючи від часів Володимира Великого. І все ж вона була і є. Нині її вимагають реалії часу, і не тільки в Україні, а скрізь, де є українці. Що це за реалії, яка їх сутність: з цього треба починати розгляд зазначеної проблеми. Переважна більшість країн світу - багатонаціональні, в яких проживають не десятки, а сотні народів. Лише деякі держави (Бангладеш, Корея, Японія, Португалія тощо) - одно-національні. Багато народів, зокрема й українці, проживають в багатьох державах. Нашого цвіту, як кажуть, - по усьому світу. Тисячоліття потужного розшарування, силового розпорошення українства зробили свою негативну справу. Нині в Росії українська діаспора (третя за чисельністю нація після росіян і татар) становить близько 10 млн осіб, в США - 2 млн, в Канаді - 800 тис., в Молдові - 800 тис., Казахстані - 500 тис., Бразилії - 500 тис., Португалії - 300 тис. Перелік можна продовжити. Важливіше, однак, інше.
В Україні, та особливо поза її межами, українці проживають в різних умовах, природних, соціально-політичних, культурних. І все ж їм усім значною мірою притаманні такі основні якісні характеристики: мова (бодай у сфері сімейного побуту); специфічні елементи матеріальної та духовної культури (обряди, звичаї, релігія, традиції, стереотипи поведінки), етнічна самосвідомість. Сюди додаються прагнення зберігати і розвивати національну освіту і культуру, не поривати зв'язків з історичною батьківщиною.
Друге, принципове явище, пов'язане з національною самосвідомістю, а відтак і державотворенням. У національній державі завжди є домінуюча, титульна нація, що переважає за історичною генезою, чисельністю, соціально-економічним, духовним та іншими потенціями. А відтак:
а) саме вона є основним джерелом політичної влади;
б) кожна нація потребує (прагне) максимально повного самовираження і автономії;
в) кожна нація потребує (прагне) бути максимально вільною, а індивід має належати до конкретної нації.
І третє, як соціальний, історичний результат. Україна мала б постати як найбагатша і найсвятіша з усіх земель, бо ж лише за своїм природоресурсним потенціалом вона входить до п'ятірки найпотужніших країн світу. Та поки що Україна за рівнем розвитку пасе задніх. Ту т є певна закономірність щодо історичної детермінації. Бідні країни для свого розвитку завжди мобілізують розум, знання; багаті - експлуатують природні ресурси. Ми, в Україні, не повинні, очевидно, повторювати цієї помилки, оскільки і розумом не обділені, і ресурси маємо великі і потужні, однак нині на порядку денному було і залишається питання про те, як привести до влади в Україні розум, а найперше - розумну, національну за своєю свідомістю еліту, спроможну змінити суспільну свідомість.
Національна самосвідомість - це і джерело, і, водночас, гальмо суспільного розвитку Української держави. За багатьох обставин тому, що розуміння і ставлення до націоналізму взагалі і українського націоналізму зокрема були і є надто складні і суперечливі. Вони потребують величезної роз'яснювальної, просвітницької роботи серед мільйонів наших співвітчизників, сучасників. Коротко позначимо найгостріші аспекти цієї проблеми.
Визначально вона пов'язана з надто спрощеним розумінням, або свідомою дискредитацією понять "націоналізм" та "український націоналізм".
Чимало вітчизняних і зарубіжних фахівців розглядають націоналізм як ідеологію, суспільний рух і символічну мову і намагаються аналізувати разом із сумісними поняттями "нація", "національна ідентичність", "національна держава" [7, с. 9]. Ентоні Д. Сміт виділяє п'ять найголовніших значень, що характеризують сутнісне розуміння "націоналізму":
1) процес утворення і становлення націй;
2) почуття й свідомість належності до нації;
3) мова і символіка нації;
4) соціальний і політичний рух від імені нації;
5) доктрина і / або ідеологія нації, загальна й конкретна [7, с. 13].
Внаслідок об'єктивних історичних умов український націоналізм як явище сприймали і сприймають насамперед у значеннях 4 і 5, а найменше у значенні 1 - "процес утворення і становлення націй", хоча саме це (1) значення є чи не найважливішим, висхідним, воно формує усі інші.
Історична генеза, політична боротьба в колишній царській Росії, згодом - і в Україні, як складовій СРСР, суттєво викривила, а то й спотворила ідею і сенс націй і націоналізму. Так, лідер більшовиків В. Ульянов (Ленін-Бланк) українських соціал-демократів, зокрема Л. Юркевича, Д. Донцова, називав "буржуазними націоналістами" за їх позиції щодо організації робітничого руху. Тогочасну українську ліберально-демократичну інтелігенцію соціал-демократи дійсно називали "буржуазно-націоналістичною" і вона, дійсно, дещо відмежовувалася від націоналізму. Навіть М. Грушевський навесні 1917 року згадував про те, що його однодумці, мовляв, виступали проти "національного еросу", проти "національного шовінізму", наголошуючи на тому, що "оборонці української національності не будуть націоналістами" [2, с. 106-107]. Чи існувало у політичній свідомості української інтелігенції радикальне, навіть з елементами національної винятковості, розуміння "націоналізму". Так, існувало, особливо до української революції 1917-1921 рр. Після її поразки цей термін взагалі був суттєво монополізований радикальними націоналістичним напрямами в українському русі, що також має об'єктивне пояснення. Поява в 20-30-х роках ХХ ст. низки праць ідеологів ОУН (Ю. Виссіяна, М. Сціборського та ін.) призвела до того, що "націоналізм" стали асоціювати лише з ідеологією ОУН. Звідси зрозуміло, чому деякі теоретики національного питання, наприклад, І. Ли-сяк-Рудницький, небезпідставно закликали розрізняти поняття "націоналізм" у широкому значенні (активна національна свідомість, патріотизм) з поняттям, що має помітне партійне, тобто ідеологізова-не забарвлення. Зазначимо, що й нині такого чіткого розмежування не існує: український націоналізм є:
а) формою колективної свідомості;
б) політичною доктриною;
в) політичним рухом.
Оскільки для соціального, суспільного буття українства, творення української національної держави український націоналізм потрібен як засіб, елемент визнання незаперечності, природності права на існування і створення українською нацією власної держави, для нас найважливішим є український націоналізм як форма колективної свідомості. Від неї не лише похідними, а й життєдайними є інші дві: політична доктрина і політичний рух.
Перші кроки у розбудові Української держави були і є настільки невиразними і суперечливими, що спричинили велику недовіру до нових суспільних цінностей таідеалів. І це закономірно. До того ж згадаймо Н. Макіавеллі, який у своїй праці "Володар", розмірковуючи про психологію народу та його вплив на владу, розмежовував "народ" і "натовп". Народ - це свідома частина громадян. Він також говорив, що існує "народ вільний" і "народ розбещений". Останній виникає і поступово зростає чисельно, коли народ довго терпить тиранію, знущання. А надійність влади, за Н. Макіавеллі, залежить насамперед від знання психології підданих та вміння пристосовувати її до своїх потреб. Народові України за усі роки незалежності не щастило з владою, бо це була не його влада, а влада тих, хто її спритно привласнив. Причин такого стану багато, та нам видається, що
Loading...

 
 

Цікаве