WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Управління освітою Польщі: історична ретроспектива - Реферат

Управління освітою Польщі: історична ретроспектива - Реферат

Разом з Таємною вчительською організацією центральною освітньою владою з широкою сферою діяльності був Департамент освіти і культури (Departament O?wiaty i Kultury), створений як орган представництва еміграційного уряду восени 1940 р. Цей уряд діяв на території Франції, а також в Англії. Таємна вчительська організація і Департамент освіти і культури мали розбудовану мережу місцевих навчальних закладів.
З осені 1939 р. діяла також підпільна Комісія державної освіти (Komisja O?wiacenia Publicznego), яка була пов'язана з конспіративними збройними силами (Служба перемоги Польщі - S?u?ba Zwyci?stwa Polsce). В середині 1941 р. ця Комісія увійшла до складу Департаменту освіти і культури. Паралельно діяло Освітньо-шкільне бюро Західних земель - (Biuro O?wiatowo-Szkolne ZiemZachodnich). Воно організувало Університет Західних земель у Варшаві. У грудні 1942 р. це бюро увійшло до складу Департаменту освіти і культури [11, с. 32].
У 1944-1945 рр. у визволеній Польщі владу захопила комуністична партія. Польська Народна Республіка (далі ПНР) опинилася в когорті тих держав, котрі почали підпорядковуватись єдиній доктрині, опираючись на рішення, які приймалися в СРСР. Тут необхідно зазначити, що кожна з держав "соцтабору" мала власну історію й традиції, свій розвиток. Тому "в окремих країнах східного блоку конкретні вирішення різних питань сформувалися дещо інакше. Наприклад, у Польщі Католицький костел зберіг позиції, про які в інших країнах блоку жоден костел не міг навіть мріяти" [9, с. 6]. У подальшому у польських навчальних закладах тривав стан політичної індоктринації кадрів.
До 1989 р. ПНР залишалася державою з централізованим управлінням. Рішення, котрі торкалися різних сфер життя, приймалися у Варшаві. Це стосується й системи освіти та управління нею. Міністр освіти приймав рішення по роботі майже усіх галузей школи [5, с. 51]. У соціалістичні часи навчання було повністю монополізовано державними навчальними закладами. Недержавний сектор освіти становив єдиний у соцтаборі навчальний заклад вищого рівня - Люблінський католицький університет, який діяв і фінансувався з державного бюджету [1, с. 154; 4, с. 142]. У цей період відбувалися часті зміни назв найвищих влад системи освіти: Відомство освіти Польського комітету національного визволення (Resort O?wiaty Polskiego Komitetu Wyzwolenia Narodowego), Міністерство освіти (Ministerstwo O?wiaty), Міністерство освіти і вищої школи (Ministerstwo O?wiaty i Szkolnictwa Wy?szego), Міністерство освіти і виховання (Ministerstwo O?wiaty i Wychowania) [7, с. 32]. Але зі зміною назви система управління по своїй суті не змінювалась.
Негативними рисами розвитку освіти Народної Польщі були: "надмірне домінування марксистсько-ленінської ідеології, що утруднювало розвиток інших напрямів вітчизняної суспільної і філософської думки та засвоювання теоретичних концепцій, які повстали на Заході; майже цілковите підпорядкування школи державі з одночасним зменшенням її функцій як громадської установи; крайня централізація управління; надмірний натиск на досягнення так званих суспільних цілей (які на практиці часто були в інтересах влади, а не суспільства) при одночасному занедбанні потреб окремих учнів, їх батьків і локальних середовищ" [5, с. 79].
"Згода уряду на діяльність незалежних профспілок була використана для утворення "Вчительської Солідарності" - складової частини вільних опозиційних профспілок (жовтень 1980 р.) у вигляді Національної координаційної комісії з освіти і виховання у складі профспілки "Солідарність". Вона стала центром об'єднання небайдужих, місцем створення проектів принципово нових планів і програм для навчальних закладів усіх рівнів, концепцій виховання, статутів та інших регуляційних документів для середніх і вищих шкіл. Ця діяльність вплинула на деякі рішення керівників освіти Польщі (підвищення автономії закладів і вчителів, дозвіл на створення авторських класів тощо) і не була зведена нанівець навіть у роки запровадження військового стану і заборони "Солідарності" [3, с. 4]. "Вчительська Солідарність" вбачала смисл відновлення освіти в її реконструкції, точніше у поверненні до народних традицій і відродженні ієрархії пріоритетів, особливо тих, що стосуються освіти" [2, с. 8]. Для досягнення цієї мети вона вела активну підпільну боротьбу впродовж 80-х років.
Першим об'єктом законодавчих змін в освіті після мирного переходу влади від комуністичного керівництва до опозиційного руху "Солідарність" була вища школа. У цей час прийнято основний Закон про вищу освіту і Закон про дипломи і наукові ступені (12 вересня 1990 р.), Закон про створення виборного Комітету з наукових досліджень для подальшого обмеження впливу державних органів на цей сектор освіти (12 січня 1991 р.) Поточна діяльність вищої школи визначається наказами нижчого рангу й статутами закладів [3, с. 5]. Завершення процесу ліквідації державної монополії в галузі освіти ознаменувалось прийняттям Сеймом у червні 1991 р. нового Закону про систему освіти. Але недосконалість прийнятих законів, проблеми, які виникали при застосуванні їх у практиці, а також зміна адміністративного ладу країни (з 1999 р.) вимагали їх удосконалення. Незважаючи на це, було здійснено перехід від чотирирівневої системи управління (міністр, куратор, інспектор, директор) до трирівневої (міністр, куратор, директор), що спрощувало систему управління [10, с. 5].
Міністерство освіти вже не буде вирішувати про все, що має відбуватися в школах. Тепер воно координує і встановлює стандарти навчання, проводить загальний нагляд і контроль законності дій навчальних закладів, розподіляє бюджетні кошти і контролює їх використання, є своєрідним куратором органів самоврядування у галузі освіти [1, с. 157; 2, с. 12; 3, с. 5]. Міністр освіти відповідає за якість освіти в державі, дбає про популяризацію середньої та вищої освіти, а також вирівнювання освітніх можливостей дітей та молоді, які мають труднощі в доступі до освіти.
Куратори більше не керують школами й закладами освіти. Головним їх завданням залишається проведення педагогічного нагляду на території воєводства, ними надається допомога керівним органам закладів освіти. Вони відповідають за якість освіти на своїй території [6, с.
Loading...

 
 

Цікаве