WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Становлення правової культури як варіативний фактор соціального управління - Реферат

Становлення правової культури як варіативний фактор соціального управління - Реферат

предмет емпіричного знання, а як розсудковий (інтелігібельний) - вільна від умов часу, простору та причин. Така незалежність від природного закону причинності й зумовленість до дії суто зсередини себе, зі свого духу або ідей є інтелігібельною свободою. Відтак людина є винятком із основного природного закону, згідно з яким будь-яке реальне явище зумовлене певною причиною; вона (людина) здатна розпочати новий ланцюг явищ, основою яких є духовна субстанція.
За Кантом, свобода - сутність і головна особливість права. На його думку, право - це сукупність умов, за яких вільна воля однієї особиузгоджується з волею іншої з погляду на всезагальний закон свободи [4].
У "Вступі до вчення про право" Кант відокремив вчення про позитивне право від вчення про природне право і стверджував, що вчення про природне право повинне ґрунтуватися лише на апріорних принципах, а позитивне (статуарне) право випливати з волі законодавця [4, с. 291]. На його погляд, природне право - це приватне право, яке існує поряд з публічним.
Головна ідея вчення Канта про приватне право полягає у тому, що свобода, яка є найглибшою сутністю людини, повинна мати буття, реалізацію. Першим актом свободи є власність, що базується на волі. На думку Канта, ідея гідності розумної істоти полягає у тому, аби підкорятися лише такому закону, який вона сама собі встановлює [4, с. 95]. Тому воля розумної істоти має розглядатися як така, що наділена законодавчими функціями. Тут ми бачимо принципову проблему: співвідношення волі державного законодавця і законодавчої волі будь-якої людини як розумної істоти, приватного законодавця. За загальним правовим законом, сформульованим Кантом, кожна людина повинна діяти таким чином, щоб вільний вияв її волі був узгоджений з волею інших людей, сумісною з всезагальним законом свободи [4, с. 284].
За Гегелем право є буттям вільної волі, здійсненням свободи. Свобода ж є субстанцією духу. Тому право слід сприймати як дане [5]. Гегель практично підтвердив висновок Канта про право, говорячи, що в його основі лежить свобода окремої людини і право полягає у тому, щоб кожна людина спілкувалася з іншими як з вільними істотами [5, с. 36].
На думку Гегеля, важливо не те, щоб люди постійно мали на меті абстрактні правила і перетворювали своє життя на механічне підведення своїх вчинків під вимоги законів. Важливо, щоб у душах людей жило і діяло "право само в собі" ("логос права", людська вільна воля) та щоб закони відповідним чином, адекватно відображали зміст цього права. Саме у такий спосіб позитивне право збігатиметься з природним і вільна воля збереже свободу. Люди мають жити правом і в праві, знаючи про його розумну сутність і свою власну розумну природу. Закон має бути для людини тим об'єктом, який лише умовно "приходить ззовні". Насправді він розкриває внутрішню сутність душі - розумну і вільну волю. Однак для того, щоб усвідомити це, людині необхідно не тільки знати закон, а й мати вільний доступ до своєї внутрішньої природи, яка у всіх людей однакова.
"Право само в собі" дається кожній людині у вигляді розумної й вільної волі. Встановлюючи цей принцип, Гегель обстоює важливість правової інтуїції при застосуванні законів (у процесуальному законодавстві України цей принцип почасти втілений у ряді норм, що встановлюють правила вирішення справ і, скоріш за все, його повне віддзеркалення (у розумінні Гегеля) ми матимемо опісля внесення змін до вказаного законодавства шляхом введення інституту присяжних засідателів. Прим. автора).
"Право само в собі" спонукає людину до того, щоб вона стала особистістю. Правова заповідь проголошує: будь особистістю і поважай особистість інших. Без цього немає ідеї. Людина, якщо вона не особистість і не визнає особистості в інших, не вшановує "правові веління", вона нездатна бути "правом".
Марксистська філософія, вказуючи на подвійну (біологічну і соціальну) природу людини, зводить її сутність до соціальних рис і трактує як сукупність усіх суспільних відносин. Людина у марксизмі постає як носій соціальної активності, творець духовних (чит.: правових) і матеріальних цінностей та суб'єкт діяльності. Разом з цим людина нерозривно пов'язана з таким соціальним феноменом як відчуження. Згідно з марксизмом відчуження є складним явищем, змістом якого є перетворення самого процесу людської діяльності і її результатів (чит.: правової культури) на силу, що панує над людиною, диктує їй свої вимоги, протилежні бажанням людини. Причину відчуження К.Маркс і Ф.Енгельс вбачали в експлуатації людини людиною, в основі якої лежить приватна власність на засоби виробництва, звідси - обстоювання потреби у знищенні цієї власності.
В.І.Ленін вважав, що у майбутньому (у комунізмі) держава відімре, але це буде не раніше, ніж люди звикнуть дотримуватися елементарних норм поведінки без примусу. Однак досягти комунізму слід через певний етап - етап практичного подолання експлуатації пролетаріату шляхом соціалістичної революції і диктатури пролетаріату. Право на цьому етапі має відігравати другорядну роль, а на етапі комуністичного суспільства воно має відмерти. По суті, говорячи про диктатуру пролетаріату у викладі В.І.Леніна, маємо, з одного боку, певну концепцію суб'єктивної правосвідомості класика марксизму, а з другого - ідеологічний нарис певної правової культури, що панувала у СРСР.
1.2. Реалізаційні форми правової культури
З огляду на вищевикладене історичне підґрунтя, маємо звернутися до певних реалізаційних форм правової культури.
Після того, як переважно склалася філософська основа філософсько-юридичної науки у житті людства (наприклад, реалізація принципу "розподілу властей" Жана Жака Руссо у Конституції США), відбулося подальше утвердження в житті західноєвропейських країн (і США) демократичної і правової культури.
Як вбачається, ключовим елементом у цьому процесі стали цивільні закони як універсальний інструмент регулювання всього багатопланового та строкатого суспільного життя - від конституційних засад до побутових, сімейних відносин. Вони також є тими втіленнями ідеалів свободи, вимог демократичної і правової культури, за допомогою яких ці ідеали реалізуються у повсякденному житті громадян і за допомогою яких з юридичного боку забезпечується формування сучасного вільного громадянського суспільства [6].
Постіндустріальні, технологічно і інформаційно розвинуті суспільства у своїй масі є суспільствами
Loading...

 
 

Цікаве