WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Раціоналізм як науковий підхід в аналізі політики - Реферат

Раціоналізм як науковий підхід в аналізі політики - Реферат


Реферат на тему:
Раціоналізм як науковий підхід в аналізі політики
Аналіз державної політики як сфера прикладних досліджень, професійної діяльності і навчальна дисципліна, що має довгу історію і коротке минуле, поступово займає повноправне місце в українському суспільстві. Актуальність і новизна теми змушує дослідників говорити про мультидисциплінарність цієї наукової сфери.
Щодо публікацій, то в нещодавно опублікованій збірці документів і матеріалів під назвою "Аналіз державної політики в Україні: навчальна дисципліна, сфера професійної діяльності, галузь прикладних досліджень" [20] зібрано оглядові й аналітичні матеріали, що стосуються історії розвитку, сьогоднішнього стану і перспектив становлення аналізу політики в Україні. Загалом же в Україні праць з аналізу політики опубліковано "напевне, найбільше серед країн СНД чи навіть Центрально-Східної Європи" [9, с. 8]. Серед вітчизняних дослідників аналізу державної політики варто назвати таких науковців: Т.Брус, О.Валевський, О.Дем'янчук, О.Кілієвич, О.Кучеренко, В.Ребкало, В.Романов, О.Рудік. У сфері аналізу політики також активно працює Міжнародний центр перспективних досліджень і свій освітньо-дослідний напрям "торує" "Києво-Могилянська Академія". Актуальним для сьогодення є заключні етапи дискусії серед фахівців щодо термінології у сфері аналізу політики для остаточного унормування.
Завданням статті є з'ясування значення раціоналізму як узагальнюючої категорії, методу дослідження й наукового підходу (своєрідний ремікс раціоналізму як наукових підходів) в аналізі політики. Наскільки раціональною є політика і чи оптимально-доцільним є застосування раціональних методів в аналізі політики.
Про раціоналізм та ірраціоналізм в аналізі політики написано велику кількість праць, тому матеріал цієї статті є своєрідним доповненням до уже опублікованого і покликаний стимулювати обговорення питань.
Раціоналізм як основна аналізу політики досить довго домінував у суспільній свідомості, але зважаючи на те, що технології вдосконалення процесу прийняття рішень щодо політики і методологія використання моделей аналізу вдосконалювалися одночасно і тому окрім перешкод для повнораціональної державної політики [9, с. 282-283] також існують жорсткі обмеження використання раціоналізму в аналітичній роботі реального процесу прийняття державно-політичних рішень. Виокремимо ці обмеження:
" абсолютне інформаційне перевантаження сучасного процесу політики;
" переважне використання аналізу для підтвердження й узаконення ухвалених рішень (аналіз для політики) ніж для раціонального вибору між альтернативами. Тобто виробники рішень спочатку вибирають рішення, а потім обґрунтовують аналітичними матеріалами для виправдання цього вибору;
" політизація аналізу політики. Точка зору, що аналіз може бути абсолютно нейтральним є міфом;
" відсутність у аналітиків політики сили впливу: аналітики-експерти не мають дієво-ефективного впливу на дії політичних і бюрократичних сил;
" потенційна ефективність аналізу політики виявляється у визначенні проблеми й виробленні альтернатив і неефективно дієздатна в упровадженні політики.
Практика застосування раціональної моделі [9, с. 276-283] спонукає до критичного оцінювання дієздатності аналізу політики як установленої послідовності етапів. Перешкоди і обмеження раціональної моделі прийняття рішень та концептуалізація аналізу спонукають до пошуку інших (від повного заперечення до еклектичних технологій) підходів до раціональності й аналізу політики.
Домінуюча протягом років парадигма вирішення суспільних проблем ґрунтувалася на позитивізмі та була за суттю раціональною. Раціоналізм як основа структури дослідження містить методи: аналіз вигід-витрат, операційне дослідження, системний аналіз та інші. Однак при цьому слід наголосити, що всередині цієї парадигми існує значна кількість суперечностей і розбіжностей порівняно з "класичним" підходом. Адже загалом щирі прихильники раціональності фактично працюють у межах обмеженої раціональності (більш докладно про раціональність вибору політики [9, с. 446-450]) і, усвідомлюючи цю природну обмеженість, вони наполягають на існуванні можливості зробити процес прийняття державно-політичних рішень найраціональнішим, тобто "кращим". Особливо це стосується прихильників економічної політики чи окремих галузей політики [8; 3; 4; 5]. Однак модель аналізу політики як основа раціоналізації процесу прийняття рішень не має достатнього підтвердження практикою вирішення суспільних проблем і особливо це стосується України. Як свідчить вітчизняний досвід аналізу політики, насправді інформація, факти, аналітичні матеріали (підґрунтя раціональності) тощо є основою для політичних аргументів у відповідному напрямі політики. Аналіз ніколи не "заміщує" політику чи антиполітику, а лише підкріплює процес політики та залежить від нього. Отже, аналіз політики як результат фактично є не порадою аналітика-експерта щодо альтернативи політики, а своєрідним переконанням й аргументацією політиків. Доречними є слова Дж.Маджоуна "Тоді як політики лише занадто добре знають, то суспільствознавці часто забувають, що державна політика зроблена мовою. В писемній чи усній формі арґумент є центральним на всіх стадіях процесу політики" [16].
Не заперечуючи повністю раціональність як основу аналізу політики, зазначимо, що обмеження й перешкоди повнораціональній політиці суперечать загальновживаному твердженню, що аналіз політики є позитивістськи спрямованим і здатним вдосконалювати процес прийняття рішень. Загалом, зважаючи на взаємопереплетення і взаємовплив, чітко розмежувати аргументацію й переконання від раціональності практично неможливо й тому доцільно виділити п'ять основних підходів до раціоналізму в аналізі політики:
" критичні раціоналісти;
" реалісти політики;
" прихильники формальних спорів щодо процедури;
" критичні теоретики;
" прихильники державного управління.
Отже, зважаючи на обмеження обсягу статті розглянемо окремі з них докладніше.
Критичні раціоналісти у своїй роботі спираються на критику раціонального підходу в аналізі політики і пропонують модифіковані моделі основою яких є акцентування на недоліках раціональності й пропонування "усередненого" курсу політики. Найвідомішими дослідниками, що обстоювали цей підхід, можемо назвати A.Етзіоні (A.Etzioni) [11], Ч.Ліндблома (С.Lindblom) [15] та інших. Тобто критичні раціоналісти відкидають інкрементальну (нарощувальну) модель [9, с. 284-291] і пропонують альтернативний інкременталізм й раціональний підхід. Багато ідей A.Етзіоні заслуговує на більш докладне ознайомлення та характеристику, і доцільно починати з роботи "Активне суспільство" [11].
Ідея "змішаного сканування", як вважав A.Етзіоні, є
Loading...

 
 

Цікаве