WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Державне управління у сфері економіки - Курсова робота

Державне управління у сфері економіки - Курсова робота

і об'єктом управління немає проміжних ланок. Управління, яке не має безпосереднього характеру, перетворюється на регулювання. Виокремлюються наступні характерні ознаки державного регулювання відносин в аграрній сфері: йому притаманний державно-правовий характер регулювання; в ньому виявляється внутрішня функція держави; його змістом є : підтримка у визначеному режимі грошово-фінансової системи; регулювання витрат держави і життєвого рівня населення; регулювання соціальної інфраструктури; регулювання зовнішньоекономічних зв'язків; регулювання на макрорівніструктури виробництва; розробка організаційно-економічних заходів для охорони навколишнього середовища і т. ін.
Державне регулювання має на меті досягнення сільським господарством максимальної ефективності для задоволення попиту населення в продуктах харчування, сировині і продовольстві рослинного і тваринного походження. Задачею державного регулювання є координація і розвиток міжгалузевих і внутрішньогалузевих зв'язків.
Вищесказане дає підставу визначити державне регулювання як економіко-правові заходи, спрямовані на встановлення ринкових відносин, роздержавлення, приватизацію, підприємництво, розвиток села і різних форм господарювання, з метою поліпшення організації виробництва і доведення до споживача продукції сільського господарства .
Суб'єктами державного управління агропромисловим комплексом виступають органи державного управління, які здійснюють державно-правове регулювання сільським господарством, забезпечують додержання аграрного законодавства, управління підлеглими структурами, а також органи сільськогосподарських інспекцій і контролю за діяльністю сільськогосподарських товаровиробників.
Об'єктами державно-правового регулювання виступають матеріальні засоби і форми ведення сільськогосподарського виробництва1. До головних з них необхідно віднести: землі сільськогосподарського призначення, які виступають як головний засіб сільськогосподарського виробництва і як просторово-операційний базис; усі галузі і підгалузі сільськогосподарського виробництва (рослинництво, тваринництво, садівництво, городництво); відносини ветеринарного обслуговування сільськогосподарських товаровиробників і громадян-власників худоби і птиці.
У порядку державно-правового регулювання агропромислового комплексу приймаються і застосовуються відповідні законодавчі акти: "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" в редакції Закону від 15 травня 1992 р. , "Про колективне сільськогосподарське підприємство" від 14 лютого 1992 р. , "Про сільськогосподарську кооперацію" від 17 липня 1997 р. , Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. та ін.
Перехід України до ринкової економіки передбачає: формування системи економічних інститутів державного управління, розробку й узгодження стратегії економічної, соціальної і науково-технічної політики, зміцнення умов функціонування ринкових відносин, регулювання пропозицій та попиту на товари, перерозподіл доходів населення і суб'єктів господарювання, стимулювання виробництва нової продукції, бюджетного фінансування регіональної політики, збереження навколишньої природного середовища. З метою досягнення вказаних завдань концепція Національної програми відродження села на 1995-2005 роки вимагає: проведення аграрної реформи; створення економічного механізму ринкового типу; формування багатогалузевої виробничої сфери села на сучасній технологічній основі; удосконалення структури виробництва в агропромисловому комплексі; відновлення родючості землі; раціонального використання природних ресурсів; розроблення системи законодавчих і нормативних актів; відпрацювання державної структури управління розвитком села, виходячи з міжгалузевого характеру проблем, та ін.
У цьому зв'язку можна говорити про наявність відповідних принципів державного регулювання сільського господарства, що, як правило, відображені у діючій правовій системі: одні з них безпосередньо зафіксовані в правовій нормі; інші необхідно виводити із загального напрямку правового регулювання взаємин суб'єктів; треті закріплені в локальному законодавстві; четверті, хоча і не знайшли конкретного відображення в законодавстві, але є ідеями, що проходять через систему законів і норм.
Одним із таких принципів є створення рівних умов для розвитку усіх форм власності. Законодавством закріплюється як рівність суб'єктів права власності, так і паритет форм господарювання, організованих на базі різних форм власності.
Усі суб'єкти сільськогосподарського виробництва вправі здійснювати різні види виробничої діяльності для одержання прибутку, що формує принцип волі підприємницької діяльності. Однак воля підприємницької діяльності передбачає не тільки незалежну практичну реалізацію цілей сільськогосподарських товаровиробників, але й установлення визначених прав і обов'язків цих виробників, а також визначення статусу органів влади і управління у сфері сільськогосподарської діяльності.
Крім зазначених, велике значення мають принципи законності, принцип сполучення галузевого і територіального розвитку, принцип єднання і диференціації в підході до суб'єктів сільськогосподарської діяльності, принцип взаємодії і взаємоузгодження діяльності всіх підприємств агропромислового комплексу, принцип досягнення кінцевих результатів у сільськогосподарському виробництві. Необхідно пам'ятати, що вищенаведені принципи не є вичерпними у зв'язку з розвитком як аграрного сектора економіки в цілому, так і самої системи державного регулювання сільського господарства, зокрема.
4.4. Основи управління транспортом та дорожнім господарством
Специфіка управління цією сферою економіки пов'язана не тільки з її значимістю для розвитку економіки України.
Централізовану систему управління підприємствами транспорту загального користування (морським, річковим, залізничним, авіаційним, трубопровідним), тому ст. 5 Закону України "Про транспорт" передбачає, що відносини підприємств транспорту загального користування з центральними та місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування будуються тільки на основі податків, податкових пільг, встановлених нормативів та інших економічних засобів відповідно до чинного законодавства України .
Втручання у господарську діяльність підприємств транспорту, відволікання їх експлуатаційного персоналу на інші роботи місцевими органами влади і самоврядування не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України;
по друге-підвищені вимоги до дисципліни співробітників транспортної системи, які передбачені у статутах або у окремих положеннях;
по трете - існування особливої системи контролю за додержанням правил, норм і стандартів, які регламентують діяльність транспортних підприємств та установ;
по четверте - існування у транспортних підприємств та органів управління транспортом повноважень на застосування
Loading...

 
 

Цікаве