WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Державне управління у сфері економіки - Курсова робота

Державне управління у сфері економіки - Курсова робота

такі:
забезпечити справедливість оподаткування;
сприяти оптимальному обмеженню суми податків, що стягуються з підприємств, без різкого зменшеннядоходної частини бюджету;
активізувати виробництво товарів народного споживання за допомогою економічних важелів;
забезпечити раціональне природокористування;
забезпечити соціальний захист населення;
забезпечити збалансованість всіх галузей господарського комплексу;
забезпечити підвищення рівня зайнятості населення;
стимулювати розвиток ресурсо- та енергозберігаючих виробництв;
захищати економічні інтереси української економіки, вітчизняного товаровиробника;
заохочувати конкуренцію;
обмежувати монополізм;
сприяти задоволенню першочергових потреб населення у товарах і послугах;
створити розгалужену інфраструктуру тощо .
Функції можна визначити як основні напрямки діяльності суб'єкту, здійснення яких дозволяє досягти мети діяльності.
Необхідність розв'язання, вирішення цих завдань обумовлюється такими чинниками:
необхідністю надзвичайних заходів, спрямованих на фінансове оздоровлення господарства;
необхідністю адаптації економіки та системи управління;
необхідністю проведення активної соціальної політики з метою
пом'якшення економічних наслідків зміни системи господарювання;
необхідністю проведення структурної політики;
необхідністю проведення антимонопольної політики.
Зокрема, серйозну стурбованість викликає недостатня захищеність прав людини в умовах переходу до ринку, необхідність певної адаптації значного прошарку населення (пенсіонерів, працівників невисокої кваліфікації тощо).
В цілому можна зробити висновок, що переважна більшість фахівців вважає втручання держави у ринкові відносини необхідним і виправданим - якщо мова йде про розумні межі .
Разом із тим не можна ігнорувати й ту обставину, що надто активніше й тривале втручання держави в економіку може бути шкідливим. Особливо, якщо таке втручання є багаторічною, стійкою традицією і ґрунтується на монополії державного управління. Крім того, треба враховувати, що потрібно поступово звужувати сфери адміністративно-правового регулювання економічних відносин та змінювати форми державного впливу на зв'язки суб'єктів, що господарюють .
Виходячи з цього, слід звернути увагу на таке явище, як монополізм державного управління.
В літературі неодноразово зазначалося, що умовою створення та функціонування ринку є подолання монополізму виробників, передумовою чого, в свою чергу, є конкуренція, економічне змагання .
Із цим, безумовно, слід погодитись. Разом із тим, крім монополізму виробників, за системи господарства, яка ґрунтувалась на державній власності на засоби виробництва і відповідно до цього - на монопольній системі управління виробництвом, розподілу та перерозподілу матеріальних благ, виникає монополізм особливого ґатунку - монополізм на управління або монополізм державного управління економікою.
Цікаво, що цей особливий вид монополізму породив і особливий вид конкуренції. Це не конкуренція між товаровиробниками за те, щоб виробити товарів більше і кращої якості, а конкуренція між відомствами за капітальні вкладення, за додаткові кошти і фонди. В умовах державної монополії на організацію управління, планування тощо підприємства-виробники змагаються не за покупця на товари та послуги, а зате, щоб органами державного управління було встановлено невисокий план, а також високі ціни, котрі дозволяють за мінімальної виробничої та комерційної активності виконати поставлене завдання. Внаслідок такої конкуренції між виробниками, виникає ще один протиприродний вид конкуренції, характерний для ситуації, коли "ринок" працює не на споживача, а на виробника. Це - конкуренція між покупцями товару, продукції та між споживачами послуг .
Безумовно, такий вид "конкуренції" не може вважатися нормальним.
Спроби подолати монополізм управління економікою або у всякому разі пом'якшити його негативні наслідки в історії Радянської держави здійснювались неодноразово, причому не лише в періоди "реформації", але й у так звані, "застойні часи".
Зокрема, неодноразово мова йшла про необхідність розширення прав господарюючих суб'єктів. Для того, щоб пом'якшити централізацію управління (тобто, фактично хоч трохи зменшити чи подрібнити монопольні засади у цій сфері), свого часу були створені господарські системи.
Однак, саме по собі включення управлінського апарату до складу господарських систем практично нічого не дало, хіба що діяльність органів управління систем почали зараховувати до виробничо-господарської.
Вказана проблема загострювалась тим, що монополізм державного управління, поєднаний з делегуванням державою тих чи інших повноважень певним державним органам, сполучався з колізією "вузьковідомчих" та "місницьких" інтересів, які не міг подолати і "політичний підхід" до вирішення господарських питань.
У середині 80-х років відбувався пошук шляхів виходу з ситуації, що склалась, але слід зазначити, що й широкомасштабний економічний експеримент , і введення "повного господарського розрахунку і ряд заходів, спрямованих на підвищення якості продукції , й удосконалення структури управління, і спроба сполучити централізоване управління з розширенням самоуправління не дали бажаного результату.
Успадкована політична система, сам тип управління робили неможливими кардинальні реформи щодо подолання старих засад діяльності держави у цій сфері. Не справдились суспільні очікування від державного управління та реформ у цій сфері, що обумовлювалося недостатньою послідовністю заходів, які вживались. Прикладом таких недостатньо завершених кроків може бути, наприклад, Закон СРСР про державне підприємство (об'єднання) 1987 року, на який покладалось чимало надій, але який так і не вчинив помітного впливу на правове становище підприємств.
Чинник цих невдач, на наш погляд, в тому, що при збереженні центральних органів державного управління економікою (чи то в масштабах СРСР, як то було раніше, чи то в масштабах України або навіть в масштабах окремих регіонів чи окремих галузей) зберігається монополія управління. Причому ця монополія зберігається незалежно від того, чи реалізуються владні повноваження безпосередньо міністерством, чи вони делеговані органу міністерства, відомства певного регіонального рівня.
На нашу думку, подолання монополізму державного управління має відбуватися у двох напрямках. Один із них пов'язаний з плюралізмом суб'єктів підприємницької діяльності, розширенням реальних прав державних підприємств, створенням рівних умов для підприємств (підприємців) усіх форм власності . Причому, якщо державні підприємства потребують реального розширення прав, то для недержавних підприємств необхідності в цьому немає, оскільки вони від початку мають бути вільні у визначенні кола своїх прав в межах чинного законодавства.
Отже, йдеться про забезпечення
Loading...

 
 

Цікаве