WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Лізинг - Реферат

Лізинг - Реферат

правильним надавати фінансові пільги лізинговим компаніям, які займаються перспективним фінансуванням і таким чином можуть сприяти розвитку малого і середнього бізнесу країни.
Аналізуючи законодавчу базу лізингу в Україні слід зазначити, що такий видбізнесу розпочав визначний етап свого формування як нової форми фінансування практично на початку 1998 р. із прийняттям Закону України "Про лізинг". До цього періоду існування лізингу як різновиду орендних операцій регламентувалося законами "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про господарські товариства", "Про підприємства в Україні".
Уперше лізинг як новий вид послуг був згаданий в п. 9 першої частини ст. З Закону України "Про банки та банківську діяльність", де банкам дозволялося здійснювати "придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх у лізинг". Оскільки головним завданням банку як лізингодавця є фінансування угод, то у Положенні Національного банку України "Про кредитування" № 246 від 28.09.95 р., лізинг розглядається як форма майнового кредиту.
Зрозуміло, що термін лізингу у вищезазначених документах зазвичай ототожнювався з поняттям, яке було широковживаним
зрозумілим у той час - орендою, а це породжувало значне коло питань та викликало непорозуміння на законодавчому рівні.
Сьогодні Закон України "Про лізинг" слід розглядати у комплексі із законами "Про банки та банківську діяльність", "Про інвестиційну діяльність", "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість".
У Законі України "Про лізинг" сформульовані визначення лізингу (ст. 1), фінансового та оперативного лізингу (ст. 4), котрі заміняють неточні їх формулювання у Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Згідно з чинним Законом "Про лізинг" (ст. 6) договір лізингу можна укладати у формі як тристоронньої (між усіма основними суб'єктами лізингу), так і двосторонньої (між лізингодавцем і лізингоотримувачем) угоди.
У ст. 7-18 фактично розглядається зміст угоди лізингу. При цьому права та обов'язки сторін у процесі роботи над Законом були розширені з урахуванням положень нового Цивільного кодексу України.
Майно, передане за угодою фінансового лізингу, зараховується на баланс лізингоотримувача, а за угодою оперативного лізингу - залишається на балансі лізингодавця (ст. 9).
Об'єкт лізингу протягом усього терміну дії лізингової угоди є власністю лізингодавця. Право власності на об'єкти фінансового лізингу придбавається лізингоотримувачем лише після виплати вартості об'єкта лізингу. При банкрутстві лізингоотримувача, арешті чи конфіскації його майна об'єкт лізингу відокремлюється від загального майна лізингоотримувача та підлягає поверненню лізингодавцеві.
Закон розглядає також питання бухгалтерського обліку та звітності відносно лізингових операцій, порядку виплати мита, податку на додану вартість та акцизного збору при імпортуванні об'єкта лізингу, реєстрації угоди лізингу (ст. 19-21).
Важливо, що заключними положеннями (ст. 22) визначено: раніше прийняті закони та нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечать цьому Закону.
У цілому Закон відповідає сучасним поглядам на визначення та регулювання лізингового бізнесу. Він не суперечить положенням Конвенції з міжнародного фінансового лізингу, що дозволяє українським лізинговим компаніям і підприємствам брати участь у міжнародній лізинговій інтеграції.
Разом з тим, прийнятий текст Закону України "Про лізинг" має ряд суттєвих недоліків. Одним із них є те, що наведене в ст. 1 визначення лізингу не пояснює, яке саме власне майно лізингодавець може віддати у лізинг, що породжує певні ілюзії. На нашу думку слід було б конкретизувати: "...власне майно, яке придбане для цілей лізингу раніше". До того, можливість передачі у лізинг лише майна, що відноситься до основних фондів (ст. 2), обмежує перелік об'єктів лізингу та не відповідає світовій практиці лізингу, згідно з якою об'єктами лізингу виступають і майнові комплекси підприємств, і майнові права та інші нематеріальні активи.
Визначення лізингодавця як суб'єкта підприємницької діяльності (ст. 3) виключає можливість для державних органів бути лізингодавцями на неприбуткових основах. На жаль, у Законі нічого не сказано про основи та особливості діяльності лізингових компаній. Недостатнім через практичні вимоги є визначення в ст. 4 двох видів (фінансовий та оперативний) та трьох форм (пайовий, міжнародний та лізинг з поверненням) лізингу. З відомих близько 40 видів лізингових операцій слід було б виділити прямий та непрямий лізинг, про які йде мова у проекті нового Цивільного кодексу України, розповсюджений у світі розподільчий лізинг, компенсаційний та змішаний лізинг, що відрізняються формою лізингових платежів, внутрішній лізинг, який є доповненням до названого у Законі міжнародного лізингу, та ін. Крім того, незадовільним є розмежування у ст. 4 понять фінансового та оперативного лізингу. Встановлений термін контракту фінансового лізингу (що "не повинен бути меншим за строк, за який амортизується 60 % вартості об'єкта лізингу" - ст. 4.1) штучно подовжує термін лізингового контракту та збільшує вартість лізингу для лізингоотримувача.
Ст. 16 п. 2.1 констатує, що лізингові платежі включають "суму, яка відшкодовує при кожному лізинговому платежі частину вартості об'єкта лізингу, котра амортизується за термін, за який вноситься платіж". Тобто мінімальний лізинговий платіж не повинен бути меншим за амортизаційні відрахування за певний період, але це, у свою чергу, робить неможливим графік платежів з відстрочкою платежу або пільговим періодом.
Ст. 16 визначила як одну з обов'язкових складових лізингового платежу відшкодування вартості об'єкта лізингу в розмірі амортизаційних відрахувань за період платежу. Така жорстка прив'язка до амортизаційних відрахувань суперечить продекларованому в цій самій статті визначенню розміру платежу за угодою сторін та не забезпечує гнучкості лізингових платежів, що завжди було одним із переваг лізингу.
Із ст. 18 "Амортизаційні відрахування" в процесі доопрацювання Закону був вилучений конкретний розмір максимально можливого коефіцієнта прискорення амортизації - 2. У той час як у сусідніх державах дозволяється прискорена амортизація з коефіцієнтом 3.
Сьогодні прискорена амортизація в Україні регулюється п. 6.2 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" способом, що не відповідає вимогам амортизації лізингу.
Відповідно до ст. 8 п. 6.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" для першої групи встановлено норми амортизації 5 %, для другої групи - 25 %, для третьої - 15% на рік. Для основних фондів першої та другої груп прискорена амортизація не передбачається.
Слід зауважити, що згідно зі ст. 22.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у 1997-1998 рр. норми амортизації застосовувалися зі спадним коефіцієнтом 0,7 та 0,6
Loading...

 
 

Цікаве