WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Сучасна аграрна політика української держави - Курсова робота

Сучасна аграрна політика української держави - Курсова робота

Існувало право руське, волоське, німецьке, шляхетсько-польське. Правовий статус селян в селах залежав від того, яке право в нихбуло діючим.
Селянство було поділено на три категорії - смерди, невільники, напіввільні (закупи). Вільні селяни мали власні землі 7,с.136-139 .
Слід зазначити, що землевласники у Великому князівстві Литовському розпоряджалися своєю власністю на землю, а при цьому змушені були чітко дотримуватися вимог актів литовських князів - "привілеїв" (наприклад, Городельський привілей 1413 р. (п.4) чітко окреслює права землевласників) 7,с.136-139 .
Перший Литовський Статут 1529 року містив окрему главу, яка стосувалась земельних відносин - "О права земские, о границах и о межах, о копах".
У ХVІ ст. під впливом польського права відбувається еволюція права землеволодіння селян. Селянську землю вважають належною державі або панамшляхті. Прагнення держави уніфікувати й обмежити розмір дворищенського землеволодіння, збільшити тягло селян викликало видання 1557 р. "Устави на волоки". Було визначено розмір волоки.
Залежно від повинностей селяни селіни поділялися на три категорії:
- тяглі селяни;
- ремісники і службові селяни;
- чиншові селяни або данники.
"Устава на волоки" поділили усі землі на категорії, в залежності від їх родючості.
Особливістю цього акта можна назвати те, що він регулював не тільки земельні відносини, а й пов'язані з ними трудові (встановлюється тривалість робочого дня та відпочинку (арт.22)).
Отже, як висновок можна підкреслити, що в період Литовської держави сільське господарство було досить розвинутим, але все це було результатом поневолення селянства.
В період національно-визвольної війни 1648-1654 рр., основними джерелами права, які регулювали земельні відносини були правові звичаї, а також продовжував діяти Статут Великого князівства Литовського 1588 р. Крім того, значного значення набули гетьманські універсали 8,с.83 .
За Березневими статтями в Україні продовжувала діяти попередня правова система. Велику роль виконувало звичаєве право.
В цей час було зроблено спробу кодифікації права. Внаслідок цього 1743 р. з'явився збірник "Права за якими судиться малоросійський народ".
Згідно цього акту відбулися суттєві зміни в інституті права власності на землю та в інших тісно пов'язаних з ними відносинах.
Збереглися способи набуття землеволодінь - спадкування, дарування, обмін, купівля-продаж, освоєння нових земель.
З правового боку всі земельні володіння поділялися на два види - вотчина і держання. Вотчини були у повній власності і могли вільно відчужуватися. Держання були тимчасовими володіннями 8,с.85-89 .
У Запорізькій Січі була тільки колективна власність на землю, а остання надавалася в користування за жеребкуванням.
Крім хліборобства, на Січі значного розвитку набуло і скотарство.
За словами І. Будзиловича та А. Юрченка, в період Запорізької Січі в деяких випадках дозволялася оренда землі 9,с.63-67 . А з часом починається формуватися інститут приватної власності на землю.
У ХVІІІ столітті становище селян значно погіршилося, внаслідок прийняття таких актів: Універсал гетьмана К. Розумовського 1760 р. і указ Катерини ІІ 1783 р., якими було остаточно закріпачено селян.
Отже, як видно з вище сказаного, правове регулювання земельних і пов'язаних з ними відносин має значний вплив на розвиток сільського господарства.
Сільське господарство з найдавніших часів відігравало важливу роль, оскільки українські землі володіють великою родючістю. Тому приділялася значна увага регулюванню цих відносин.
Потрібно також зазначити, що крім земельних відносин регулювалися також майнові та трудові відносини (наприклад "Устава на волоки" 1557 року). Трудові відносини селян були менш врегульованими. Зв'язок цих відносин зображується, зокрема, у "займанщині" 10,с.141-149 .
В пам'ятках українського права з являється врахування того, що сільськогосподарське виробництво залежить від природно-кліматичних умов (наприклад, в "Уставі на волоки" 1557 р.).
Отже, досвід правового регулювання в минулому є актуальним для сьогодення. Це набуває великого значення у зв'язку з проведенням земельної та аграрної реформи в Україні. Адже історичний досвід правового регулювання суспільних відносин у сфері сільського господарства дає змогу оцінити майбутню ефективність сучасних реформ 10,с.141-149 .
Для найкращого проведення таких реформ, необхідно дослідити пам'ятки українського права, що регулювали суспільні відносини у сфері сільського господарства. Важливим є питання ефективності їх правового регулювання та соціально-економічних наслідків перетворень та реформ, які відбувалися на Україні з метою вироблення практичних рекомендацій щодо законодавчого забезпечення аграрної реформи в Україні.
1.2
сучасна аграрна політика української держави спрямована на реформування суспільних відносин в аграрному секторі економіки. Аграрна реформа - це передбачена нормативно-правовими актами, система економічних, організаційних, правових, соціальних та інших заходів, спрямованих на створення множинності форм власності на землю та множинності форм господарювання на ній, з метою підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва.
Слід також зазначити, що здійснення аграрної реформи неможливо без належного правового забезпечення. З'ясування суті, структури та особливостей аграрного законодавства дасть змогу виявити тенденції його розвитку та вплив на реформування аграрних відносин.
В юридичній літературі поняття "законодавство" досліджується багатьма авторами. Цей термін вживається поряд з іншими поняттями, такими як "закони", "законодавчі акти", "акти законодавства", причому нерідко вони вживаються як синоніми. Це призводить до прогалин у законодавчому регулюванні.
У творах знаного теоретика права Б. Кістяківського зустрічаємо розуміння законодавства як найважливішої функції, яка у правовій державі "цілковито підпорядкована народному представництву" 11,с.250 . Але таке трактування є недоцільним, оскільки утотожнюється процес діяльності і безпосередній результат цього процесу.
Крім того, законодавство розуміють як сукупність усіх чинних нормативно-правових актів у державі. Інші автори подають поняття "законодавство" як сукупність нормативно-правових актів найвищої юридичної сили у державі, що приймаються найвищим представницьким органом або референдумом 12,с.173 . Також пропонується таке визначення законодавства як сукупність нормативно-правових актів вищої юридичної сили у державі, якими є закони як результат безпосереднього волевиявлення народу (референдуму) або його представницького органу (Верховної Ради), а також численні міжнародні договори, згода на обв'язковість яких надана Верховною Радою України 13,с.3 .
Аграрне законодавство України більшість вчених визначають як комплексну,
Loading...

 
 

Цікаве