WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Шляхи врегулювання конфліктів між місцевими органами влади та органами місцевого самоврядування (пошукова робота) - Реферат

Шляхи врегулювання конфліктів між місцевими органами влади та органами місцевого самоврядування (пошукова робота) - Реферат


Пошукова робота
Шляхи врегулювання конфліктів між місцевими органами влади та органами місцевого самоврядування
Специфіка стосунків між різними рівнями влади в Україні будується відповідно до положень, затверджених Конституцією України. Так, ч. 1 ст. 133 встановлює, "що систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села".
Як правило, скрізь і завжди державна влада реалізується у двох основних напрямках - управління процесами (економічними, політичними, соціальними, культурними тощо) та управління територіями. Якість загального державного управління значною мірою залежить від досконалості й ефективності територіального управління, від його концепцій, закладених схем, структури, механізмів здійснення.
На жаль, в Україні залишились інституйованими механізми керування державою ззовні в таких територіальних утвореннях, як автономна республіка чи область. Такий спадок нам залишився від російської та радянської імперій, який був корисний І зручний для метрополії. Для сучасної України соціальним був би новий адміністративний поділ територій за принципами природної (у широкому розумінні) єдності земель.
Але враховуючи конституційне визначення адміністративного устрою держави, можна збудувати схему ієрархії адміністративно-територіальних одиниць по вертикалі, яка виглядає таким чином: Україна - АР Крим - області - райони - міста - райони в містах - селища і села (рис. 5.1).
Відповідно до такої ієрархії мала б розглядатись І ієрархія органів влади. Однак із впровадженням в Україні принципу розподілу влад та становлення інституту місцевого самоврядування структура взаємовідносин між владами різного адміністративно-територіального рівня значно ускладнилась, оскільки сама природа влади на різних рівнях стала суттєво відрізнятись
З одного боку, у ст. 138 Конституції України зазначено, що "виконавчу владу в областях і районах, містах Києві і Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації". Також цією статтею Конституції передбачено, що "місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні органам
Рис. 5.1. Схема ієрархії адміністративно-територіального устрою України
Шляхи врегулювання конфліктів між місцевими органами влади та органами місцевого самоврядування
виконавчої влади вищого рівня". Звідси можна зробити висновок, що адміністративна Ієрархія державної виконавчої влади в Україні залежить від адміністративно-територіального устрою І зберігається тільки до рівня районів.
З Іншого боку, ст. 140 Конституції України встановлено, що територіальні громади села, селища і міста наділяються правом місцевого самоврядування, яке передбачає самостійне вирішення питань місцевого значення в межах Конституції і Законів України. Територіальні громади обирають представницькі органи, які своєю чергою формують власні виконавчі органи.
Враховуючи це, можна констатувати, що на первинному рівні адміністративно-територіального устрою України (крім міст Києва і Севастополя) встановлено класичне місцеве самоврядування. Що ж стосується рівнів районів і областей, то там поряд з органами державної виконавчої влади існують ще й органи місцевого самоврядування (районів і областей ради), що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст.
Підсумовуючи вищесказане, можна стверджувати, що в Україні наразі існують три рівні влади на чотирьох рівнях адміністративно-територіального устрою (рис. 5.2):
ў первинний рівень - рівень населених пунктів (сіл, селищ і міст): місцевою владою є місцеве самоврядування, представлене органами місцевого самоврядування, які формуються територіальною громадою і є автономними від державної виконавчої влади під час здійснення власних повноважень;
ў другий рівень - рівень районів та областей, на якому реальна місцева влада представлена районними та обласними державними адміністраціями. Поряд з державною виконавчою владою на цьому рівні існують обласні, районні ради, які не мають власних виконавчих органів і вирішують координуючі, представницькі та соціально-економічні і бюджетні функції;
ў третій рівень - це загальноукраїнський рівень з системою органів державної влади: законодавчої, виконавчої та судової (останню на схемі не показано). Із рис. 5.2 видно, яким саме чином формуються владні та представницькі органи державної влади та місцевого управління.
Шляхи врегулювання конфліктів між місцевими органами влади та органами місцевого самоврядування
Виходячи з такої структури різних рівнів влади, можна зрозуміти, що в реальному житті органи державної виконавчої влади і місцевого самоврядування мають на кожному рівні певну підпорядкованість структурам влади нижчого чи вищого рівня адміністративного устрою. Але такий висновок можна застосувати лише до органів державної виконавчої влади, де їхні відносини справді побудовані за принципами підпорядкованості і підконтрольності, а саме за схемою: район - область - держава. При цьому спори між районними державними адміністраціями вирішує обласна державна адміністрація, між обласними державними адміністраціями - Кабінет Міністрів України.
Підпорядкованість органів виконавчої влади - це поняття, яке характеризує, як правило, найвищу організаційну залежність органу нижчого рівня від органу вищого рівня. Водночас підпорядкованість може мати різні ступені повноти. А саме: повна підпорядкованість (підлеглість) передбачає наявність у вищого органу всіх або переважної більшості важелів керівного впливу, разом з вирішенням щодо підлеглого органу:
ў установчих питань;
ў визначення правового статусу;
ў кадрових питань;
ў здійснення контролюючих функцій;
ў отримання звітності,
ў застосування заходів відповідальності тощо.
Підпорядкованість може бути також частковою - коли в організаційних відносинах наявні лише деякі із зазначених важелів. Підконтрольність і підзвітність органів виконавчої влади - це такий стан організаційних відносин між органами виконавчої влади, за яким один орган має право перевіряти діяльність іншого, включаючи право скасовувати чи зупиняти дію його актів, а той зобов'язаний надавати необхідні можливості для таких перевірок і звітувати про свою діяльність. За змістом "підконтрольність" дещо ширша, ніж "підзвітність", оскільки завжди передбачає одержання інформацій та звітів. У свою чергу, підзвітність може застосовуватись окремо від здійснення в повному обсязі функцій контролю.
Що ж стосується органів місцевого самоврядування, то вони теж мають
Loading...

 
 

Цікаве