WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Інвестиційна діяльність в Івано-Франківській області та оцінка її результатів - Дипломна робота

Інвестиційна діяльність в Івано-Франківській області та оцінка її результатів - Дипломна робота

розмежування сфери інвестиційної та поточної діяльності. Не враховано цей принцип і в деяких положеннях діючого законодавства України. Незважаючи на те, що відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.4.25, суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій, не є об'єктом оподаткування, деякі інвестиційні операції переплітаються з поточною господарською діяльністю і підлягають оподаткуванню.
При встановленні інвестиційної політики у сфері господарювання необхідно враховувати фази інвестиційної діяльності. У процесі реалізації кожного інвестиційного проекту можна виділити три етапи, фази: передінвестиційну, інвестиційну і фазу контролю повернення вкладеного капіталу (рис. 1.5).
На передінвестиційній фазі здійснюється мотивація і визначення напрямів інвестиційної діяльності. Вона повинна бути узгоджена з обсягами та структурою фінансових ресурсів суб'єкта господарювання, які можуть бути вилучені з обороту і спрямовані на здійснення реальних інвестицій чи придбання на інвестиційному ринку фінансових активів.
Далі пропонується здійснити підбір найбільш вигідних варіантів інвестування, вибір певних інвестиційних проектів. Цей процес є досить складним і відповідальним. Необхідно обґрунтувати доцільність і прогнозну ефективність проекту, здійснити відповідні маркетингові дослідження, вивчити можливі інвестиційні ризики і забезпечити страхування інвестицій.
У світовій практиці існує кілька теорій, які дозволяють пов'язати можливі ризики і доходність інвестиційних проектів. Серед них слід виділити теорію портфеля, в основу якої покладено принцип зниження інвестиційного ризику за рахунок диверсифікації інвестицій. Суть теорії портфеля, розробленої американським вченим Г.Марковіцем, у тому, ще загальний ризик деякої комбінації інвестиційних проектів, що входять в інвестиційний портфель, завжди буде нижчим від суми індивідуальних ризиків кожного проекту. Пізніше даний науковий напрям був розвинутий, в результаті чого була розроблена модель, за якою з допомогою широкої диверсифікації, правильного підбору інвестиційних проектів при формуванні портфеля можна практично повністю уникнути несистематичних специфічних ризиків, притаманних конкретному об'єктові інвестування.
Рис. 1.5. Ринкова модель організації інвестиційної діяльності підприємства (фірми, компанії) [14].
Український ринок цінних паперів та інших інструментів фондового ринку перебуває на початковій стадії. Тому доцільно було б при розробленні вітчизняних теорій і правил вибору оптимальних варіантів інвестування більш широко застосовувати світову практику з питань формування інвестиційного портфеля.
Процес інвестування в структурі інвестиційної діяльності є найголовнішою, найвідповідальнішою фазою. Це стосується насамперед такої сфери реального інвестування, як капітальні вкладення. Якщо при фінансовому інвестуванні в цю фазу входить декілька процедур, пов'язаних з документальним оформленням інвестиції і перерахуванням коштів (передачею майна), то здійснення капітальних інвестицій охоплює широкий спектр підготовчих робіт: проектування, виділення земельної ділянки, визначення учасників реалізації проекту (забудовника, проектувальника, генпідрядної організації, субпідрядників), принципів організації матеріально-технічного забезпечення. До цього циклу належать також виконання будівельно-монтажних робіт, придбання машин і устаткування. Закінчується інвестиційна фаза введенням об'єктів в експлуатацію.
Деякі автори до сфери реального інвестування включають також приватизацію підприємств [14,с.67]. Якщо підходити до цього питання з загальнодержавної позиції, то дійсно, продаж об'єктів приватизації через аукціони, за конкурсами, їх викуп трудовими колективами в обмін на грошові кошти приносить певне нагромадження капіталу в Державному бюджеті. Однак, для об'єкту приватизації цей процес означає лише зміну власника, яка не призводить до нарощування економічного потенціалу приватизованих підприємств, чи оновлення його матеріально-технічної бази. Водночас зміна власника, передача державою корпоративних прав на майно новим власникам свідчить, по суті, що змінився інвестор. Для нових власників придбання корпоративних прав приватизованого підприємства такою є інвестицією, як і придбання акцій на ринку цінних паперів. Тому більш правомірно процес приватизації віднести до ринку фінансового інвестування, ніж до реальних інвестицій.
Розглядаючи фази інвестиційної діяльності, слід зупинитися ще на одному етапі, який повинен завершувати інвестиційний цикл - це контроль повернення капіталу на стадії експлуатації інвестиційних проектів. У світовій практиці дану фазу ще називають - після інвестиційним контролем або постаудитом.
В економічній літературі даний цикл рідко виділяють у самостійну фазу інвестиційної діяльності. Ця стадія інвестиційного процесу недостатньо вивчена і рідко використовується в практиці.
Практично не здійснюється післяінвестиційний контроль і аналіз фактичної ефективності проектів в нашій країні. Головна причина - неможливість вплинути на уже діючі інвестиційні проекти.
1.2. Законодавчо-нормативна база інвестиційної діяльності
Власна економіко-правова база України стосовно регулювання і юридичного захисту іноземних інвестицій фактично стала формуватися з прийняттям Верховною Радою 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України та проголошенням Акта незалежності України 24 серпня 1991 р. Одними з перших законодавчих актів у цьому напрямку були Закони України "Про захист іноземних інвестицій в Україні" від 10.09.91р. та "Про інвестиційну діяльність" від 18.09.91р. При цьому, по-перше, ставилося за мету почати формування власного правового поля в інвестиційному підприємництві, продекларувати юридичні державні гарантії захисту інвесторів (з метою забезпечення сприятливого та стабільного інвестиційного режиму), по-друге, законодавче врегулювати правові відносини, що виникали б між суб'єктамипідприємницької діяльності, з одного боку, і між ними й державою, - з другого. Тут гарантувалося неревізування іноземних інвестицій (крім випадків стихійних лих та інших надзвичайних обставин - при цьому сплачується ефективна й адекватна компенсація); перерахування прибутків та інших сум, отриманих на законних підставах, за кордон; розробка схеми податкового режиму на підставі податкового законодавства України.
13 березня 1992 р. прийнято Закон "Про іноземні інвестиції", що проіснував у правовому просторі трохи більше року (його дія була припинена згідно з Декретом Кабінету Міністрів від 20 травня 1993 р.). Дія цього закону поширювалася на підприємства, в яких частка іноземного інвестора становила не менше 20% оголошеного статутного капіталу, або не менше 100 тис. дол. США.[1]. Тут також встановлювалася норма незмінності умов захисту іноземних інвестицій протягом 10 років у разі, якщо спеціальне законодавство України в майбутньому змінюватиме їх, але вони були здійснені на момент дії умов даного закону. Закон зазначав дію національного режиму оподаткування для підприємств з іноземними інвестиціями, але звільняв їх від
Loading...

 
 

Цікаве