WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Держава загального добробуту в соціально орієнтованій ринковій економіці ФРН - Реферат

Держава загального добробуту в соціально орієнтованій ринковій економіці ФРН - Реферат

вони звертаються по платну чи безплатну допомогу до родичів, знайомих, нянь та ін.
Невелика експериментальна державна програма дошкільного виховання, яку ініціював уряд у 70-ті роки, зустріла дуже вороже ставлення з боку суспільства, що можна пояснити несприиняттям будь-яких ідей усуспільнення, що асоціюються, очевидно, з націонал-соціалізмом або НДР. Отже, матері дошкільнят мусять обирати кар'єру безплатної хатньої робітниці, у той час як їхнім чоловікам відводиться роль годувальника. Батьки, які відхиляються від цієї лінії поведінки, віддані на ласку несубсидованих і нерегульованих форм приватного догляду за дитиною. На жінках лежить також обов'язок догляду за старими та хронічно хворими родичами, за якими у 80 % випадків доглядають їхні дочки та невістки.
Отже, сімейна політика у ФРН сформувалася під впливом сильних антиколективістських почуттів. Вона зберігає традиційний поділ ролей у сім'ї, економічну залежність жінки від чоловіка, невтручання у справи родини з боку держави, що, однак, не заважає її пронаталістській спрямованості. Протягом останніх двох десятиріч жіночий рух намагався підірвати деякі елементи цієї ідеології, особливо щодо абортів, але боротьба за перетворення патріархального суспільства триває.
Охорона здоров'я
У ФРН немає загальнодержавної системи охорони здоров'я. По суті, організаційно і фінансово вона базується на принципах, закладених Бісмарком у 80-ті роки XX ст. і модернізованих на засадах соціально орієнтованої ринкової економіки. Отже, фонди медичного страхування, лікарі та методи лікування певною мірою не залежать від держави. Нині понад 90 % населення охоплено медичним страхуванням, з фондів якого фінансуються допомога по тимчасовій непрацездатності та оплата медичних послуг. Фонди медичного страхування формуються за однакової участі роботодавців і працівників. Порівняно невелику частину видатків покладено на державу (близько 14 %). Не охоплюються державним медичним страхуванням переважно високооплачувані працівники, заробітна плата яких перевищує встановлену законом межу обов'язкового страхування і які в такий спосіб уникають великих відрахувань до фондів державного медичного страхування. Для пацієнтів медичне обслуговування безплатне, а лікарі та лікарні отримують кошти із страхових фондів. Частка загальних видатків на охорону здоров'я (з державних і приватних фондів медичного страхування) у ВВП зросла з 4,7 % у 1960 р. до 8,1 % у 1984 р. і була вищою, ніж у середньому по країнах ОЕСР. Частка фондів державного медичного страхування у фінансуванні охорони здоров'я в 1984 р. становила 78,2 %, решта - це видатки з приватних страхових фондів, за виписування рецептів та деякі інші послуги, які повинні оплачувати застраховані, і пожертвування церкви й інших благодійних організацій.
Фінансова криза 70-х років змусила уряд шукати шляхи зменшення державних видатків на охорону здоров'я. У 1972 р. фонди медичного страхування законодавчо зобов'язувалися покривати кошти капіталовкладень у нові лікарні. Це призвело до значного підвищення страхового тарифу в 1987 р. (з 4,1 до 6,3 %). Підвищення видатків на охорону здоров'я пов'язане також з типовими для страхової медицини недоліками. Оскільки плата за пацієнта в лікарні береться не згідно з процедурами лікування, а поденно, лікарні намагаються якнайдовше тримати пацієнта в ліжку: середнє перебування в лікарні у ФРН найдовше серед західноєвропейських країн; адміністративний апарат фондів медичного страхування налічує 70 тис. чол.;
лікування в лікарні здійснюється навіть тоді, коли пацієнт міг би лікуватися амбулаторно; ліки в аптеках надзвичайно дорогі - приблизно на 70 % дорожче, ніж у середньому у країнах Європейського Союзу, і лікарі рідко призначають дешевші аналоги.
Намагаючись подолати тенденцію до невпинного зростання коштів на охорону здоров'я, якому не могло запобігти вкрай забюрократизоване керівництво державними страховими фондами, у 80-ті роки було законодавчо запроваджено перелік послуг, що мали оплачуватися безпосередньо пацієнтами, а не із страхових фондів. Ось чому такі сплати зросли більш як удвічі протягом 1977-1984 pp. Водночас було встановлено перелік ліків і недорогих пристроїв (таких як контактні лінзи, слухові апарати, інвалідні візки), які пацієнт міг би отримати безплатно.
Проте варто зазначити, що ці нововведення сприяли поглибленню соціальної диференціації. Адже в Німеччині існує понад 1100 страхових фондів, кожен з яких на свій розсуд може визначати рівень внесків і виплат (держава встановлює лише професійні або соціальні групи, на які поширюється обов'язкове страхування, структуру управління фондами та мінімальний відсоток внесків). Фонди організовані як за географічним, так і за професійним принципом, а тому можуть значно відрізнятися за складом своїх членів. Менш заможні обиратимуть дешевші фонди, які відповідно пропонують нижчу якість чи менший набір послуг; заможніші, які здатні платити вищі внески, користуватимуться послугами вищеоплачуваних, тобто теоретично кваліфікованіших лікарів тощо. У 70-ті роки ці розбіжності, особливо між регіональними фондами, які охоплювали близько половини населення, зменшилися під тиском державного регулювання, але внаслідок послаблення державного контролю та приватизації можуть відновитися.
Іншим недоліком німецької системи, що негативно позначається на стані здоров'я населення, є слабка профілактичної спрямованість. Не здійснюються епідеміологічні дослідження захворюваності та смертності за соціальним статусом. Пріоритет віддається лікуванню захворювань, що виникли, а відповідальність за профілактику цілком покладено на пацієнта. Комунальну та професійну гігієну відсунуто на другий план. Ось чому система охорони здоров'я ФРН відтворює соціальну нерівність, а такий показник, як дитяча смертність, ледве дорівнює середньому по країнах ОЕСР, хоча ВВП у Німеччині перевищує середній рівень.
Список використаної та рекомендованої літератури
1. Скуратівський В. А., Шевченко М. Ф. Соціальні системи і соціологічні методи їх дослідження. - К., 1998.
2. Сорокин П. А. Человек, цивилизация, общество. - М., 1972.
3. Соціальні пріоритети ринку праці: методологія, практика, шляхи забезпечення / За ред. С. І. Бандури. - К., 2001.
4. Социология II Г. В. Осипов и др. - М., 1997.
5. Соціологія: Навч. посіб. / За ред. С. О. Макаева. - К., 1999.
6. Старостенко Г. Новітні демографічні тенденції в Україні // Економіка України. - 1998. - № 5.
7. Стоян О. М. Соціальна політика держави та профспілки // Україна: утвердження незалежності держави (1999-2001 pp.). - К., 2001.
8. Стратегія подолання бідності // Соц. політика. - 2001. - № 149.
9. Супян В. Б. Американская экономика: новые реальности и приоритеты XXI века. - М., 2001.
10. Трощинсъкий В. П. Етнополітика держави // Україна: утвердження незалежності держави (1991-2001 pp.). - К., 2001.
11. Україна. Людський розвиток. Звіт 1995. - К., 1995.
12. Україна на порозі XXI століття: уроки реформ та стратегія розвитку // Матер, наук. конф. - К., 2001.
13. Україна: поступ у XXI сторіччя // Л. Д. Кучма. Націю звеличують великі цілі і діла. - К., 2000.
14. Яценко В., Вінер М. В епіцентрі пенсійної реформи - Латвія, Угорщина та Польща // Україна: аспекти праці. - 2000. - № 3.
Loading...

 
 

Цікаве