WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Історія розвитку соціального захисту до кінця XIX ст. - Реферат

Історія розвитку соціального захисту до кінця XIX ст. - Реферат

читати і писати, але для тих часів це була справа велика й важлива.
Щодо цього в Україні в XVI, а особливо в XVII ст. булодосягнуто певних успіхів. В описі Павла Алеппського, який з антіохійським патріархом Макарієм подорожував Україною до Москви в 1654 p., читаємо: "Починаючи з цього міста (Рашків на Дністрі. - Авт.) по всій землі козацькій, у кожному місті, у кожному селі для убогих, немічних і сиріт збудовано по краю чи всередині населеного місця будинки, в яких вони мають притулок". Ці примітивні братські притулки, де, зрозуміло, медичного догляду не було, у XVI ст. називали шпиталями (від лат. hospitalis - гостинний).
У 1522 р. при Онуфріївському монастирі братство влаштувало шпиталь, для якого отримувало значну матеріальну допомогу від московського царя Федора Івановича (1592 р.). У передмістях Львова при українських церквах було відкрито ще чотири невеликих шпиталі.
Братські шпиталі утримувалися коштами парафіян. У містах великі ремісничі цехи утримували власні шпиталі, менші об'єднувались і мали спільний шпиталь. У деяких містах шпиталі існували на гроші, отримувані за користування міськими вагами, за переїзд через мости, переправу поромом. Крім шпиталів, що утримувалися на громадські кошти, в Україні були шпиталі, існування яких забезпечувалося завдяки заповітам заможних осіб, які відписували для цього села, млини й навіть шинки.
Про кількість шпиталів в Україні в XVII-XVIII ст. можна дізнатися з відомостей ревізьких книг Лівобережної України архіву Малоросійської колегії. Так, у 1732 р. у Чернігівському полку налічувалось 118 шпиталів, Лубенському - 107, Миргородському - 29, Ніжинському - 138, Полтавському - 42, Переяславському - 52. Ці шпиталі мали опікувальну мету. Київське братство, яке було засновано в 1615 р., мало школу й шпиталь "для людей убогих, старих, уломних та духовних, яко і свецьких і людей рицерських", як зазначається в його засновній грамоті.
Коли Запорізька Січ стала місцем скупчення тисяч людей, коли після походів запорізьких козаків було багато поранених, частина з яких назавжди залишалася інвалідами, Січ змушена була збудувати власний шпиталь при Трахтемирівському монастирі над Дніпром. Завдяки великим коштам, які надавала Січ, цей монастир став одним з найвідоміших в Україні. Трахтемирівський монастир з козацьким шпиталем не раз грабували й руйнували, але Січ його швидко відбудовувала. Проте в 1678 р. поляки зруйнували його вщент і назавжди.
За постановою військової ради Запорізької Січі було вирішено створити шпиталь при Межигірському монастирі поблизу Києва. У 1680 р. кошовий Іван Сірко передав у підлеглість Межигірському монастиреві Самаро-Миколаївський Січовий монастир, розташований на острові між річками Самарою і Самарчиком. При цьому монастирі також був військовий шпиталь, як і при Лебединському поблизу Чигирина і Левківському поблизу Овруча. Монастирі охоче перебирали на себе піклування про запорізьких козаків, оскільки мали від цього матеріальний прибуток у вигляді коштовного оздоблення церков і великих внесків.
Під час визвольної війни Січ розподіляла своїх поранених та інвалідів в інші шпиталі при монастирях і церквах, виділяла на лікування і догляд певні кошти із загальновійськового скарбу. Лікували та доглядали хворих у шпиталях ченці.
Із загибеллю Січі шпиталь запорожців при Межигірському монастирі передбачалося перетворити на інвалідний громадський будинок. Проте останній було влаштовано в Кирилівському монастирі в Києві, а в Межигір'ї було відкрито військовий госпіталь. У 1787 р. у день наміченого відвідання Межигір'я царицею Катериною II шпиталь запорізьких козаків з невідомих причин згорів. Архів монастиря згорів ще раніше - у 1764 р. Цим і пояснюється, чому фактично нічого не відомо про організацію і роботу цього шпиталю.
Запровадження державної системи соціального захисту
За часів Катерини II згідно з "Приказом общественного призрения" (1775 p.) було створено народні школи, будинки для сиріт, лікарні, аптеки, богадільні, лепрозорії, божевільні, робітні будинки. Наприкінці XVIII ст. сформувалася державна структура соціальної допомоги населенню. У багатьох губерніях так само було запроваджено "приказы общественного призрения" з відповідними закладами підтримки та захисту населення, сформовано світське законодавство у сфері суспільної опіки і приватної благодійності. Почала розвиватися громадська благодійність. В Україні у 1812 р. було створено Харківське товариство благодійництва. У 1822-1824 pp. було складено атлас богоугодних закладів і запроваджено норми їх забезпечення ліжками тощо. Ініціаторами створення благодійних фондів були члени імператорської родини.
Інститути суспільної опіки існували в усіх цивілізованих країнах. Проте в XVIII-XIX ст. на Заході система соціального захисту формувалась на принципах індивідуалізму, свободи індивідууму й відповідальності за свої вчинки - панівної філософії того часу. Система соціального захисту на той час не запобігала нужді й не виводила з неї, надаючи лише мінімальну підтримку людям, які перебували у важкій життєвій ситуації. Наприкінці XIX ст. було зроблено перші спроби глибше зрозуміти причини соціального зла замість вивчення лише його зовнішніх проявів. Початок цьому поклав Ч. Бут, який керував дослідженням життя людей у Лондоні. Публікація доповіді вченого "Життя і праця людей у Лондоні" (17 томів, 1892-1903) мала далекосяжний ефект. За його висновками, майже третина лондонського населення жила в бідності.
Список використаної та рекомендованої літератури
1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. - К., 1996.
2. Державна програма зайнятості населення на 2001-2002 pp. Затв. Законом України від 7 березня 2002 р. // Уряд, кур'єр. - 2002. - 17 квіт.
3. Базилевич В. Д., Базилевич К. С. Страхова справа. - К., 1997.
4. Бакуменко В. Д. Формування державно-управлінських рішень: проблеми теорії, методології, практики. - К., 2000.
5. Баланда А. Л. Неформальна зайнятість як новітній фактор розвитку національного ринку праці України. - К., 1999.
6. Бідак В. Гуманістична складова соціальної політики в умовах економічних трансформацій // Україна: аспекти праці. - 2001. -№ 5.
7. Білянський С, Хахлюк А. Демографія - найголовніший чинник майбуття // Україна: аспекти праці. - 2001. - № 5.
8. Близнюк В. Оцінка регіональних ринків праці // Україна: аспекти праці. - 2000. - № 8.
9. Богиня Д. Стимули і антистимули розвитку трудового менталітету в сучасних умовах // Україна: аспекти праці. - 2001. - № 3.
10. Богиня Д. П., Грішнова О. А. Основи економічної праці: Навч. посіб. - К, 2002.
11. Борецька Н. П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. - Донецьк, 2001.
12. Вегера С Європейська соціальна хартія і Україна // Україна: аспекти праці.- 2001.-№7.
Loading...

 
 

Цікаве