WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Правове регулювання інвестиційної діяльності. Оцінювання ефективності інвестиційного проекту - Контрольна робота

Правове регулювання інвестиційної діяльності. Оцінювання ефективності інвестиційного проекту - Контрольна робота

своїх інвестицій з боку національних законів приймаючих держав. Оскільки ці закони постійно змінюються, в цілому зберігається нестабільністьправового регулювання захисту іноземних інвестицій. Тому на міжнародному рівні необхідно створити таку систему, за якої як приймаюча держава, так і інвестори будуть належним чином захищені.
Ще однією важливою проблемою міжнародно-правового регулювання іноземного інвестування, практичне вирішення якої на сьогодні значно ускладнене, є проблема виконання державою рішень міжнародного арбі-тражу з інвестиційних спорів. Вашінгтонська конвенція 1965 p. встановлює обов'язковий характер всіх арбітражних рішень, залишаючи національним законам учасників конвенції вирішення проблеми їх виконання Однак, оскільки законодавство багатьох країн визнає імунітет інших держав, в тому числі у відношенні до їх майна, то практично неможливо одній державі приймати такі рішення проти іншої держави.
Особливістю міжнародно-правового регулювання іноземного інвестування є те, що в міжнародних конвенціях відсутнє таке поняття, як "інвестиції", що пов'язано із нерівномірністю та непередбачуваністю роз-витку світових господарських відносин. Поняття "інвестиції" визначається, як правило, в національних законах держав, які потім можуть використовуватися у разі необхідності.
На сьогодні застосовуються дві основні системи нормативного регулювання угод з іноземними інвестиціями. По-перше, це норми, що діють у межах національних правових систем. По-друге, норми, що діють в межах системи міжнародного права. Вони містяться в двосторонніх та ба-гатосторонніх угодах і договорах. Із останніх, такими, що найчастіше застосовуються, є Вашінгтонська конвенція 1965 p. і Сеульська конвеція 1985 p.
В сфері інвестиційних угод наявність двох вказаних підходів необхідно розглядати як підтвердження волі сторін при укладенні контракту. Держава та громадяни інших держав, що укладають інвестиційні контракти, самі повинні приймати рішення щодо обрання системи норм, які регулюють їх взаємовідносини. Після цієї стадії не допускається відмова від виконання сторонами своїх зобов'язань з даного контракту, включаючи висування пре-тензій, що базуються на імунітеті держав.
В науці існує три погляди на вказану проблему.
Перший полягає в тому, що до контрактів, підписаних суб'єктами міжнародного публічного права та приватними особами, застосовується міжнародне право.
Другий виходить з того, що, оскільки приватні особи не є суб'єктами міжнародного публічного права, то в даному випадку національний закон повинен застосовуватися замість міжнародного публічного права.
І третій погляд передбачає, що для сприяння економічному розвитку держав не слід дотримуватись якоїсь однієї позиції. При цьому, виришення цього питання залежить від конкретних обов'язків сторін. Іншими словами, сторони самі повинні вказати на свою волю при укладенні такого контракту. І саме в цьому полягає суть Вашінгтонської конвенції 1965 p., тобто третій погляд є найбільш прийнятним.
Для вдосконалення міжнародно-правового регулювання іноземного інвестування доцільно підвищувати роль дво- та багатосторонніх інвестиційних угод, спрямованих на захист іноземних інвестицій. Саме такі угоди можуть в сучасних умовах забезпечити найбільшу стабільність і пе-редбачуваність світових господарських зв'язків. Укладення дво- та багатосторонніх угод щодо сприяння та захист іноземних інвестицій обумовлено дією так званих "інвестиційних ризиків". При цьому вони можуть мати характер комерційних і некомерційних (політичних) ризиків. Необхідно зазначити, що систему правових гарантій від інвестиційних ризиків можна поділити на дві системи. Перша забезпечує правовий захист відповідно до норм національного законодавства. Друга включає в себе заходи міжнародно-правового характеру, що базуються на дво- та багатосторонніх угодах.
У зв'язку із вищезазначеним у міжнародному праві сформувалася доктрина суброгації в сфері інвестиційного регулювання. Її суть полягає в тому, що право вимоги відшкодування шкоди переходить до держави, яка страхує інвестиції свого суб'єкта господарської діяльності в іншій державі. Зазначене право може перейти також до Багатостороннього агентства за гарантіями інвестицій згідно із Сеульською конвенцією 1985 p. Важливою перевагою цієї доктрини є і те, що вона дає можливість державі від імені своїх громадян подавати до міжнародного арбітражу позови проти інших держав.
На сьогодні реально існує необхідність реалізації в законодавстві України низки положень, які узгоджувалися б з міжнародно-правовими стандартами з питань захисту права власності іноземних інвесторів. Кроком в цьому на-прямі повинно стати приєднання України до Вашингтонської конвенції 1965 р. "Про порядок розв'язання інвестиційних спорів між державами та іноземними особами"' та Сеульської конвенції 1985 р. "Про заснування Ба-гатостороннього Агентства по гарантіям інвестицій"2, які розроблені й успішно діють під егідою Міжнародного банку реконструкції і розвитку, а також до конвенцій та низки інших міжнародних угод, що регулюють діяльність в області іноземного інвестування.
Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), зацікавлені в правовому вирішенні проблеми захисту іноземних інвестицій, протягом декількох десятиліть намагалися вирішити дану проблему в загальному плані. Так, у 1959 p. був розроблений Проект конвенції про інвестиції за кордоном, відомий як Проект АБС-Шоукросса. Цей Проект передбачав можливість дипломатичного захисту державою-експортером капіталу своїх інвесторів. В 1967 р. в рамках ОЕСР був підготовлений Проект конвенції щодо захисту іноземної власності, в якому пропонувалося розглядати дипломатичний захист майна та майнових прав іноземних інвесторів як загальноприйнятий принцип міжнародного права.
Проте зазначені проекти не отримали підтримки з боку держав-імпортерів капіталу, оскільки на їх думку, таке вирішення проблеми захисту іноземних інвестицій є втручанням у внутрішні справи держави, порушенням її суверенітету.
Внаслідок вищезазначеного, ОЕСР та МБРР почали вирішувати питання захисту іноземних інвестицій за допомогою міжнародних угод. У 1962 p. з'явився розроблений МБРР проект "Багатостороння система страхування інвестицій". У 1963 р. ОЕСР підготувала пропозиції стосовно створення міжнародної корпорації по гарантіям інвестицій. Одночасно нею було представлено проект багатосторонньої міжнародної угоди щодо гарантії та захисту інвестицій. У 1966 р. МБРР підготував проект угоди щодо міжнародного агентства зі страхування інвестицій. Для того, щоб реалізувати всі ці проекти у Сеульській Конвенції 1985 p., необхідно було знайти такі правові норми, які б однаково робили зацікавленими в участі в міжнародній конвенції країн-експортерів капіталу та країн-імпортерів капіталу. Зацікавленість останніх стимулювала їх участь у витратах, що стосувалися
Loading...

 
 

Цікаве