WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Методики оцінки доцільності капіталовкладень відносно до сучасних умов перехідної економіки Україні - Дипломна робота

Методики оцінки доцільності капіталовкладень відносно до сучасних умов перехідної економіки Україні - Дипломна робота

кредитування виробничих програм.
Комерційні банки надають позичальникам кредит тільки на цілі, передбачені їхніми кредитними заявками, і в межах коштів, перерахованих їм Центральним банком для цільового кредитування.
Кожний позичальник повинний завчасно повідомляти комерційний банк про необхідну йому суму кредиту для оплати розрахункових документів по об'єкту, що кредитується. Тільки при дотриманні цієї умови Центральний банк зможе своєчасно надавати комерційному банку коштів в межах відкритої йому кредитної лінії.
Використання, погашення кредиту і сплата відсотків за користування їм відбувається у встановленому порядку.
Контроль за цільовим використанням кредиту комерційними банками здійснює Центральний банк і його регіональні управління, а за цільовим використанням кредиту позичальниками - комерційні банки. При виявленні фактів нецільового використання кредиту Центральний банк (регіональні управління Центрального банку) стягує з комерційного банку штраф у розмірі 5% суми кредиту, використаної не по призначенню.
Досвід свідчить, що довгостроковий кредит, наданий на капітальні вкладення, сприяє скороченню строків будівництва, зниженню його собівартості і прискоренню окупності затрат, якщо будівельний об'єкт своєчасно забезпечений якісною проектно-кошторисною документацією, устаткуванням, будівельними матеріалами, конструкціями і деталями, а капітальні вкладення і кошти виділяються відповідно нормам тривалості будівництва.
Будівництво також повинне бути забезпечене достатніми потужностями будівельної індустрії, що варто ефективно використовувати [43].
1.4. Досвід капіталовкладень розвинених країн
Великий інтерес щодо капіталовкладень становить для нас досвід західноєвропейських і американських підприємств. Там капіталовкладення розподіляються на групи за категоріями залежно від їх мети:
перша - вимушені капіталовкладення;
друга - збереження позицій на ринку;
третя - оновлення основних виробничих фондів, особливо верстатів і апаратів;
четверта - економія витрат;
п'ята - збільшення прибутків;
шоста - "ризикові" капіталовкладення.
До першої групи належать капіталовкладення, які здійснюються, наприклад, з метою підвищення надійності й техніки безпеки на виробництві відповідно до нових законодавчих актів або інших абсолютно обов'язкових обставин. У цьому разі не постає питання, здійснювати інвестиції чи ні.
Друга група охоплює капіталовкладення, які потрібні для того, щоб підприємство змогло втримати свої позиції на ринку, а також зберегти створену репутацію і зайняте положення.
Капіталовкладення третьої групи призначені для підтримування безперервної діяльності підприємства й підвищення технічного рівня виробництва, наприклад, за рахунок встановлення досконаліших і продуктивніших верстатів і апаратів, впровадження нової технології виробництва.
До четвертої групи належать капіталовкладення, які мають на меті скоротити витрати, що врешті-решт сприяє підвищенню продуктивності праці на підприємстві та його прибутковості.
Капіталовкладення п'ятої групи спрямовані на збільшення прибутків, що, у свою чергу, сприяє підвищенню прибутковості. Це часто пов'язується з розширенням "традиційних" сфер діяльності підприємства.
До шостої групи належать капіталовкладення, пов'язані зі значним ризиком (наприклад, призначені для захоплення нових сфер ринку або створення нових видів продукції). Вони можуть бути успішними, наприклад, у тих галузях, де відсутня серйозна конкуренція й існує велика свобода дій.
Для інвестиційної політики найбільше практичне значення має класифікація капіталовкладень з погляду оцінювання їх рентабельності, яке виконується на основі різних критеріїв, і диференціації норми прибутку для різних груп. Це дає керівництву підприємства можливість не тільки планувати рентабельність того чи іншого варіанта й систематично впливати на інвестиційні рішення та спрямовувати інвестиційну політику підприємства в бажаному напрямку.
Норма прибутку (процент прибутку, який повинен забезпечити капіталовкладення) у розглянутих групах капіталовкладень може бути такою: у першій групі відсутньою; у другій - становити 6%; у третій - 12; у четвертій 15; у п'ятій - 20; у шостій - 25%. Наведені значення, безперечно, треба розглядати лише як орієнтовні. Слід також додати, що подібні вимоги до норми прибутку для деяких капіталовкладень другої - шостої груп (наприклад, капіталовкладень у наукові дослідження) встановлюються не завжди. На конкретних підприємствах вони можуть коливатися в той чи інший бік, проте ці показники дають більш-менш типову картину ранжирування видів капіталовкладень.
Поряд з розглянутими групами капіталовкладень особливо актуальним, а тому необхідним в умовах України, є відокремлення такої групи, як капіталовкладення в охорону та оздоровлення навколишнього середовища. У цьому разі встановлення норми прибутку відсувається на задній план міркуваннями виживання населення в регіонах, що зазнали екологічної катастрофи.
В умовах ринкової економіки принципово змінюються й функції контролю за інвестиціями. На зміну централізованому контролю, що здійснюється міністерствами й відомствами, а також органами типу народного контролю, приходить контроль з боку власників цих капіталів. Це, звичайно, сприятиме підвищенню ефективності інвестування [6].
1.5. Особливості стану капіталовкладень в Україні
Стан економіки України набуває все більш ризикового характеристику, якщо йдеться про ефективну реалізацію інвестиційних проектів. Така ситуація склалася, з одного боку, внаслідок загального порушення політичної та економічної рівноваги і стабільності у країні, з другого - в результаті дисбалансу на мікроекономічному рівні.
Економічний ситуація та, внаслідок цього, інвестиційна привабливість по регіонах України має неоднорідний характер. Це значною мірою пов'язано з рівнем промисловості, розвиненістю сільського господарства, державною підтримкою та другими чинниками по кожному регіону України окремо. Інвестиційна привабливість України загалом і кожної області зокрема визначається насамперед інвестиційним кліматом.
У табл. 1.1. наведені рейтинги регіонів України на підставі узагальнених оцінок їхнього рівня інвестиційноїпривабливості. Як і очікувалося, в лідируючій групі з 7 "кращих" регіонів виявилися передусім ті, що виділяються серед інших своїм виробничим потенціалом або фінансовою сферою: Дніпропетровська, Київ, Харківська, Донецька, Львівська, Полтавська, Запорізька області. Це підтверджується даними про ВВП відповідних регіонів (використовуються неофіційні оціночні дані, бо статистичних даних за останні роки не вдалося отримати), за якими 6 з 7 регіонів, лідируючих за інвестиційною привабливістю, входять до першої сімки і за величиною ВВП. Передбачено, що переваги тих, хто має більш високий ВВП, пов'язані з тим, що вони більшою мірою володіють можливістю для вирішення фінансових проблем. Виняток становить Луганська область, яка за рейтингом ВВП посідає четверте місце, а за інвестиційною привабливістю - десяте [22].
Більш детальний розгляд
Loading...

 
 

Цікаве